Лариса Петрівна Косач (Леся Українка)

Лариса Петрівна Косач народилася
25 лютого 1871 р. в м. Новограді-Волинському,
і була другою дитиною в сім'ї повітового службовця-юриста Петра Антоновича Косача та відомої української письменниці, громадської діячки Олени Пчілки, сестри Михайла Драгоманова.

У дитинстві Лариса була жвавою і допитливою дівчинкою. У чотири роки добре читала, а в п’ять уже написала досить змістовного листа своєму дядькові
М. Драгоманову.
Ларису по-домашньому кликали Лося, а в п’ять років вона попросила, щоб її називали Лесею.
Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. Взимку Косачі жили в Луцьку, а літом —
у с. Колодяжне.
1878-1979рр.

Одним з факторів, які впливали на формування таланту Лесі Українки, була музика.
“Мені часом здається, — писала вона, — що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт”.

Цей “жарт” — початок туберкульозу, з яким вона боролась усе життя.
1881 року під час свята Водохреща в Луцьку дівчинка так захопилася, що не відчула, як промочила ноги в крижаній воді. Спочатку боліла нога, потім рука. Діагноз – туберкульоз кісток, а потім легень, нирок.

У перерві між нападами болю Леся вчилася, самотужки освоюючи нові й нові предмети. Програму їй складали батьки. Не довіряючи офіційній шкільній, вони розробили свою методику: самі добирали літературу, самі визначали обсяги необхідних знань з тієї чи іншої дисципліни. Іноземних мов Лесю навчили спеціально запрошені для цього вчителі.
Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію.
У 19 років вона написала для своєї сестри підручник “Стародавня історія східних народів”.

В дитячі роки найбільше часу Леся проводила зі старшим братом Михайлом, їх навіть називали одним ім’ям – “Мишолосія”

Літературна діяльність почалась рано - у 9 років написала перший вірш “Надія”, присвячений тітці Олені Антонівні Косач, котра була заслана в Сибір за політичні погляди.
У 13 років появився перший друкований вірш “Конвалія”.

Мати, відсилаючи вірші тринадцятирічної доньки до друку в Галичину, підписувала їх псевдонімом “Леся Українка” (здрібніле ім’я “Леся”, бо дівчинка ще була малою, а “Українка” – дівчина з України)

Леся Українка часто їздила
на лікування в Крим,
на Кавказ

Сестра Лесі Ольга згадує: “Зо всіх нас шестеро дітей Леся найбільше була подібна до батька і вродою,
і вдачею… Вони обоє однаково були лагідні та добрі безмежно…
Обоє були надзвичайно стримані, терплячі та витривалі, з виключною силою волі… вони на диво високо цінували людську гідність у всякої людини, хоч би у найменшої дитини, і завжди поводились так, щоб не ображати, не принижувати тої гідності”.

На початку 1893р. у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки — “На крилах пісень”
З кінця 80-х рр. Леся Українка живе у Києві

З братом Михайлом початок 1890-х років
У 1894 — 1895 рр. Леся Українка перебувала в Болгарії у Драгоманова
з Аріадною Драгомановою 1895р.

з Ольгою Кобилянською 1901р.
У 1899 році поетеса вперше зустрічається з Ольгою Кобилянською, дружба з якою матиме благотворний вплив на творчість обох письменниць.

У 1903 р. Леся Українка взяла участь у святі відкриття в Полтаві пам'ятника Івану Котляревському, де зустрілася з багатьма діячами української культури.

25 липня 1907 р. Леся Українка виходить заміж за фольклориста Климента Васильовича Квітку. Цього ж року в неї виявилися симптоми туберкульозу нирок. Поетеса усвідомлює, що з такою хворобою жити їй залишається небагато, тому поспішає писати, мужньо перемагаючи фізичні болі.

Київ 11(24)травня 1913року

1 серпня 1913р. Леся Українка помирає в м. Сурамі в Грузії.
Її тіло перевезли до Києва й поховали на Байковому кладовищі.
Похорон поетеси перетворився на велику народну демонстрацію. Поліція заборонила промови, співи, жандарми зрізали на вінках червоні стрічки з написами.

Могила Лесі Українки на старому Байковому цвинтарі в Києві

Леся Українка – національна гордість
Музей Лесі Українки в Пам’ятник Лесі Українці Ялті в Балаклаві

В Києві на площі Лесі Українки В Маріїнському парку
в Києві

Садиба-музей Лесі Українки в Колодяжному
Село Колодяжне знаходиться у Волинській області поруч з містом Ковелем.
П.А.Косач придбав ділянку землі та садибу
в 1879 році. З 1882 року сім’я Косачів оселилась тут на постійне мешкання. Леся Українка жила в Колодяжному до кінця 1896 року, і незважаючи на довгі від’їзди, вважала його своєю оселею.
В подальші роки вона бувала тут тільки наїздами.