Історія Українського війська

Дана презентація створена для з ознайомлення військовими формуваннями, що існували на території сучасної України

Період Русі-України

Князівський Дружинник 10 ст.
Князівська дружинна була головною військовою силою давньоруської держави. Поділялася на легку і важку. По переду шов князь, воєвода, а за ним йшло військо.
Зброя того часу була різноманітною: мечі ,списи, сокири, фальшіони, шаблі, кинджали і ножі
До 11 ст. основною силою була піхота

Князівський дружинник 11 ст.

Князівський дружинник 13 ст.

Доросто́льська оборо́на 971 — серія битв війська великого князя київського Святослава проти візантійського війська, очолюваного імператором Іоанном І Цимісхієм.
Закріпившись в Болгарській державі, Святослав 969 р. в союзі з болгарами розпочав воєнні дії проти Візантійської імперії. Візантійські війська з 23 квітня до 22 липня 971 р. провадили облогу м. Доростола (нині Силістра в Болгарії), де були основні військові сили київського князя.
Перша битва відбулася 23 квітня 971 року.Силу Святослава візантійський історик Лев Діакон оцінив в 60 тис. воїнів, Іоанн Скилиця дає перебільшену оцінку 330 тис.
Армії супротивників зійшлися на полі за 12 км від Доростола.
Бій тривав до вечора із змінним успіхом, але після заходу сонця руси відступили в Доростол. Наступного дня візантійці розбили укріплений табір біля стін Доростола, почавши облогу, що розтягнулася на майже 3 місяці. Доростол був сильною фортецею на правому березі Дунаю, яку візантійці не ризикували штурмувати, але зате піддавали постійному обстрілу з каменеметів.

Монумент Святославу у Кропивницькому

Емблема 3-й окремого полку ССО імені князя Святослава Хороброго

Українські воїни пізнього середньовіччя

Важкоозброєний воїн
Руське королівство 14-15 ст.

Важкоозброєні воїни Великого князівства Литовського, Руського і Жематійського 14-15 ст.

Битви пізнього середньовіччя за участю українських воїнів
Грюнвальдська битва 1410 року
Битва під Оршею 8 вересня 1514 року

Хоругви українських земель

Хоругви українських земель

Марка на честь Грюнвальдської битви

Пам’ятна монета в честь Грюнвальдської битви

Орша

Наприкінці XV сторіччя між Литовською-Руською і Московською державами розгорнулася запекла боротьба за давньоруську спадщину. Питання стояло руба: кому в разі перемоги домінувати в Центрально-Східній Європі. Велике князівство Литовське ще протягом ХІІІ – XV ст приєднало до себе більшість князівств і земель Київської Русі. Але Московське велике князівство намагалося (і не безуспішно) підкорити їх своїй владі.
У двох попередніх війнах (1500–1503 і 1507–1508) Московитам не вдалося реалізувати ідею повернення собі всієї "давньоруської спадщини" – земель Смоленщини, Полоччини і Київщини. Не змирилося з результатами цих війн – втратою деяких своїх східних земель – і Велике князівство Литовське.

Князь Костянтин Іванович Острозький
уславився як визначний полководець, сучасники називали його «руським Сципіоном». Після переможної битви під Оршею папський легат у Польщі писав про нього: «Князь Костянтин може бути названий найкращим воєначальником нашого часу, він 33 рази ставав переможцем на полі битви... в бою він не поступається хоробрістю Ромулу». Князь був ктитором Києво-Печерської лаври, де його й поховали.

Фрагмент з картини Битва під Оршею
Читається зліва на право

Номінальні монети в честь Битви під Оршею

Номінальна марка в честь Оршанської битви
(Помилка в даті)

Художнє зображення битви під Оршею

Цікавий факт:
Українсько-Литовсько-польська бригада
30 Окрема механізована бригада
Названі іменем Констянтина Острозького
Dei Gratia(за латині)- божою милістю

Пам’ятник князям Острозьким

Українські воїни козацької доби 17-18 ст.

Битви за участі козацтва
Хотин
Конотоп

Хотинська битва
битва між військами Речі Посполитої та Османської імперії біля міста Хотина, завершальний етап Хотинської війни 1620–1621. Завершилася перемогою об'єднаних сил Речі Посполитої та українського козацтва. Величезний внесок у знищення османської армії під Хотином зробили запорізькі козаки на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним. В результаті поразки під Хотином османський султан Осман II був змушений припинити війну.

Художнє зображення

Петро Конашевич-Сагайдачий є найвідомішим і найславетнішим гетьманом Війська Запорізького до часів Богдана Хмельницького. Гетьманування Петра Сагайдачного (з незначними перервами з 1616 по 1622 рр.) стало цілою епохою в історії українського козацтва.
Маючи знамениту Острозьку Академію за плечима, П. Сагайдачний зробив величезний внесок в зміцнення позицій козацтва в Україні, а головне - в перетворення Війська Запорізького на виразника устремлінь українського народу та на потужну військову силу, з якою мусили рахуватися усі сусіди.

Конотопська битва
Конотопська битва – переможна битва української армії, на чолі з гетьманом Іваном Виговським, з московськими військами на переправі через річку Соснівку неподалік Конотопа (тепер Сумська обл.).
У вересні 1658 року наступник Богдана Хмельницького гетьман Іван Виговський уклав у Гадячі угоду про союз України з Польщею та Литвою. Дізнавшись про це, московський цар Олексій Михайлович видав грамоту до українського народу із закликом до непокори, як він висловився, „зраднику Виговському”. Наприкінці березня 1659 року гетьман у своєму універсалі звинуватив царя в намаганні поневолити Україну і закликав козаків (цитата) „нашу свободу, кров’ю здобуту й освячену, зберегти і по смерті передати нашим нащадкам”.
У квітні стотисячна московська армія перейшла кордон з Гетьманщиною, захопила Прилуки, а Конотоп узяла в облогу. Упродовж сімдесяти днів 5 тисяч козаків на чолі з ніжинським полковником Григорієм Гуляницьким захищали місто. На початку липня їм на допомогу підійшло очолюване Виговським союзне військо. До нього входили 16 тисяч козаків, 30 тисяч кримських татар і ногайців під проводом хана Мехмед-Ґірея Четвертого, загін поляків Анджея Потоцького та загони сербів, німців і румунів.
9 липня козаки Виговського атакували московське військо на переправі через річку Соснівку неподалік Конотопа.
Посеред бою Виговський удав, що відступає, козаки переправилися через Соснівку і загатили її. Важко озброєна московська кіннота стала в’язнути в трясовині, козаки перейшли в контратаку, а із засідки ударили татарські та ногайські вершники. Втративши понад 40 тисяч убитими та 15 тисяч полоненими, московська армія почала поспіхом відступати до Путивля. За висловом російського історика Сергія Соловйова, „краса і гордість московської кінноти зникла в один день”.

Художнє зображення Конотопської битви

Українські воїни 20-21 ст.

Битви за участю УСС
Бої за гору Маківка
Бої за гору Лисоня
Семиківська битва
Взяття Галича
Битва за Львів (1918)

Бої за гору Маківка
Бої за гору Маківка — запеклі позиційні бої за гору Маківка в Карпатах, що точилися з 29 квітня до 4 травня 1915, під час Першої світової війни на східному фронті між підрозділами австро-угорської 55-ї піхотної дивізії фон Фляйшнера (до складу якої входили 7 сотень 1-го та 2-го куренів Українських січових стрільців) та російськими військами 78-ї піхотної дивізії генерала Альфтана задля заволодіння панівною висотою — горою Маківка з метою контролю над селом Козьова.
В результаті героїчної оборони Маківки повністю зірвались стратегічні плани російського командування. Здобуття вершини, що планувалось 29 квітня, здійснилось лише 4 травня, при цьому були використані всі наявні резерви. Внаслідок величезних втрат російські війська не змогли продовжити наступ і через тиждень змушені були поспішно відступати перед австрійськими підрозділами, що підійшли. Особливою мужністю під час боїв за Маківку відзначились частини Українських Січових Стрільців, що в подальшому відобразилось у народній пам'яті.

Бій під Крутами 29 січня 1918 рік
Бій між УНР і Більшовицькою Росією
29 січня 1918 року на залiзничнiй платформi в Крутах перебувало до 520 українських воякiв, юнакiв і студентiв, озброєних 16 кулеметами та однією гарматою. Росіяни вдесятеро переважали, мали бронепотяг та артилерію.
Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко. Завдяки вигідній позиції і героїзму, українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім, під тиском ворога, українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 хлопців, заблукавши у темряві, повернулися до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Хлопців катували, а потім стратили. Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі у Києві.
Українців під Крутами загинуло, за різними оцінками, 70–100 осіб. На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського унiверситету святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.
Втрати бiльшовицьких вiйськ сягали 300 воякiв
Важливий акцент:
– бій під Крутами став успішною оборонною операцією, оскільки зупинив ворога на кілька днів. Це дало змогу представникам Української Народної Республіки підписати Брестський мирний договір із країнами Четверного союзу

Кримський похід

Битва під Гурбами
1944, 21 квітня – в урочищі Гурби на Рівненщині відбувся бій південної групи УПА-Північ “Богун” під командуванням Петра Олійника-“Енея” та з’єднання “Холодний Яр” УПА-Південь проти військ НКВД. Загальна кількість УПівців разом з місцевими мешканцями, які до них приєдналися становила близько 5 тисяч. Південна група УПА мала 2 батареї гармат та кілька мінометних ланок.
Війська НКВД мали авіацію, яка виконувала розвідувальні функції, бронепоїзди, 15 легких танків, кінноту. Загальна кількість солдат становила близько 30 000.
1 березня 1944-го у Рівненській області розпочалася мобілізація військовозобов’язаних до лав Червоної Армії. До мобілізаційних пунктів відправлено 10000 чоловік.
Найзапекліші бої відбулися 21-25 квітня. Знищивши понад 900 більшовиків, підбивши 5 танків, бійцям УПА вдалося вирватися з оточення ворога, який переважав у силі.
НКВдівці спалили навколишні села Гурби та Антонівці, а мешканців вивезли. Кількість загиблих військових і цивільних під час тих подій донині точно не встановлена.

Художнє зображення оборони
Донецького Аеропорту