Розвиток української мови за часів перебування українських земель у складі Російської Імперії (XVII - XIX ст.)

План:
1. Історичні обставини, які впливали на розвиток української мови наприкінці 17 – 19 ст.
2. Перші спроби цензури російської імперії проти українського слова в 17 – 18 ст.
3. Утвердження принципів фонетичного правописання української мови в працях науковців наддніпрянської України в 19 ст.
4. Жорстокі заборони українського слова урядом Російської імперії в 19 ст.
5. Стан української мови в Галичині в 17 – 19 ст. Утвердження фонетичного правопису української мови.

1. Історичні обставини, які впливали на розвиток української мови наприкінці 17 – 19 столітті

Історичні обставини, які впливали на розвиток української мови наприкінці 17 – 19 ст.
Після приєднання України до Москви почався чотирьохсотлітній період заборон української мови – найтрагічніший період в історії розвитку української літературної мови. (І. Огієнко)
1654р. - Переяславська рада ухвалила рішення про об’єднання територій Війська Запорізького та Московського царства, закріплене присягою вірності запорожців московському царю.
1651 р. – постала Слобожанщина (сучасні Харківщина, Курщина й Воронежчина ) , яку заселювали втікачі з Правобережжя, які не хотіли жити під поляками. Утворювали малі поселення без церков – слободи. Культура й мова спілкування на цій території поширювалися українська.
1689 р. Українська церква переходить пiд владу Москвського патріархату. Україну розділено по Дніпру між Річчю Послолитою та Московією. Відтепер розвиток української мови пішов різними шляхами на території Правобережної й Лівобережної України.
1

Історичні обставини, які впливали на розвиток української мови наприкінці 17 – 19 ст.
Кінець XVII ст. - українські землі називають Малою Руссю (Малоросією), а землі московського царства Великоросією.
З а 70 років від об’єднання Московія не лише загарбали територію українців, знищила їхню культуру й мову, вони також забрала споконвічну назву українців Русь.

Історичні обставини, які впливали на розвиток української мови наприкінці 17 – 19 ст.
1721 р. – за наказом Петра І Московське царство перейменоване в Російську Імперію.
Відтоді українці втратили можливість вживати термін Русь.
Петро І за сприяння Вільгельма фон Гумбольдта переніс східний кордон Європи з р. Дон на Уральські гори.
Це викривлення дійсності дало право Московії на входження до Європейської циівлізації.
Петро І
Вільгельм фон Гумбольдт

Історичні обставини, які впливали на розвиток української мови наприкінці 17 – 19 ст.
Тому з п. 18 століття українці починають активно вживати назву Україна, відому з Iпатiївого Лiтопису 1187 р. . У 19 ст. етнонім Україна як офіційна назва закріплюється остаточно.
Жорстока політика Петра І спричинила появу двох неофіційних наз українців і росіян.
Московити називали українців хохлами — вiд того чуба, що носили козаки на виголеній голові.
Українці після жорстого придушення повстання Мазепи 1708 р. стали називати росiян — кацапами, цебто рiзниками (вiд татарсько-арабського kassab — м’ясник, рiзник).

Історичні обставини, які впливали на розвиток української мови наприкінці 17 – 19 ст.
С. Тореллі. «Перемога Катерини II над турками» (1772)
1774р. Москва за підтримки українського козацтва перемогла Турцiю.. На землях, Чорноморщинi й Сiчi, 1775р. створено Новоросiю ( сучасні Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Херсонська, Кіровоградська, Одеська й південь Донецької областей).

Історичні обставини, які впливали на розвиток української мови наприкінці 17 – 19 ст.
Край заселили нiмцi, серби, болгари, вiрмени, греки, євреї тощо. Проте бiльшiсть населення становили українці (козаки, які отримали право на вільне поселення). На цій території також запанувала українська культура й мова.

2. Перші спроби цензури
Російської Імперії
проти українського слова
в 17-18 столітті

2. Перші спроби цензури російської імперії проти українського слова в 17-18 столітті
Українську книжку, надруковану староукраїнською мовою в Московії не розуміли, тому українська інтелігенція починає навчатися росiйської мови, що стирає рiзницi мiж лiтературними мовами України та Московії.
За основу беруть старослов’янську мову й відкидають запозиченя (польськi, нiмецькi, татарські), таким чином формується словенороська, а згодом просто російська літературна мова.
Утверджується думка, що росiйська мова — це „общерусскiй языкъ“ - мова лiтературна, а українська мова — для хатнього вжитку.
У XVIII ст. перестають писати староукраїнською мовою наукові та літературні твори.
У цей же період викладачі Києво-Могилянської академії розробляють теорію трьох стилiв: високий, звичайний i низький. Високий стиль — це „словено-роська“ мова, для написання поважних творів; низький стиль - це мова народна, якою можна писати тiльки комічні твори.

2. Перші спроби цензури російської імперії проти українського слова в 17-18 столітті
1710 р. Петро I перетворив Київську академiю, свiтську школою, на Духовну академiю. 1755-го року в Москві засновують Московський університет , в якому відтепер навчаються вихідці з України й Росії. З цього часу почався відвертий наступ на українську культуру й мову.
1708 р. Петро І запровадив реформу складної кириличної азбуки, що налічувала 43 літери на більш просту гражданську азбуку (гражданський шрифт, гражданку).
Кількість літер скоротили до 38,
прибрали надрядкові знаки, узаконили літеру
э, спростили написання більшості літер за
грецьким зразком. Прибрали як непотрібні
літери ѡ («от», омега), Ѱ («псі»), Ѯ («ксі»),
ѕ («зело»), ѵ («іжиця»), Ѫ («юс великий»)
і Ѧ («юс малий»), впроваджено літеру е
замість ѥ, узаконено літеру я замість іа ,
літеру ю замість іу тощо.

2. Перші спроби цензури російської імперії проти українського слова в 17-18 столітті
Проте залишалися літери ѳ («фіта»), ѣ («ять»), ь («ерь»), ъ («ер»).
Відтепер кириличний шрифт дозволялося вживати лише в церковних книгах.
Запровадження нового письма не було на користь українськiй мовi; оскільки в ньому не було букви ґ, які відтепер потрапила під заборону.
5 жовтня 1720 року Петро I видав наказ:
„Въ Кiево-Печерской и Черниговской типографiяхъ вновь книгъ никакихъ, кромѣ церковныхъ прежнихъ изданiй, не печатать, да и оныя церковныя книги, для совершеннаго согласiя съ великороссiйскими такими жъ церковными книгами, сравнивать прежде печати, дабы никакой
розни и особливого нарѣчiя во оныхъ
не было. “
Також Петро І наказав переглянути всі
давні рукописні пам’ятки й вилучити з
них українізми. Тому так мало писемних
свідчень живої української мови дійшло
до нашого часу.

2. Перші спроби цензури російської імперії проти українського слова в 17-18 столітті
1755 року на підтримку гражданського алфавіту М. Ломоносов пише «РОССІЙСКУ ГРАММАТИКУ». Основні положення якої такі:
«В российском языке три диалекта: северный, московский и украинский», при чому український діалект «больше всѣхъ отличенъ и смѣшенъ съ польскимъ».
Російська абетка має налічувати 30 літер (А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, И, К, Л, М, Н, О, П, Р, С, Т, У, Ф, Х, Ц, Ч, Ш, Ъ, Ы, Ь, Ѣ, Ю, Я). Букви Щ та Э не мали права на існування як полонізми.
Саме Михайлові Ломоносові ми «задячуємо» появі ще одного багатовікогового міфу про нашу мову, я діалект великої російської мови, зіпсований польською.
Михайло Ломоносов

2. Перші спроби цензури російської імперії проти українського слова в 17-18 столітті
Русифікатоську політику Петра І продовжила Цариця Катерина II (1762-1796).
1782 р. указ про закриття українських шкіл і заборону освітньої діяльность мандрівних. Через брак російськомовних учителівшколи позакривалися. Населення, 90% якого вміли читати й писати, скотилося в морок неуцтва.
26 жовтня 1784 р. наказав навчати студентiв Київської академiї чистої росiйської вимови богослужбових текстiв. Службу в церквах проводити виключно старослов’янською мовою.
Українською мовою відтепер пишуть лише комедії. „Комедiя должна писаться словами шуточними, низькими, обиденними, слогом простим, деревенським, мужицьким“ (Григорій Кониський).
Катерина ІІ

2. Перші спроби цензури російської імперії проти українського слова в 17-18 столітті
Таким чином, у XVIII ст.вирішувалася доля української лiтературної мови — чи бути їй взагалi.
Iван Котляревський „Енеїдою“ 1798 року рiшуче сказав на це: ТАК! БУТИ!
Мова „Енеїди“ була народною, хоч і з великою кількістю русизмiв та архаїзмiв. Правопис спiльний для росiйської й української мов.
Эней бувъ паробокъ моторный
И хлопець хоть куды козакъ,
На лихо все издавсь проворный,
Завзятѣйшiй изъ всѣхть бурлакъ.
Ho Греки якъ, спаливши Трою,
Зробили зъ неи скирду гною,
Вѣнъ, взявши торбу, тягу дав
Іван Коляревський

2. Перші спроби цензури російської імперії проти українського слова в 17-18 столітті
Значення Творчості І.Котрляревського в тому, що він не дав забути про існування української мови.
Його послідовник Г.Ф. Квітка-Основ’яненко поставив за мету довести , що українська мова здатна й до поважної лiтератури, написання повістей, нею можна писати твори, які змусять читача переживати й плакати (повість “Маруся”).
Подвижницька діяльність українських письменників не дала забути про українську мову, стала на заваді спробам розчинити особливості української граматики й лексики в старослов’янській граматиці.
Григорій Квітка-Основ’яненко

3. Утвердження принципів фонетичного
правописання української мови в працях
діячів науки, культури та літератури
наддніпрянської України в 19 ст.

3. Утвердження принципів фонетичного правописання української мови
На початку 19 ст. українська мова сприймалася як приречена на зникнення.
Свідчення цього „Грамматика малороссiйскаго нарѣчiя“ Олексiя Павловського (1818 року), названа в передмовi „исчезающее нарѣчiе“.
Значення - звернув увагу на недоречність етимологічного написання для української мови, заклав основи фонетичного правопису.
Почав передавати звук, що походить з давнiх о, е, ѣ (ять), через i, наприклад, пiпъ, стiлъ, сiмъя; тобi, собi, тiнь, лiто, сiно. Закріпив правила вживання літери і в українській мові.
Правопис Павловського популяризували Г.Ф. Квітка-Основ’яненко та П.П. Гулак-Артемовський.
«Граматика» Олексія Павловського

3. Утвердження принципів фонетичного правописання української мови
1830 року спробу впорядкувати правописну систему української мови зробив Михайло Максимович у праці «Думка про малоросійську мову і правопис її».
Обстоював етимологічне правописання, з використанням традиц. літер рос. алфавіту ы, и, Ђ, ъ (милый, сынъ, лЂто).
Запровадив позначення голосного і етимол. літерами ô, ê, û, î, взятими з французької мови (вôнъ, мêдь, добрû, синîй).
Етимологiчна система Максимовича не знайшла собi прихильникiв у Великiй Українi; зате розцвiла в Галичинi, де продержалася аж до 1893 року.
Михайло Максимович

3. Утвердження принципів фонетичного правописання української мови
Найактивнішим популяризатором фонетичного правопису став Пантелеймон Куліш (1856р.). «Граматика» (1857).
Згідно з його правописною системою:
Послідовно вживалася літера і на означення звука [і] з давнього ѣ (ять) (літо, сіно, осінь), на місці давніх о, є у новозакритих складах (стілъ, жінка, пічь) і на місці йотованого і (Вкраіна, моіх, тихоі).
Усувалася з абетки літера ы, а замість неї і на позначення звука и писалася літера и (синь, лисиця).
У ролі апострофа в середині слів, та в кінці слів після приголосних виступала ъ (пъять, розвъязав, вітеръ, сміхъ).
Звук [е] послідовно передавався літерою e (друже, сестра). Літера є вживалася лише після м'яких приголосних в іменниках с. р. (весіллє, третє, щастє).
Пантелеймон Куліш

3. Утвердження принципів фонетичного правописання української мови
Відновлено літеру ё для сполучень йо, ьо (ёму, слёзою, тёхнув, народнёго).
Вибуховий ґ передавала латинська літера g (дзиga, gуля).
У правописі приголосних на стиках морфем П. Куліш намагався послідовно запровадити фонетичний принцип: дієслівне сполучення -ться писалися через -тьця і -тця (вертаютьця, всміхнетця), а -шся — через -шся і -сся (одібьешся, вітаєсся). Паралельно вживалися префікси рос- і роз- (роскажуть, розчервонітися).
Таким чином, правопис П.Куліша був суто фонетичним і відкидав морфологічний принцип збереження написання морфем. Серед здобутків чітке розмежування вживання літер і та и, е та є.
Пантелеймон Куліш «Граматика»

3. Утвердження принципів фонетичного правописання української мови
Остаточно фонетичне правописання в українській мові закріпили редактори видання „Записки Юго-Западнаго отдела Географическаго Общества“ (1873р.). Редактори В.Антонович, М. Драгоманiв, П. Житецький, М. Лисенко, П. Чубинський закріпили й розширили здобутки фонетичного правопису П.Куліша. Ввели до української абетки літеру Ї на позначення йотованого і та сформулювали правила її вживання.
Записки Географическгого общества

3. Утвердження принципів фонетичного правописання української мови
М. Драгоманов у своїх виданнях 1877 року поглибив традиції фонетичного правописання української мови і прибрав з абетки традиційні літери я, ю, є, ї, щ.
Прагнув ввести правило передавати кожен звук окремою буквою, а саме: 1) за прикладом болгар та сербiв, Драгоманiв завiв букву j i писав: jaмa, моjу, даjе, стоjшть jавыр над водоjу ; 2) „зм’якшення“ приголосної зазначав через ь: земльа, льуде, прьамо, дльа, синье, куjуться, зажуривсьа; 3) замiсть й писав j: каjдани; 4) замiсть паєрика вживав теж j: обjава, мjасо, i 5) замiсть щ вживав шч: шчо, шче.
Принципи запропоновані Драгомановим в українській правописній систсемі не закріпилися.
Михайло Драгоманов

4. Жорстокі заборони українського слова
урядом Російської імперії в 19 ст.:
Валуєвський циркуляр, Емський указ тощо

4. Жорстокі заборони українського слова урядом Російської імперії в 19 ст.
На поч. ХІХ ст. переростання української мови в окрему лiтературну мову стало лякати росiйський уряд .
1856-го року проф. M. Погодін виступив з теорiєю: росiяни-поляни з глибокої давнини жили над Днiпром, але татарський погром змусив їх перебратися на пiвнiч, де вони й перетворилися в російський народ. А поднiпров’я заселили галичани. Таким чином, першу державу на Днiпрi заклали й Вiру Христову прийняли власне росiяни, а не українцi, i вся стародавня лiтература й мова Х-XIII віків — це все росiйське, а не українське.
Після розгрому 1846 року Кирило-Мефодіївського товариства цензурi було наказано пильно стежити за українськими писаннями .
Михайло Погодін

4. Жорстокі заборони українського слова урядом Російської імперії в 19 ст.
20 червня 1863 року Мiнiстр внутрiшнiх справ Петро Валуєв видав наказ “никакого малороссiйскаго языка не было, нѣтъ и быть не можетъ, и что нарѣчiе ихъ, употребляемое простонародьемъ, есть тотъ же русскiй языкь, только испорченный влiянiемъ на него Польши.
Къ печати дозволять только такiя произведенiя на малороссiйскомъ языкѣ, которыя принадлежатъ къ области изящной литературы, книгъ на малороссiйскомъ языкѣ как учебныхъ и вообще назначаемыхъ для первоначальнаго чтенiя народа, прiостановиться“.
Петро Валуєв

4. Жорстокі заборони українського слова урядом Російської імперії в 19 ст.
Валуєвський циркуляр було посилено Емським Височайшим наказом 18 травня 1876 року (підписаним імператором Олександром ІІ у німецькому місті Бад-Емсі, звідки й назва документа). Зміст:
Не допускать ввоза въ предѣлы Имперiи какихъ бы то ни было книгъ , издаваемыхъ на малороссiйскомъ нарѣчiи.
2. Печатанiе и изданiе въ Имперiи оригинальныхъ произведенiй и переводовъ на томъ же нарѣчiи воспретить, за исключенiемъ лишь:
а) историческихъ документовъ и памятниковъ;
б) произведенiй изящной словесности, но съ тѣмъ, чтобы уне было допускаемо никакихъ отступленiй отъ общепринятаго русскаго правописанiя;
3. Воспретить различныя сценическiя представленiя на малорусскомь языкѣ.
Олександр ІІ

4. Жорстокі заборони українського слова урядом Російської імперії в 19 ст.
Вiдтодi стали забороняти вживати слiв Україна, український, Сiч, козак та ін. Українці мали писати загальноросiйським правописом.
Щороку заборони посилювалися .
Всього, починаючи з 1667р. (цар Олексій забороняє книгодрукування на території України) по 1895 рік (заборона Головного управління видавати книжки для дітей українською мовою), українська мова зазнала понад 30 заборон.
Найдошкульнішими з яких були заборна книгодрукування, українського театру, дитячої літератури й ввезення української книжки з-за кордону.
Українці з найосвченішої нації Російської імперії перетворилися на найнеосвіченішу.
Олексій Михайлович Романов

5. Стан української мови в Галичині в
17-19 ст. Утвердження фонетичного
правопису української мови

5. Стан української мови в Галичині в 17-19 ст.
З кінця 17 ст. після добровільного приєднання Лівобережної України до Московії розвиток української літературної мови на Лівобережжі і Правобережжі пішов різними шляхами.
Стара літературна мова (староукраїнська), поєднавшись з мовою канцелярською, утворила так зване напівмертве «язичіє» Простий народ спілкувався своєю «хлопською мовою», а інтелігенція польською та « язичієм».
1772 року, коли Галичина потрапила під владу Астрії, австрійський уряд, побоюючись бунту поляків, вирішив використати для боротьби з польськими сепаратистськими настроями українців.
Русинам (українцям ) було надано національну волю.
Українські землі у складі Австрії

5. Стан української мови в Галичині в 17-19 ст.
Три молодих патрiотичних священики — Маркiян Шашкевич (1811-1843), Iван Вагилевич (1811-1866) та Якiв Головацький (1814-1888) взялися за воскресiння живої української мови. „Руська трiйця“, на чолi якої стояв М. Шашкевич, почала видавати альманах „Русалка Днiстровая“.
М. Шашкевич
Я. Головацький
І. Вагилевич

5. Стан української мови в Галичині в 17-19 ст.
1848-го року в за сприяння австрійського уряду при Львiвському унiверситетi вперше засновано катедру руської мови й лiтератури, яку очолив Яків Головацький.
Олександра Кониський засновує у львові Товариство iм. Т. Шевченка.
За сприяння австрійського уряду починають виходити
русинські журнали «Друг» (І. Франко), «Зоря».
М. Драгоманов накреслював широкi рамки для української
культури, а разом iз тим i для мови: „Стояти ногами й
серцем на Українi, свої голови держати в Европi,
А руками обiймати всю Слов’янщину“.
Активна підтримка української культури з боку австрійського
уряду у д.п. 19 ст стала причиною виникнення ще одного
міфу про нашу мову як вигадку австрійського генштабу.
(Такою була офіційна позиція уряду Російської імперії,
який намагався зупинити розвиток української культури на
Галичині).
О. Кониський

5. Стан української мови в Галичині в 17-19 ст.
З виходом «Русалки Дністрової » (1848р. ) в Галичині починає утверджуватися український фонетичний правопис.
Автори альманаху відкинули викинули ъ (єр), що
втратив звукове значення. Послідовно вживали і на місці
давніх о та е у нвозакритих складах (віз, сокіл, стіл).
Уперше вжили буквосполучення йо, ьо: ройом, зьобали,
всього.
Ці здобутки діячів «Руської трійці» лягли в основу
сучасного українського правопису
Альманах

5. Стан української мови в Галичині в 17-19 ст.
Суттєво вплинув на перехід Галичини на фонетичне правописання 1886 року „Малорусско-нiмецкий словар“ Євгена Желехiвського (1886 р.).
Новиною цього правопису, названого „желехiвкою“, було послiдовне вживання ї не тiльки на початку складу замiсть йi, але й після приголосного на мiсцi давнiх ѣ та є, наприклад: снїг, тїло, сiно, дїло — дїл, нїс—несу.
Євген Желехівський

5. Стан української мови в Галичині в 17-19 ст.
Остаточно фонетичне првавописання в Галичині перемогло 1893 році після виходу «Рускої граматики» Ст. Смаль-Стоцький та д-р Т. Ґартнера. Вона стала офіційним шкільним підручником. Автори цієї граматики упорядкували здобутки фонетичного правописання , закладені авторами альманах «Русалка Дністровая » та словником Є.Желехівського. Найбільшим досягненням стало те, що підручник отримав офіційну урядову підтримку.
Степан Смаль-Стоцький
Теодор Гартнер

5. Стан української мови в Галичині в 17-19 ст.
Таким чином, незважаючи на спроби заборонити українську , упродовж 18-19 століття силами діячів літератури й культури було закладено основи українського фонетичного правописання.
„Грамматика малороссiйскаго нарѣчiя“ Олексiя Павловського (1818 року) закріплює чіткі правила вживання літери і.
«Кулішівка» (1856р.) закріплює чітке розмежування вживання літер і та и, е та є.
Київський правопис 1873 р. ввів до української абетки літеру Ї на позначення йотованого і та сформулювали правила її вживання.
Руська трійця в Галичині та її альманах «Русалка Дністровая» (1848р.) популяризували вживання буквосполучень ьо та йо.
«Желехівка» (1886р.) „Малорусско-нiмецкий словар“ Євгена Желехiвського розширив вживання ї .
«Руская граматика» Ст. Смаль-Стоцький та д-р Г. Ґартнера (1893 р.) – перший офіційний шкільний підручник української мови на фонетичній основі , визнаний урядом Австрії.