ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ ЯК ФУНКЦІЯ

ПЛАН
1.1. Державне управління як спосіб існування соціальної організації
1.2. Сутність державного регулювання, його необхідність і практичне значення.
1.3. Теорії макроекономічного регулювання.

1.2. Сутність державного регулювання, його необхідність і практичне значення.

Національна економіка -
велика, складна економічна система, що включає в себе комплекс взаємодіючих об’єктивних і суб’єктивних компонентів.

Суб’єктивні компоненти – це держава, юридичні й фізичні особи.
Об’єктивні компоненти – соціально-економічні відносини, що виникають у процесі взаємодії суб’єктів економіки.

Регулювати (лат. – упорядкувати) означає вносити порядок у певну діяльність, налагоджувати правильну взаємодію частин системи.
Державне регулювання економіки (ДРЕ) – це вплив держави на соціально-економічний розвиток країни.

Об’єктами ДРЕ є всі соціально-економічні процеси, що відбуваються у національній економіці в цілому, а також на окремих її рівнях і ланках, тобто і макро-, і мікро-, і мезоекономіка.

Суб’єкти ДРЕ – це суб’єкти виконання і суб’єкти впливу.
Суб’єкти виконання – держава та її інституційні органи.
Суб’єкти впливу – громадські й політичні об’єднання, засоби масової інформації, окремі особистості.

1.3. Теорії макроекономічного регулювання.

В основі регулювання національної економіки лежать різні економічні теорії. Можна визначити кілька етапів розвитку теорії регулювання економіки.

Меркантилізм – перша економічна школа (XV-XVII ст.), що розглядала золото і срібло як джерела багатства і розробляла рекомендації своїм правителям стосовно розвитку міжнародної торгівлі.

Фізіократи – представники економічної школи (XVIII ст.), які вважали, що єдиною продуктивною галуззю національної економіки є сільське господарство.

Класична теорія регулювання (саморегулювання) – (А.Сміт і Д.Рікардо, друга половина XIX ст.) основним регулятором економічних процесів визнавала ринковий механізм, який ефективно регулює розподіл ресурсів.

Марксизм – економічна школа, заснована К.Марксом і Ф Енгельсом, що обґрунтовувала необхідність знищення приватної власності й конкуренції, заміни стихійного розвитку свідомим, цілеспрямованим впливом держави на соціально-економічні процеси за допомогою плану на основі суспільної власності.

Кейнсіанство – напрямок розвитку економічної теорії, засновником якого вважають видатного англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1882-1946). Обґрунтовує об’єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання економіки.

Теорії неокласичного напрямку визначають необхідність державного втручання в економічне життя суспільства, але зводять його до мінімуму і віддають перевагу непрямим методам державного впливу.

Монетаризм – економічна школа, яка пропонує відмову від широкого втручання держави в економіку, віддає перевагу непрямим методам, насамперед, регулюванню грошового обігу.

Теорія “економіки пропозиції” – неоліберальна економічна теорія, яка пропонує необхідність стимулювання пропозиції, а також зростання ефективності виробництва на основі зниження витрат виробництва, скорочення прибуткових податків, стимулювання інноваційного підприємництва.

Теорія раціональних очікувань – неокласична теорія, яка стверджує, що заходи держави із стабілізації економіки є неефективними.