2_фонетика

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
1.Фонетика як наука. Предмет фонетики.
2. Загальна характеристика звукового складу мови:
1) класифікація голосних звуків;
2) класифікація приголосних.
3. Стилістичні засоби фонетики.

Фонетика (від гр. phoene "голосовий звук", phoenetikoes "звуковий") — розділ мовознавства, який вивчає звуки мови.

Мовознавча вікторина
1. З якої кількості звуків складається звукова система української літературної мови?
2. Скільки голосних звуків в українській літературній мові?
3. На які групи поділяються приголосні звуки за участю голосу й шуму?

4. Які звуки утворюються за допомогою голосу й шуму?
5. Які приголосні характеризуються за глухістю-дзвінкістю?
6. На які групи поділяються приголосні звуки за твердістю-м’якістю?

1.38 звуків.
2. 6 голосних звуків.
3. Шумні й сонорні.
4. Сонорні.
5. Шумні. 6.Тверді і м’які.

Звукова система української мови нараховує 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосні. Поділ звуків на голосні і приголосні – це найбільше протиставлення у системі звуків мови.

Голосні - це звуки людської мови, основу яких становить голос:
а, о, у, е, и, і

За місцем творення (береться до уваги рух язика в горизонтальній площині ротової порожнини) виділяються голосні звуки переднього ряду ([е], [и], [і]) та заднього ([а], [о], [у])

Залежно від ступеня підняття язика, розрізняють голосні звуки:
низького ([а]),
середнього ([е], [о]),
високого ([і], ([и]), [у])
ступенів підняття

За участю губ голосні поділяються на:
- неогублені (нелабіалізовані)
огублені (лабіалізовані).
До огублених належать [о],[у],
решта голосних звуків неогублені.

Приголосні - це звуки людської мови, основу яких становить шум або шум з більшою чи меншою часткою голосу.

В основі поділу приголосних на
шумні й сонорні, дзвінкі і глухі
лежить участь голосу і шуму при їх творенні.

Сонорні (від лат. sonorus - звучний) – це приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в українській мові 9:
[в], [м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р'], [й].
Решта – шумні, поділяються на дзвінкі, при творенні яких шум переважає над голосом, і глухі, в яких голос взагалі відсутній.

За ознакою твердості чи м’якості
приголосні розмежовуються на тверді і м’які

СТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ ФОНЕТИКИ:
алітерація,
анафора,
епіфора,
асонанс,
тавтологія,
рима-співзвуччя.

Алітерація — повторення подібних за звучанням приголосних у віршованому рядку, строфі для підсилення звукової або інтонаційної виразності й музичності.

Анафора — єдинопочаток, повторення на початку віршових рядків, строф або речень однакових чи співзвучних слів, синтаксичних конструкцій.

Епіфора —повторення однакових виразів, слів, або звукових сполучень у кінці віршових рядків чи строф, а також прозових уривків з метою посилення виразності поетичної мови, підкреслення чогось.

Асонанс — повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, що надає віршованій мові милозвучності, підсилює її музичність

Тавтологія — повторення одного й того ж слова, однокореневих чи близьких за значенням, щоб з більшою силою виразити щось важливе у висловленій думці.

Рима-співзвуччя – звуковий повтор у віршах, особливо в кінці рядків, рима допомагає сприйманню твору, надає йому емоційного забарвлення.

Гігантське місто витискає штанги — гуп-гуп, гуп-гуп…
(Л. Костенко).
2. Колишися, калинонько, колишися, зеленими листочками розпишися (М. Підгірянка).
Дослідження-аналіз

3. І він іде, і я собі іду. Йдемо удвох під вечір по стежині. А він мені дудукає: ду-ду! (Л. Костенко).
4.Тихше. Тихше — Хто це дише?.. (О. Олесь).