Україна за часів козацької державності (друга половина XVII — кінець XVIII ст.)

ПЛАН ЛЕКЦІЇ
Українська національна революція
Доба Руїни і втрата територіальної цілісності України наприкінці 17 ст.
Колоніальна політика Російської імперії щодо України у 18 ст.
Становище українських земель за гетьманування Івана Мазепи.
Спроби відновлення незалежності України П.Орликом.
Ліквідація української автономії у 18 ст.
Примітка для студентів заочної форми навчання:
лекція 6 – самостійне вивчення

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII СТОЛІТТЯ
ПРИЧИНИ:
У середині XVII ст. відсутність власної держави, прогресуюча втрата національної еліти, церковний розкол, полонізація, окатоличення, наростаюче закріпачення селянства спонукали українців до масового народного виступу.
ПЕРЕДУМОВИ:
Слабкість королівської влади, розширення впливу Запорозької Січі, втрата контролю над нею з боку Польщі робили цей виступ можливим.
ХАРАКТЕР:
Боротьба, що точилася в середині XVII ст., була:
національно-визвольною,
релігійною,
соціальною.

ДИСКУСІЯ ЩОДО ТЕРМІНОЛОГІЇ
Такий широкий оціночний спектр, очевидно, пов'язаний з тим, що доба широкомасштабної національно-визвольної боротьби середини XVII ст. в українських землях складалася з неоднакових за тривалістю та змістом періодів, у межах яких домінувала то одна, то інша тенденція. Саме ця особливість національно-визвольних змагань певною мірою і зумовила таку розбіжність у термінології.
Проте, ця розбіжність є відносною, оскільки між поняттями «повстання», «війна», «революція» у контексті подій XVII ст. існує не протиріччя, а глибинний зв'язок:
Серед істориків досі немає одностайності стосовно питань типології боротьби, що розпочалася 1648 р. У науковій та навчальній літературі, описуючи цей народний виступ, найчастіше вживають три терміни:
«ПОВСТАННЯ» (козацьке, народне, українське, селянське),
«ВІЙНА» (козацька, селянська, громадянська, польсько-козацька, визвольна, національно-визвольна) та
«РЕВОЛЮЦІЯ» (козацька, буржуазна, національна, національно-визвольна, українська).
Народне повстання, яке розпочалося 1648 p., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку поступово переросла в національну революцію.
З огляду на це «національна революція» є саме тим узагальнюючим терміном, який адекватно відображає суть, масштаби, зміст та форми боротьби цієї доби.

ЧОМУ «РЕВОЛЮЦІЯ»?
Аргументами на користь терміну «НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ» є ті революційні зрушення (здобутки революції), які відбулися в житті суспільства в другій половині XVII ст.:
утворення та розбудова Української національної держави;
встановлення нових кордонів та поступове формування державної території;
радикальні зміни станової ієрархії, прихід до вершин влади національної за складом козацької старшини;
підйом національної самосвідомості українського народу, формування української нації
скасування кріпосного права, завоювання селянами особистої свободи;
ліквідація великої земельної власності польських та ополячених українських феодалів та утвердження дрібної (фермерського типу) козацької власності на землю;
визволення українських міст з-під влади короля, магнатів, шляхти, католицького духовенства;
втягнення в орбіту соціальних змін абсолютної більшості населення, всіх суспільних станів та верств, що проживали в українських землях;
утвердження домінуючих позиції православної церкви
Революція характеризується переплетінням національно-визвольних та соціальних спонукальних мотивів.
Значну роль відігравало і релігійне протистояння (католицизм — православ'я), оскільки вимоги та мета окремих суспільних сил приховувалися під релігійною оболонкою.
РОЛЬ ЛІДЕРА ВИКОНУВАЛО КОЗАЦТВО, під керівництвом якого згуртувалося селянство, міщанство та духовенство.

ДИСКУСІЯ ЩОДО ПЕРІОДИЗАЦІЇ
Нині залишається відкритим питання про хронологічні межі революції. Як відомо, вона почалася в лютому 1648 р. із захоплення повстанцями Запорозької Січі та обрання гетьманом Війська Запорозького Б. Хмельницького.
Закінчення Визвольної війни радянська історіографія пов'язувала з 1654 р., тобто роком Переяславської угоди з Росією, роком «возз'єднання», у якому вбачалася основна мета повстання.
У сучасній науковій і навчальній літературі переважає думка, що її закінчення слід пов'язувати зі смертю Б. Хмельницького 1657 р.
Проте це дещо механічне трактування, оскільки визвольні змагання українського народу після цієї події не припинилися, а лише змінили свій характер - стали менш масштабними і локальнішими.
Обґрунтованішим можна вважати висновок В. Смолія та В. Степанкова про те, що революція закінчилася після падіння гетьмана П. Дорошенка 1676 р.

ЕТАПИ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

1648-1657
Цей період пов’язаний з діяльністю Богдана Хмельницького.
Основні події:
Початок переможної війни з Річчю Посполитою
Революційні зрушення у суспільстві
Створення Української держави – Війська Запорозького
Укладення військово-політичного союзу з Московською державою та входження під її протекторат

8 січня 1654 року, гетьман Богдан Хмельницький скликав військову раду у Переяславі. Вона увійшла в історію як Переяславська.
Точні результати Переяславської ради були згодом втрачені і переписані істориками, тому рішення, ухвалене радою, трактується по-різному.
В радянському трактуванні історії цю подію подавали як «возз'єднання» з Росією.
Переяславська угода з Москвою. Про що йшлося?
https://www.radiosvoboda.org/a/donbass-realii/29700051.html

Березневі статті 1654 р.
(статті Богдана Хмельницького)
– комплекс документів, які регламентували політичне і правове становище Гетьманщини після Переяславської ради і включення України до складу Московського царства.

ДОБА РУЇНИ
Руїна — період історії України кінця XVII століття, що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом.
В цей період: :
втрачено основні здобутки революції,
втрачено єдність українських земель
відбувається збройне протистояння проросійських, пропольських та протурецьких угруповань козацької старшини
Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою. Сусідні держави (Польща, Московія, Османська імперія) втручалися у внутрішні справи України, й українська політика характеризувалась намаганням підтримувати приязні стосунки з тією чи іншою окупаційною силою.

Деякі історики (наприклад, М. Костомаров) пов'язують її з правлінням трьох гетьманів — ставлеників Москви:
Івана Брюховецького,
Дем'яна Многогрішного та
Івана Самойловича)
й обмежують:
хронологічно 1663—1687 рр.
та
територіально — Лівобережною Україною.

В результаті тривалих воєнних дій Україна перестала існувати як єдина територіальна спільність.
ЇЇ землі були поділені між сусідніми державами.
Цей поділ був зафіксований у міжнародних договорах.