Філософія, гуманістичний зміст

Термін “філософія” (грец.) любов до мудрості зароджується у VII-VI ст. до н.е. майже одночасно в трьох осередках давніх цивілізацій – Індії, Китаї, Давній Греції.
Будь-яка філософська система базується на двох принципах:
а) універсалізму;
б) субстанціоналізму.
Філософія - це такий вид розумової діяльності, який торкається першооснов всього сущого.

Базові філософські категорії
Субстанція – це філософська категорія для позначення внутрішньої єдності всієї різноманітності явищ.
Буття – філософська категорія, яка означає все існуюче, а також конкретне буття (наприклад у реченні: “Я є”.
Реальне буття це те, що повідомляє речам, процесам, особистостям, діям, тощо – їх сутнісну реальність, воно має просторово-часові властивості, індивідуальність, неповторність.
Ідеальне буття – (в смислі ідеї) не має часового, дійсного досвідного характеру, воно є незмінним, застиглим, існуючим вічно. Ідеальним буттям у цьому розумінні є ідеї, математичні та логічні поняття.
Наука, що опікується буттям називається онтологією.

Базові філософські категорії
Об'єкт – категорія, що означає всіляку річ, предмет, явище, відношення, що являється протилежністю.
Суб'єкта – т. т. свідомості, внутрішнього світу, як дійсне, існуюче, живе, як частина зовнішнього світу.
Об'єктивна реальність - це реальність матеріальних систем різного ієрархічного рівня: елементарних часток, атомів, молекул, планет, зірок, їх систем, організмів, їх угрупувань, тощо, взагалі – біосфери.
Суб'єктивно - об'єктивна (або навпаки) реальність, це реальність відповідних систем різного ієрархічного рівня: різного роду соціумів, починаючи з людини і закінчуючи колективами різних соціальних інститутів.

Базові філософські категорії
Під Сутністю – слід розуміти глибинну систему зв'язків і відношень, виникнення яких обумовлює появу, існування та розвиток явищ, процесів, систем. З відповідним руйнуванням цієї категорії – припиняється існування предмету.
Категорія “існування” – означає наявність когось (чогось). Коли ми говоримо: “воно існує”, то запевняємо у наявності “воно”. Фіксація факту існування ще не розкриває специфіки існуючого. Остання розкривається у категорії “дійсність”, що означає з одного боку, реальність, існуючий світ з іншого – це така наявність, в якій різноманітність просякнута внутрішніми взаємозв'язками, які створюють цілісну систему з її основою, з закономірностями функціонування і розвитку.

Сучасна структура філософського знання
а) онтологія;
б) гносеологія;
в) методологія;
г) історія філософії;
д) філософія історії;
ж) аксіологія;
з) філософська антологія;
і) естетика – наука про гармонічну побудову світу;
к) етика – наука про мораль;
л) психологія – наука про психічну діяльність людини;
м) логіка – наука про закони і форми правильного мислення.

Людське мислення здійснюється на різних рівнях абстракції:
1) здоровий глузд;
2) рівень науки;
3) філософська рефлексія.
Сутність філософії зумовлюється тим, що вона є рефлексією вже відомого знання, спрямованою на поняття, методи, настанови з метою пояснення, критики та з'ясування обґрунтувань.

Філософське пізнання функціонує на різних рівнях абстракції.
Виділяють три рівні:
1. Мікрорівень – спілкування в рамках конкретного філософського напрямку.
2. Макрорівень – спілкування в межах міждисциплінарного синтезу.
3. Метарівень – філософія філософії.

Філософія псевдофілософія
діалектика софістика
метафізика еклектика
синергетика схоластика

Способи філософствування
Діалектика (грец. - мистецтво вести бесіду) – мистецтво аргументації, наука логіка.
Метафізика (грец. - те, що за фізичним) – спосіб філософствування протилежний діалектиці.
Синергетика – наука про саморозвиваючі системи.

Псевдофілософії та її способи міркування
Софістика – (грец. хитра вигадка) – це пафос вседозволеності, переконаність у тому, що можливо довести все, що завгодно, все, що вимагається.
Еклектика – довільне запозичення поглядів із різних філософських систем та їх поверхове поєднання.
Схоластика – це кабінетний спосіб мислення; відірваність від реального життя; нахил до казуїстики, коли мова йде не про самі речі, а про аналіз та свідоцтво авторитетних думок про них. Схоластика в цьому випадку може бути замінена іншими, більш влучними термінами: “доктринерство”, “гелертерство” .

Вічні питання філософії
1. Людина – світ;
2. Людина – всесвіт;
3. Людина – суспільство.
Життя, смерть, любов, ненависть, щастя, сенс буття та інші.

Світогляд та його структура
Світогляд – це система поглядів людини на світ та дії її у відповідності з цими поглядами.
В структурі світогляду визначаються чотири основні компоненти:
1. Пізнавальний – включає в себе узагальнені знання про конкретно-наукову і універсальну картини світу, а також наслідки індивідуального і суспільного пізнання.
2. Ціннісно-нормативний – будується на цінностях нормах, ідеалах, віруваннях, переконаннях, директивних запровадженнях, які виступають суспільними регуляторами дій та поведінки людей.

Світогляд та його структура
3. Морально-вольовий – містить настанову і готовність до дії в конкретній ситуації.
4. Практичний - базується на визначеному людиною типі поведінки.
Про людину можна говорити будь-що, вона може себе уявити ким завгодно, а її реальна ціна залежить від того, що вона робить і як вона це робить.

Історичні типи світогляду
Міф – форма синкретичного (нерозчленованого) світосприйняття. Міф – явище поліфункціональне, в цьому уособлюються: примітивний світогляд людини, намагання пояснити природу та сутність різноманітних явищ складне сплетіння вигадки, віри, знання, тощо.
Релігія – зв’язок між людьми з приводу певних цінностей, які та чи інша група, вважає їх для себе сакральними. Віра – один з основних компонентів будь-якої релігії.

Основні функції філософії
1. Світоглядна
2. Методологічна
3. Інтелектуалізуюча
4. Критична
5. Прогностична
6. Виховна

Філософський плюралізм
Плюралізм – (лат. Множинний) – філософська точка зору, у відповідності до якої дійсність складається з багатьох самостійних сутностей, які не утворюють абсолютної єдності.
Вихідною одиницею історико-філософського процесу є філософське вчення.
Філософське вчення – система логічно обґрунтованих визначених поглядів. Якщо те, чи інше вчення знаходить послідовників, то нерідко формуються філософські школи: платоників, гегельянців, марксистів.

Філософський плюралізм
Всі вони передують умовними базовими принципами, сукупність яких іменується течіями : персоналізм, екзистенціалізм, неопозитивізм.
Найбільш значні і впливові течії в історико-філософському процесі визначаються як напрямок.
Філософський напрямок – це сукупність філософських течій, які при всій своїй різниці притримуються загальних принципових положень, що зберігаються на протязі тривалого часу: матеріалізм чи ідеалізм; емпіризм чи раціоналізм.
Філософські системи – це сутності визначення самої істини в такому вигляді, як вона у закономірній послідовності входить до свідомості людства.

Філософський плюралізм
Філософський плюралізм – софійна властивість минулого, теперішнього та майбутнього.
Філософська система за Гегелем – це історичні утворення, “духовні квінтесенції епохи”, що породжує свій тип філософствування, враховуючи якісну різноманітність культур.
Філософія у марксизмі розглядалась як одна із форм суспільної свідомості, що має свою специфіку, віддзеркалюючи суспільне буття.
Представники екзистенційно-персоналістського напрямку розглядають філософію не як науку, а як духовно-практичну форму опанування дійсності.