Іван Котляревський, Тарас Шевченко

Іван Котляревський
Народився в м. Полтаві в родині канцеляриста магістрату, помер у м. Полтаві.
Поет, драматург.
Найвідоміші твори: поема «Енеїда»; п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник».

Поема «Енеїда» (повністю вийша друком у 1842)
Літературний рід: ліро-епос;
Жанр: бурлескно-травестійна поема;
Композиція. 6 частин (порівняйте: у Вергілія - 12). Котляревський вплітає у твір епізоди з життя українських козаків, старшини, селянства, міщан, священників; масштабні описи побуту українського суспільства, що робить твір оригінальним.
Тема: глузливе зображення панівного класу України XVIII ст. з його паразитизмом, жорстокістю, хабарництвом, пияцтвом, соціальною й моральною нікчемністю.
Ідея: утвердження безсмертності українського народу, його ментальності, культури, мови, волелюбного духу; засудження жорстокості панів, морального звиродніння, хабарництва чиновників.

Поема «Енеїда»
Віршовий розмір «Енеїда»: чотиристопний ямб.
І. Котляревський уперше в Україні написав епічний твір силабо-тонічним віршем (ямбом), найбільш відповідним для українсь­кої мови розміром.
Художній напрям: класицизм.
Головні герої: Еней, його батько Анхіз, мати Венера; друзі-троянці: Низ та Евріал; верхов­ний бог Зевс; боги: Еол, Нептун, Юнона; Дідона; цариця Цирцея; жриця бога сонця Сивілла; цар Латин, його дружина Амата та їх донька Лавінія; цар Турн.

Композиція «Енеїда»
Твір містить шість частин, які змістовно пов’язані з подорожжю Енея і тими пригодами, що трапилися з ним:
Частина І. Початок подорожі Енея. Буря на морі. Гостювання в Дідбни.
Частина II. На Сицилії. Поминки за Енеєвим батьком Анхізом. Пожежа на троянському флоті.
Частина III. На землі Кумській. Зустріч Енея із Сивіллою. Подорож у пекло. Зустріч з бать­ком Анхізом.
Частина IV. На Латинській землі. Підготовка до війни, її по­чаток.
Частина V. Війна між троянцями і рутульцями. Героїчний подвиг Низа та Евріала.
Частина VI. Продовження війни. Поєдинок Енея і Турна. Перемога Енея.

У творі накладаються дві сюжетні лінії:
основна — реальні мандри запорозьких козаків після зруйнування Січі;
канва сюжету поеми Вергілія.
Перша сюжетна лінія домінує над другою через образну систему твору. Звідси — історично обґрунтовані висновки про характери героїв як націо­нальних типів, а конкретно — як запорозьких козаків. Сюжет майже такий самий, як Вергілієвої «Енеїди».
Зав ’язка: подорож Енея з троянцями в пошуках Італії.
Кульмінація: двобій Енея з Турном.
Розв ’язка: перемога Енея над Турном.

Проблематика «Енеїда»:
соціальної нерівності;
засудження негативних суспільних вад: злодійства, інтриганства, хабар­ництва, здирництва, безкультур’я тощо;
патріотизму;
захисту рідної землі від ворогів;
громадянського обов’язку, честі сім’ї;
утвердження людських чеснот: добропорядності, щирості, добра, поваги до батьків тощо;
виховання майбутнього покоління на принципах народної моралі;
любові і ненависті;
дружби, кохання тощо.
Автор «Енеїди» порушує низку важливих проблем:

Історія літератури
Саме в той період, коли «Енеїда» побачила світ, за висловом академіка О. Білецького, «історичні обставини поставили під знак питання подальше майбутнє української мови, а також всієї української культури», коли перед самим народом постало запитання: «Бути чи не бути?», «Енеїда» Котляревського відповіла на повний голос «Бути!».
Надруковані в 1798 р. в Петербурзі перші три частини «Енеїди» І. Котляревського ознаменували початок нової української літератури. Як «Енеїда», так і «Наталка Полтавка» написані не мертвою книжною, а живою народною мовою, цим І. Котляревський утвердив, що українська мова «годиться і для найвищих стилів».

Теорія літератури
Бурлеск – жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досягається тим, що героїчний зміст викладається навмисно вульгарно, грубо, знижено або ж, навпаки, про «низьке» говориться піднесено, урочисто:
Но греки як спаливши трою зробили з неї скирту гною
Травестія – різновид жартівливої бурлескної поезії, коли твір із серйозним чи героїчним змістом і відповідною формулою переробляється на твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів:
Іван Котляревський перевдягнув героїв (включно з богами) в український національний одяг і гумористично зобразив на тлі українського національного побуту XVIII століття.

П’єса Наталка Полтавка (1819)
Літературний рід: драма.
Жанр: соціально-побутова драма (за визначенням автора — малоро­сійська опера).
Тема: зображення життя й побуту українських селян на початку XIX ст.; вірність у коханні людей з народу.
Головна ідея: оспівування духовної величі людини з народу.
Дійові особи: стара вдова Горпина Терпилиха, її дочка Наталка; дале­кий родич Терпилихи Микола, коханий Наталки Петро; возний Тетер-ваковський, виборний Макогоненко.

Сюжет І дія
Возний освідчується Наталці в коханні, вона йому відмов­ляє — возний просить виборного допомогти йому в «сердечному ділі» — Терпилиха докоряє Наталці за те, що вона відмовляє всім женихам — Наталка обіцяє дати згоду на одруження першому-ліпшому хлопцеві, який прийде її сватати, знаючи, що женихи„яким вона відмовила, і воз­ний уже не прийдуть свататися — Наталка помилилася: у цей же вечір виборний прийшов до Терпилихи, щоб допомогти в «сердечному ділі» возному — виборний умовляє Наталку послухати матір, яка мріє, щоб її донька жила в достатку.

Сюжет ІІ дія
Микола й Петро відразу ж після знайомства заприятелюва­ли—з хати Терпилихи виходять після сватання возний і виборний — від Миколи Петро дізнається, що возний засватав його кохану — Мико­ла вирішує допомогти Петрові, іде до Наталки й розповідає їй про по­вернення Петра — Терпилиха дуже засмучується — Петро віддає зароб­лені гроші Наталці, щоб їй ніколи не дорікнув возний — приголомше­ний вчинком хлопця, возний бере за руки Наталку та її коханого й про­сить Терпилиху благословити їх.

Про твір
За свідченням сучасників І. Котляревського, письменник використав для сюжету п’єси реальний факт, який мав місце в ті часи. Саме правдивим відтворенням життя українського селянства, побуту народу, прагнень і настроїв героїв, широким використанням фольклору, гумористичним і сатиричним забарвленням сцен «Наталка Полтавка» приваблива й безсмертна

За жанром «Наталка Полтавка» — соціально-побутова драма, гли­боко національна характерами й естетичною формою. Іван Котлярев­ський визначає жанр як «опера малоросійська у двох діях», що передба­чає багато музики, пісень. До пісень одразу була написана музика. Усьо­го в тексті двадцять дві пісні (занумеровано 19) — арії, дуети, тріо, хор — як фольклорного походження («Віють вітри, віють буйні», «У сусіда ха­та біла»), так і літературного («Всякому городу — нрав і права», «Сонце низенько»).
Музику до «Наталки Полтавки» написало чимало композиторів. На жаль, ім’я першого композитора невідоме. У 1890 р. М. Лисенко поклав твір на музику, і його опера «Наталка Полтавка» стала шедевром світо­вого мистецтва, класичним зразком українського оперного репертуару, яка й нині не сходить зі сцени українських професійних театрів і є їх­ньою візитівкою. Цікаво, що І. Котляревський написав авторські комен­тарі й ремарки російською мовою. Герої його розмовляють українською, винятком є возний, який говорить суржиком.

Композиція твору проста, події розгортаються плавно, природно, без зайвих сцен і картин. Це стало одним із чинників тріумфу п’єси на світовій сцені, розуміння її змісту не лише українцями.
Новаторство п’єси «Наталка Полтавка» полягає в тому, що І. Котля­ревський головну героїню — дівчину-красуню Наталку — узяв із наро­ду й показав її як ідеал молодої українки, фактично позбавленої вад. Наталка Полтавка виступає як уособлення найкращих рис української жінки, що відстоює людську гідність, бореться за своє щастя.

Тарас Шевченко (1814 – 1861)
Народився в с. Моринцях, що на Черкащині, у селянській кріпацькій родині, помер у Петербурзі (похований у Києві).
Поет, мислитель, пророк національного відродження в Україні.
Найвідоміші твори: поеми «Гайдамаки», «Кавказ», «Сон (У всякого своя доля…)», «Катерина», «Наймичка», «Марія»; балада «Тополя»; послання «І мертвим, і живим, і ненародженим…», «До Основ’яненка»; містерія «Великий Льох»; вірші «Заповіт», «Мені однаково», «Садок вишневий коло хати», «Сон», «Ісасія. Глава 35».

Рання творчість (1838-1843)
Рід літератури: ліро-епос.
Жанр: ліро-епічна соціально-побутова поема з елементами романтичної поетики,
Тема: зображення трагедії жінки-покритки і дитини-безбатченка в умовах тогочас­ного суспільства.
Ідея: висловлення глибокого співчуття до жінки-покритки; засудження жорстокос­ті, підступності, бездушності, розбещеності панів.
Герої: Катерина, її батьки, син Івась, москаль
Поема «Катерина»

Композиція «Катерина»:
Композиційно поема складається з 5-ти розділів та епілогу.
Сюжетні колізії так чи інакше пов’язані з героїнею поеми — Катериною.
Експозиція: пролог-звернення поета до дівчат із застереженням не кохатися із москалями; кохання і розлучення Катерини з офіцером.
Зав’язка: Катерина залишає рідну домівку за наказом батьків.
Кульмінація: зустріч героїні з москалем; її самогубство.
Розв ’язка: епілог — життєва доля Івася-байстряти, його випадкова зустріч з «батьком».

Новим для української поезії елементом композиційної техніки є в Т. Шевче­нка ліричні відступи, діалогічні вставки, у яких поет раз у раз звертається безпосередньо до свого уявного читача. Таких ліричних відступів у поемі кілька: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями»; «Катерино, серце моє», «Отаке-то на сім світі роблять людям люди», «Бач, на що здалися карі оченя­та», «Отаке-то лихо, бачите, дівчата», «Сирота-собака має свою долю». Ліри­чні відступи затримують розвиток сюжету, зосереджують увагу на найбільш напружених трагічних моментах, змушують читача глибше, безпосередніше переживати трагедію героїв. Важливими у композиції є також описи (пейзажі).