продовж брежнева

СРСР: Економічні, соціальні та політичні ознаки кризи в СРСР. Леонід Брежнєв

1964 рік – усунення
М. Хрущова від влади
Напис на карикатурі:
«Хрущову від московських товарищів: “Твоя Новорічна вечірка буде не така, як це було раніше”
(1964 рік)
14 жовтня 1964 р. – пленум ЦК КПРС звільнив М. Хрущова з усіх посад «за станом здоров’я». Першим секретарем ЦК КПРС став Леонід Брежнєв, Головою Ради Міністрів СРСР – Олексій Косигін.

1964-1985 рр. – Період правління Л. Брежнєва.
Період «Застою» — ретроспективна назва одного з останніх періодів існування радянської економічної та політичної системи (середина 1970 - середина 1980-х років). Поняття «період застою» з'явилося та було введене в політичний лексикон лідером КПРС та головою держави - М. С. Горбачовим у другій половині 1980-х років.
На початку Леонід Брежнєв, який опинився на вершині влади, багато кому подобався. Ззовні він здавався добродушним, умів викликати симпатії співрозмовників. Щоправда, й умів домагатися свого - доволі брутально відсунув від влади конкурентів.

В особі Леоніда Брежнєва до влади в СРСР прийшла партійно-господарська номенклатура.
Номенклатура – привілейована правляча верства,
еліта або «політичний клас», відносно закрита соціальна каста «соціалістичного» суспільства.

Етапи періоду застою
І етап
ІІ етап
ІІІ етап

Зміна політичного курсу
Поворот від лібералізації до консерватизму в усіх сферах життя.
Розвиток України в умовах неосталінізму.
Відмова від критики культу особи Сталіна, висока оцінка його діяльності, формування мудрого, скромного образу вождя у фільмах.
Зміцнення монополії КПРС на владу.
Розростання партійно-державного апарату, бюрократизм, формалізм, кар’єризм.
Зростання корупції, хабарництва, всевладдя.

Бюрократія – спосіб побудови організації, що складається з ряду офіційних осіб, посади і пости яких утворюють ієрархію і які розрізняються формальними правами і обов'язками, що визначають їх дії і відповідальність.

Економічна криза

Політична криза

Ідеологічна криза

Тільки одиниці наважувалися виступати проти влади відкрито. Символами опору з боку російської інтелігенції стали в той час письменник Олександр Солженіцин і фізик Андрій Сахаров, які відстоювали право на інтелектуальну свободу. Опонентів режиму ув'язнювали.
Олександр Солженіцин
Андрій Сахаров

Іззовні ж ситуація в радянському суспільстві 1970-х років виглядала стабільною.
Доступна освіта, як здавалося, відкривала перспективи.
Відносно задовільне соціальне забезпечення давало змогу займатися повсякденними справами.
вдалося на деякий час досягти пом'якшення міжнародної напруги - американський президент Річард Ніксон у 1972 р. приїхав до Москви і підписав із Брежнєвим
договір про обмеження
стратегічних озброєнь.

Перші помітні суспільству тривожні симптоми політичної кризи з'явилися під кінець 1970-х років. Вони виникли у зв'язку з введенням у 1979 р. «обмеженого контингенту радянських військ» до Афганістану.

На знак протесту проти радянської інтервенції в Афганістан США, ФРН, Японія, а також більшість ісламських країн бойкотували
ХХІІ Літні Олімпійські ігри в Москві 1980 р.

Кризові явища у радянській економіці
Головне гальмо модернізації - планово-директивне господарство.
Підприємства працювали за інерцією, не дбали про продуктивність, випускали застарілу продукцію, яка не мала попиту.
Мотивів для конкуренції й отримання прибутку взагалі не було.
Засобом збагачення стала корупція, яка охопила державний апарат.
Ще інші можливості відкривалися перед працівниками торгівлі - продавати за завищеними цінами дефіцитні товари.
Критичний стан економіки країни був очевидним, але ніхто не знав, як це подолати. Країна існувала за рахунок нещадної експлуатації природних і людських ресурсів.