Концептуальні засади стратегічного планування забезпечення національної безпеки

Планування є однією з головних функцій управління. Воно може бути довгостроковим, короткостроковим, оперативним, стратегічним тощо.
У загальному вигляді стратегічне планування – це планування комплексу заходів, що передбачають, зокрема:
• визначення (уточнення) пріоритетів (цілей) будь-якої організації (у даному числі держави), досягнення яких має визначальне (доленосне) значення для майбутнього організації;
• стратегічний аналіз та прогнозування як своєї політики, так і наявних й можливих конкурентів;
• визначення шляхів, механізмів, засобів і способів досягнення зазначених пріоритетів (цілей).

Як правило, у процесі стратегічного планування на загальнодержавному рівні визначають:
• місію та стратегічні цілі держави;
• здійснюють комплексний аналіз внутрішніх і зовнішніх факторів, що можуть привести до досягнення, утримання, розвитку і капіталізації її конкурентних переваг;
• виконують аналіз варіантів стратегій можливих дій та здійснюють вибір найбільш оптимальної у визначеному періоді часу
Кінцевим результатом планування є затвердження нормативно-пра вового документа (концепції, стратегії, доктрини, державної програми тощо). З огляду на сказане стратегічне планування забезпечення національної безпеки – це передусім планування реалізації політики національної безпеки, визначеної чинним законодавством держави. Водночас його результати та наслідки реалізації здійснюють значний вплив і на вказану політику

Основними завданнями, які вирішуються у процесі стратегічного планування забезпечення національної безпеки є:
• підготовка пропозицій щодо підвищення ефективності політики національної безпеки;
• визначення напрямів розвитку складових сектору безпеки;
• підготовка пропозицій з реалізації державної політики у сфері оборони та військового будівництва;
• визначення (уточнення) органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, діяльність яких прямо або опосередковано здійснює вплив на забезпечення національної безпеки;
• визначення обсягу та механізму фінансування заходів щодо реалізації державної політики національної безпеки.

Стратегічне планування забезпечення національної безпеки складається із таких основних етапів:
• ініціювання та узгодження процесу стратегічного планування;
• визначення місії, цінностей, завдань сектору безпеки та його окремих складових;
• здійснення стратегічного моніторингу та аналізу зовнішніх та внутрішніх факторів впливу на національні інтереси з метою виявлення можливостей, загроз (ризиків, викликів), проблем, розв’язання яких має визначальне значення для забезпечення національної безпеки;
• розробка (уточнення) та затвердження концепцій, доктрин, стратегій, інших керівних документів з питань забезпечення національної безпеки та розробка (уточнення) ефективних процедур їх впровадження

У процесі виконання вказаних завдань також уточнюються (у частині видатків на національну безпеку та оборону):
• прогнозні показники зведеного бюджету України за основними видами доходів і видатків;
• фінансування на довгострокову перспективу;
• проект Державного бюджету на відповідний рік.
Тобто вказане планування передбачає обґрунтування та розрахунки забезпечення матеріальними, фінансовими і людськими ресурсами програмних заходів реформування та розвитку сектору безпеки з урахуванням завдань, які на нього покладаються згідно чинного законодавства.

Основними вихідними даними для здійснення стратегічного планування забезпечення національної безпеки, зокрема, є:
• результати аналізу стану та динаміки змін геополітичної, геоекономічної, воєнно-політичної обстановки у світі та соціально-економічної ситуації у країні;
• результати аналізу стану та тенденцій розвитку сектору безпеки;
• місія та завдання складових сектору безпеки в умовах мирного часу, надзвичайної ситуації та особливого періоду;
• зведений державний бюджет;
• інші необхідні дані.

Водночас, як і теорія національної безпеки, понятійно-категорійний апарат стратегічного планування забезпечення національної безпеки знаходиться у стадії динамічного розвитку. Його наукове обґрунтування, офіційне визнання та практична реалізація при розробці та впровадженні політики національної безпеки – одна з головних проблем, на розв’язання якої сьогодні здійснює вплив низка чинників, серед яких передусім такі:
• нечіткість та неоднозначність при формулюванні одних і тих самих понять (дефініцій) наведених у чинній нормативно-правовій базі, а також непоодиноке використання тих, які офіційно (на нормативному рівні) до цього часу не визначені;
• відсутність державного стандарту та необхідної довідкової літератури з термінології у цій сфері, як наслідок значного відставання розробки та впровадження категорійно-понятійного апарату стратегічного планування від практичних потреб системи забезпечення національної безпеки;
• не належна скоординованість дій науковці та практиків при формулюванні та застосуванні понятійно-категорійного апарату стратегічного планування в офіційних документах органів державної влади (Закони, Укази Президента України та ін.);
• безсистемне копіювання без належної наукової експертизи з боку фахівців у сфері державного управління та національної безпеки понятійнокатегорійного апарату стратегічного планування, який використовується в офіційних документах інших країн.

Тобто Стратегія охоплює всі питання практичної (в контексті – безпосередньої) діяльності по забезпеченню безпеки в політичній, економічній, воєнній та інших областях внутрішньої та зовнішньої сфери діяльності держави, яка за певних умов передбачає використання сили (в будь-якому вимірі – політичної, економічної, військової тощо) для здійснення впливу, підтримки, контролю чи прямого примусу.
Тобто у загальному випадку Стратегії має охоплювати та забезпечувати концентрацію зусиль держави, спрямованих на протидію реальним чи потенційним загрозам досягнення національних цілей з урахуванням можливого використання сили

У чинній Стратегії національної безпеки України, серед стратегічних завдань, спрямованих на підвищення ефективності державного управління визначено й ті, які безпосередньо стосуються питань вдосконалення стратегічного планування забезпечення національної безпеки. Серед них, зокрема:
• розвиток системи стратегічного планування, координації та контролю діяльності сектору безпеки;
• законодавче уточнення завдань і функцій суб’єктів забезпечення національної безпеки, у тому числі в умовах особливого періоду та кризових ситуацій;
• посилення прогностичної функції системи управління національною безпекою;
• підвищення ефективності моніторингу у сфері забезпечення національної безпеки для своєчасного виявлення існуючих і нових типів загроз, розробка дієвих заходів щодо їх запобігання та нейтралізації, а відтак і своєчасного коригування пріоритетів державної політики безпеки;
• вдосконалення інформаційно-аналітичної підтримки органів державної влади в умовах кризових і надзвичайних ситуацій та особливого періоду;
• розробка та впровадження загальнодержавної системи визначення та моніторингу порогових значень показників (індикаторів), що характеризують рівень захищеності національних інтересів у різних сферах

У цих документах формулюються принципи будівництва національних збройних сил та функціонування військово-промислового комплексу, напрямки підготовки країни та її збройних сил до відбиття можливої агресії, способи використання матеріальних і людських ресурсів тощо.
Тому воєнна доктрина може складатися з кількох взаємо пов’я заних частин, зокрема: воєнно-політичної, воєнно-стратегічної, воєнноекономічної. Воєнно-політична складова відображає ставлення держави до війни, джерела воєнної небезпеки, воєнно-політичні цілі держави, суб’єкти воєнно-політичного керівництва та принципи їх діяльності тощо. Воєнно-стратегічна - розкриває характер можливих війн (воєнних конфліктів) й відповідні завдання збройних сил, особливості їх будівництва, розвитку і практичного застосування, порядок комплектування та технічного оснащення, механізми управління ними, форми та способи ведення бойових дій, особливості підготовки військ, країни та населення до відбиття можливої агресії тощо. Воєнно-економічна складова присвячена питанням задоволення потреб у ресурсах, необхідних для підготовки збройних сил, країни і населення до відбиття можливої агресії.