Писемні джерела

План вивчення нового матеріалу
1. Писемні історичні джерела.
2. Палеографія — наука про історію письма.
3. Архіви.

Матеріал для письма: глиняні таблички
У Месопотамії в давнину писали на глиняних табличках. Глина була дешевим та загальнодоступним матеріалом. Для табличок її спеціально замішували, робили власне табличку і писали, доки глина була ще сирою. Зазвичай таблички мали прямокутну форму. Списувалася табличка з обох боків. Писали паличкою. На кожній окремій табличці вдавалося написати не так вже й багато, тож довгі тексти доводилося писати на кількох табличках, які разом утворювали книгу. Однак через матеріал ці книги не мали обкладинок, а таблички просто складалися разом, часто в одному ящику.
Оскільки в Месопотамії писали на глиняних табличках, то заняття в школі розпочиналися з їхнього виготовлення. Школярі замішували глину та самі ліпили таблички. Сама школа по-шумерськи називалась — «будинком глиняних табличок», учитель — «батьком будинку глиняних табличок», учень — «сином будинку глиняних табличок».

Матеріал для письма: папірус
У Давньому Єгипті найпоширенішим матеріалом для письма був папірус. Папірусом називали й власне рослину, з якої виготовляли матеріал для письма. Під час його виготовлення стебла папірусу очищувалися від кори, серцевина розрізалась чи розділялась на тонкі довгі смужки. Ці смужки укладали тісними рядами на гладку і рівну поверхню і змочували водою. На перший ряд розстилали інший ряд, але вже поперек. На них викладали під прямим кутом ще один ряд смужок і клали під прес. Після сушіння аркуш папірусу відбивали молотком. Потім аркуші папірусу склеювалися у свити (а в пізніший час — з’єднувалися в книги).

Папірус

Матеріал для письма: пергамент
Пергамент — це матеріал для письма, який виготовляють зі спеціально обробленої шкури телят або ягнят. Назва цього матеріалу для письма походить від міста Пергам, що у Малій Азії, в якому його почали виготовляти.
Пергамент був добрим, міцним і зручним для письма, однак дуже дорогим. З однієї шкури можна було виготовити 2—3 аркуші пергаменту. Тому нерідко писарі-ченці вичищали скребком текст старих книг і вписували новий, а у бібліотеках книги прикріплювали до столів ланцюгами. Цікаво, що за допомогою хімічних речовин можна прочитати не лише новий текст, але і старий.

Матеріал для письма: береста
У Давній Індії та Київській Русі як матеріал для письма використовувалася кора берези, що називалася береста. На бересті писали за допомогою загострених металевих чи кістяних паличок. Тобто текст на корі видряпувався.
Пам’ятками писемності Київської Русі є берестяні грамоти, тобто листи та записи на корі берези. Береста вважалася непрестижним матеріалом для письма. Вона була непридатна для тривалого зберігання. Бересту використовували зазвичай як матеріал для приватного листування або як чернетки. Більш важливі листи та офіційні документи писалися, як правило, на пергаменті.

Матеріал для письма: папір
Сучасний матеріал для письма — папір — винайшли у сиву давнину в Китаї. Його виготовляли з тирси та відходів шовкового виробництва.
У Китаї виробництво паперу набуло такого поширення, що на базарі можна було побачити писаря-виробника паперу, який тут же черпав із відра масу, викладав аркуші паперу на дошку і сушив на сонці. Виготовлений і ще не просохлий аркуш такого паперу писар часто клав на спину клієнта і писав під його диктовку лист.
Не одне століття китайці тримали в секреті рецепт виготовлення паперу. Однак він все ж потрапив до Європи. В Україну папір спочатку завозили з Італії, Франції, Німеччини, згодом навчилися виробляти й самі.

Знаряддя для письма
Тексти на пергаменті та папері писалися чорнилами. Їх виготовляли із заліза, дубильних речовин, вишневого клею та інших матеріалів. Заголовки чи великі літери у рукописах і книгах писалися фарбами, зазвичай червоними. Особливі книги та важливі грамоти писалися золотом і сріблом, розведеними на клею.
До ХІХ ст. пера були гусячими, рідше лебединими чи павичевими. У ХVІ ст. почали користуватися олівцями, спочатку для обведення контурів малюнків, а від кінця ХVІІ ст. — для письма.

Друкар книг,
перед тим
не бачених

Іван
Федоров

Друкарський станок Івана Федорова

Друкарський
знак Івана Федорова

«Діяння та Послання Апостолів» – 1564р.

Перша слов'янська азбука
Львів, 1574 рік

Справами збирання, впорядкування та зберігання писемних пам'яток займаються спеціальні установи, що мають назви архівів. З'явилися архіви разом з появою писемності. Тепер свої архіви містять всі організації, часто і приватні особи (наприклад, громадські діячі).

Спеціальні приміщення для архівів мають вузькі вікна, які не пропускають більшість сонячних променів, адже сонячне світло шкодить друкарській фарбі - вона вигасає, линяє, псується також папір. Шкодить документам і забруднене повітря, це також передбачили конструктори архівів. Повітря там очищують спеціальними фільтрами.

Документи складають у коробки, щільно закривають, ставлять на стелажах. Довжина стелажів у особливо великих архівах може сягати 10, 20 чи більше кілометрів.
Документи, що становлять найбільшу цінність, перезнімають, записують на плівку, в результаті отримують діафільми з маленькими кадрами, що називаються – мікрофільми.

Найбільші в Україні – Центральні державні історичні архіви, що знаходяться у містах Київ та Львів. Фонди київського сховища містять більше1,5 мільйонів документів, які досліджуються вченими різних галузей науки. Ці свідчення беруть за основу наукових праць.

Копії історичних джерел можуть зберігатися в бібліотеках.
Цікавинки про бібліотеки
1. Перші бібліотеки виконували роль складів. Найдревнішій – 5000 років, вона знайдена на території сучасного Іраку. Це був склад з 30000 табличок з глини, в яких були закони тодішньої Месопотамії.
2. Публічну бібліотеку вигадали саме римляни. В лазнях була кімната, призначена для читання книг, там вони не псувалися від впливу пари.
3. Публічна бібліотека сучасного виду була відкрита в Бостоні (Америка) у 1854 р.