15683 _1_

Поняття і види відповідальності
Відповідальність – це обов’язок особи зазнати негативних наслідків за вчинки, які не відповідають встановленим суспільством соціальним нормам.

Основні види соціальної відповідальності:
Моральна відповідальність полягає в осуді суспільством вчинку особи, що не відповідає поняттям добра і зла, чесності і справедливості.
Політична відповідальність – необхідність суб’єкта політичних відносин відповідати за свої рішення перед організацією, що наділила його владними повноваженнями.
Юридична відповідальність.

Юридична відповідальність – це специфічні правовідносини між державою і правопорушником, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб’єкта правопорушення, покладанням на останнього обов’язку зазнати несприятливих наслідків за скоєне правопорушення.

Ознаки юридичної відповідальності :
Спирається на державний примус у формі каральних і правовідновлюючих (компенсаційних) способів.
Виражається в обов'язку особи зазнавати певних втрат — позбавлення конкретних благ особистого (позбавлення волі, посади та ін.), організаційного і майнового характеру (конфіскація майна, штраф) за свою вину, тобто нести кару, яка є новим, додатковим, юридичним обов'язком, що не існував до правопорушення.

Настає лише за вчинені або вчинювані правопорушення у разі встановлення складу правопорушення. Ця вимога є обов'язковою при покладанні кримінальної або адміністративної відповідальності. Суб'єктом юридичної відповідальності може бути лише особа (фізична або юридична), винна в порушенні правових розпоряджень.
Здійснюється компетентним органом у суворій відповідності з законом, а саме — з санкціями норм права, якими встановлюються вид і міра втрат. Юридична відповідальність є реалізацією санкції правової норми в конкретному випадку стосовно конкретної особи.

Здійснюється в ході правозастосовної діяльності за дотримання певного процедурно-процесуального порядку і форм, встановлених законом (цивільним процесуальним і кримінально-процесуальним законом про адміністративні правопорушення). Поза процесуальною формою юридична відповідальність є неможливою.
Порядок притягнення до юридичної відповідальності визначається нормами процесуального права: породжувані ними процесуальні правовідносини служать формою відносин юридичної відповідальності.

Підставами притягнення до юридичної відповідальності є:
наявність правової норми, що передбачає склад правопорушення;
юридичний факт – вчинення самого правопорушення;
наявність правозастосовного акта, що набрав чинності.

Юридична відповідальність ґрунтується на принципах:
1) законності —
полягає у тому, що юридична відповідальність:
настає за діяння, передбачені законом; застосовується в суворій відповідності з визначеним законом порядком;
припускає наявність складу правопорушення (тобто наявність протиправного, винного діяння);
настає лише перед передбаченими законом компетентними органами;
припускає конституційність закону, що встановлює міру відповідальності.
незнання законів не звільняє від відповідальності (ст. 68 Конституції України);

2) обґрунтованості — виражається в:
установленні самого факту вчиненого правопорушником протиправного діяння як об'єктивної істини;
встановленні інших юридично значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт і суб'єкта правопорушення;

3) доцільності —
полягає у відповідності обраного заходу впливу на правопорушника цілям юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права).
Цей принцип вимагає:
індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від тяжкості правопорушення і властивостей правопорушника як особи відповідальності (ст. 61 Конституції України: «Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер»);
пом'якшення і навіть відмова від застосування заходів відповідальності за наявності можливості досягти її мети іншим шляхом;

4) невідворотності — полягає в:
неминучості настання відповідальності правопорушника;
оперативності застосування заходів відповідальності за вчинені правопорушення;
професіоналізмі і добросовісності діяльності правоохоронних органів;
ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників;

5) своєчасності — означає
можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом строку давності, тобто проміжку часу, не занадто віддаленого від факту правопорушення.
Для адміністративних і дисциплінарних проступків установлений строк давності в кілька місяців, для кримінальних злочинів — від одного року до 10-15 років (залежно від тяжкості злочину і обставин справи).
Виконання вироку, що вступив у законну силу, або постанови про накладення адміністративного стягнення також обмежено строком давності.
Майнова відповідальність здійснюється в межах строку задавнення позову;

6) справедливості — виявляється в такому.
кримінальне покарання не встановлюється за проступки;
при встановленні заходів покарання і стягнення не повинно принижуватися людська гідність;
зворотної дії в часі не має закон, що встановлює відповідальність або посилює (але не пом'якшує) її;
за одне правопорушення встановлюється тільки одне покарання.
«Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» (ст. 61 Конституції України).

Функції юридичної відповідальності

Види юридичної відповідальності
Конституційна (юридична підстава — Конституція)
настає за порушення норм Конституції України. Маючи високий ступінь нормативної концентрації та ціннісної орієнтації, норми Конституції є нормами прямої дії.
Питання про притягнення суб'єкта (фізичної або юридичної особи) до конституційно-правової відповідальності вирішується судом

Матеріальна (юридична підстава — КЗпП України)
настає за вчинене майнове правопорушення, шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації робітниками та службовцями при виконанні ними своїх трудових обов'язків.
Притягає до відповідальності адміністрація підприємства.
Захід матеріальної відповідальності — грошове стягнення.
Правозастосовний акт — наказ.

Дисциплінарна
(юридична підстава — КЗпП України)
накладається адміністрацією підприємств, установ, організацій (особою, що має розпорядчо-дисциплінарну владу над конкретним працівником) внаслідок вчинення дисциплінарних проступків:
1) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку;
2) в порядку підпорядкованості;
3) відповідно до дисциплінарних статутів і положень.
Реалізується виключно в рамках службової підпорядкованості.
Засоби дисциплінарної відповідальності: догана, пониження в посаді, звільнення.
Правозастосовний акт — наказ.

Адміністративна (юридична підстава — КпАП України)
накладається за адміністративні правопорушення органами державного управління (органами так званої адміністративної юрисдикції) до осіб, що не підпорядковані їм по службі.
Заходи адміністративної відповідальності — попередження, штраф, адміністративний арешт, позбавлення спеціальних прав (наприклад, прав водія) і т.ін.
Правозастосовний акт — рішення

Цивільна (юридична підстава — ЦПК)
настає з моменту правопорушення — невиконання договірного зобов'язання майнового характеру у встановлений строк або виконання неналежним чином, заподіяння позадоговірної шкоди (цивільно-правової проступку) або здоров'ю чи майну особи.
Її особливість полягає у добровільному виконанні правопорушником відповідальності без застосування примусових заходів. Державний примус використовується у разі виникнення конфлікту між учасниками цивільних правовідносин.
Питання про притягнення суб'єкта (фізичної або юридичної особи) до цивільно-правової відповідальності вирішується судом, арбітражним судом або адміністративними органами держави за заявою учасника правовідносини або потерплого.
Заходи цивільно-правової відповідальності — відшкодування майнових втрат, скасування незаконних угод, штраф, пеня та інші міри, які полягають у примушуванні особи нести негативні майнові наслідки.
Правозастосовний акт — постанова.

Кримінальна (юридична підстава — КПК)
настає за вчинення злочинів, вичерпний перелік яких міститься в КК кодексі, тобто встановлюється лише законом, настає з моменту офіційного обвинувачення, реалізується виключно в судовому порядку.
Заходи кримінальної відповідальності — жорсткі заходи кримінального покарання, які впливають на особу винного (позбавлення волі, виправні роботи без позбавлення волі та ін.);
застосовуються лише в судовому порядку.
Правозастосовний акт — вирок.

Міжнародно-правова відповідальність — це юридичний обов'язок суб'єкта-правопорушника ліквідувати наслідки шкоди, заподіяної іншому суб'єкту міжнародного права невиконанням або неналежним виконанням розпоряджень міжнародного права.
Невиконання або неналежне виконання міжнародно-правових розпоряджень виявляється в тому, що держава-порушниця своїми діями порушила сформований міжнародний правопорядок або своїми діями заподіяла шкоду іншій державі.
Зміст правовідносин міжнародно-правової відповідальності полягає в осуді правопорушника й в обов'язку правопорушника понести несприятливі наслідки правопорушення. Суб'єктами міжнародно-правової відповідальності можуть бути тільки держави.
Фізичні і самостійні юридичні особи не несуть такої відповідальності за звичайні правопорушення, оскільки в цих випадках відповідальність є цивільно-правовою.

Юридичними підставами відповідальності є:
— міжнародний договір;
— міжнародний порядок;
— рішення міжнародних судів і арбітражів;
— резолюції міжнародних організацій (наприклад, статті 24 і 25 Статуту ООН установлюють юридичну відповідальність для всіх держав-членів ООН рішень Ради Безпеки ООН);
— односторонні міжнародно-правові зобов'язання держав, що встановлюють юридично обов'язкові правила поведінки тільки для держави, що взяла такі зобов'язання, (у формі нот, заяв, декларацій і т.д.).

Презу́мпція невинува́тості
Презу́мпція невинува́тості або презу́мпція неви́нності (презумпція — лат. praesumptio, від praesumo — «передбачаю», «угадую») — правовий принцип, за яким щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили.

Згідно з першим абзацом статті 11 Загальної декларації прав людини від 1948 та пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свободКонвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 1950:
Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.