Організм як середовище мешкання 1

Середовище існування - частина природи, що безпосередньо оточує організми, забезпечує їхні потреби й чинить на них певний вплив.
АБІОТИЧНІ ЧИННИКИ СЕРЕДОВИЩА
ТЕМПЕРАТУРА
ВОЛОГІСТЬ
ОСВІТЛЕНІСТЬ
ТИСК
ЩІЛЬНІСТЬ
ХІМІЧНИЙ СКЛАД
ОРГАНІЗМ

ОСНОВНІ СЕРЕДОВИЩА ІСНУВАННЯ
Наземно-повітряне середовище. Йому властиві висока прозорість, низька щільність і різкі коливання температури та вологості. Прозорість середовища сприяє високій інтенсивності фотосинтезу і, як наслідок цього процесу, - високому вмісту кисню, що спричиняє підвищений обмін речовин.
Організми в якості середовища існування. У такому середовищі біотичним екологічним факторам належить істотно більша роль, ніж в інших типах середовищ. В організмах як хазяїна, так і квартиранта розвиваються численні адаптації до впливів одне на одного, що є одним із прикладів коеволюції.
Ґрунт як середовище існування. Це більш стабільне середовище існування, ніж наземно-повітряне. Ґрунт має систему порожнин, які заповнені сумішшю газів і водними розчинами. Вологість у ґрунті завжди вища, ніж у наземно-повітряному середовищі. У глибині коливання температури є менш вираженими, тому деякі наземні організми можуть переживати в ньому холодну пору року.
Водне середовище. Йому властиві висока щільність і густина, істотні перепади тиску, певний склад солей і відносно низький уміст кисню тощо. Мешканців водойм називають гідробіонтами й поділяють на декілька екологічних груп.

Особливості адаптацій організмів до паразитичного способу життя
ПАРАЗИТИЗМ
ЕКТОПАРАЗИТИ
ЕНДОПАРАЗИТИ
На поверхні тіла хазяїна
Усередені тіла хазяїна
Людська воша головна
Язикова мокриця

Паразитам та їхнім хазяям притаманна тривала коеволюція, у ході якої паразити набувають вузької спеціалізації, як‑от, паразитування в організмі одного чи невеликого числа хазяїв або лише в певному органі.
Личинки трихінели, що паразитують в досить широкого кола хазяїв (дикі та свійські свині, гризуни, дикі хижі тварини, людина), оселяються лише в посмугованих м’язах

Законон спряженої еволюції паразита і хазяїна
Одним з основних напрямів коеволюції паразитів та їхніх хазяїв є поступове зниження гостроти взаємозв’язків. Часто паразити, насамперед ендопаразити, у своєму існуванні дуже залежать від свого хазяїна: смерть хазяїна загрожує смертю самого паразита.
Тому що триваліша коеволюція паразита та його хазяїна, то краще вони адаптуються один до одного і меншої шкоди паразит завдає хазяїну
Язикова мокриця

У формуванні адаптацій до паразитичного способу життя можна виділити кілька напрямів:
Потрапити в організм
Міграції у пошуках придатних для існування тканин, органів
Проковтування цист/яєць або через переносників
Реакція організму хазяїна
Покриви шкіри хазяїна, слизові оболонки
Активізація імунітету
Атака фагоцитів, дія слизу, гормонів, ферментів

ТИПИ АДАПТАЦІЙ ПАРАЗИТІВ
1. МОРФОЛОГІЧНІ
Органами прикріплення свинячого ціп’яка до стінок кишечнику слугують чотири присоски і хоботок з гачечками
2. ФІЗІОЛОГО-БІОХІМІЧНІ
Здатні самостійно виділяти травні ферменти для перетравлення необхідних сполук та речовин
3. МОРФОФІЗІОЛОГІЧНІ
3.1 прогресивні
3.1 регресивні
Редукція органів опрно-рухової системи, спрощення нервової системи тощо

4. ВИСОКА ПЛОДЮЧІСТЬ
Масову загибель паразитів під час здійснення складних життєвих циклів компенсує вражаюча плодючість.
Самка аскариди людської протягом доби може відкладати до 250 000 яєць, а в одному членику свинячого ціп’яка міститься до 175 000 яєць.

5. ГЕРМАФРОДИТНІСТЬ
Паразитичний спосіб життя значно ускладнює зустріч між особинами різної статі.
У роздільностатевих видів формуються адаптації для забезпечення надійності зустрічі партнерів. Зокрема, у нематод сингамусів – паразитів дихальних шляхів птахів – самець і самка надійно з’єднуються одне з одним на все життя: самці приростають до самок у ділянці їхнього статевого отвору.

6. ЗАХИСНІ ОБОЛОНКИ
Личинки трихінели вкриваються захисними оболонками віл впливу несприятливих умов та імунної системи організму хазяїна

Часом увесь життєвий цикл паразитів демонструє приклад коеволюції:
чітку адаптацію до життєвого циклу хазяїна та його добових ритмів
Жабячий багатовуст паразитує в сечовому міхурі жаб. Він набуває статевої зрілості лише на третьому році життя, тоді, коли статевозрілим стає і сам хазяїн
Личинки вухерерії, що переносяться комарами, з’являються в периферичній крові людини лише надвечір або вночі. Натомість личинки іншоговиду нематод – лоа – мігрують у периферичну кров удень, оскільки їхні проміжні хазяї – гедзі, активні самев цей час
7. СИНХРОНІЗАЦІЯ З ОРГАНІЗМОМ ХАЗЯЇНА

8. ЖИТТЄВІ ЦИКЛИ ПАРАЗИТІВ З ЧЕРГУВАННЯМ ХАЗЯЇВ

9. ВПЛИВ НА ПОВЕДІНКУ ХАЗЯЇНА

ПАРАЗИТИЧНИЙ ГРИБ КОРДЕЦЕПС

Доросла комаха атакує таргана і вводить йому в голову отруту, яка блокує роботу певних структур мозку.
Через деякий час тарган утрачає можливість самостійно контролювати свої рухи, але залишається живим.
Після цього оса спрямовує таргана у свою нірку і відкладає на нього яйця. З яєць потім виходять личинки, які живляться тканинами таргана.

Цисти токсоплазми потрапляють в організм гризуна. Там паразит розмножується нестатевим способом і виробляє речовини, які діють на його мозок. Під дією цих речовин гризуни втрачають страх перед запахом кішок. Окрім того, цей запах починає їх приваблювати.

Паразитизм дуже поширений серед різних груп організмів.
Він трапляється серед різних груп тварин (від одноклітинних еукаріотів до хордових), бактерій, грибів і навіть квіткових рослин (наприклад, повитиця, Петрів хрест). Усі віруси – внутрішньоклітинні паразити.
ПОВИТИЦЯ ПОЛЬОВА
ПЕТРІВ ХРЕСТ ЛУСКАТИЙ

ОМЕЛА БІЛА