Українські землі після I світової війни

У результаті війни з ЗУНР та закінчення І СВ Польша отримала такі українські землі:
Галичина
Холмщина
Підляшшя
Західна Волинь
Західне Полісся
Посяння
Лемківщина
Українці складали 15 % від усього населення новоутвореної країни

Незважаючи на обіцянки Польської держави країнам Антанти надати українцям широкі автономні права, положення українського населення було тяжким. Польський уряд проводив відкрито антиукраїнську політику:
1920 р. - для Східної Галичини офіційно запропонували назву «Східна Малопольща»
1924 р. - уряд Польщі ініціював закон, що забороняв користуватися українською мовою в урядових установах.
Шкільна реформа: українські школи стали двомовними з переважанням польської.
У Львівському університеті було скасовано українські кафедри, українці не мали вступати до нього.

Українці майже не мали можливості займати адміністративні посади в державних установах, офіцерські посади в армії, поліції, таємних службах
У січні 1920 р. уряд ліквідував Галицький крайовий сейм
Львівський університет

Польський уряд поділив країну на дві території - Польщу «А» і Польщу «Б». До першої входили корінні польські землі, до другої - переважно західноукраїнські та західнобілоруські. Сприяючи розвиткові промисловості в Польщі «А», уряд водночас свідомо гальмував промислове будівництво в Польщі «Б». Так, у Польщі «Б» була надзвичайно обмежена видача дозволу відкриття промислових підприємств, а встановлені урядом високі залізничні тарифи обмежували її зв'язки з ринками Польщі «А». Внаслідок такої політики в Польщі «А» концентрувалося понад 80 % металообробної, електротехнічної, текстильної, хімічної, паперової промисловості, виробництво цегли, вапна і цукру.