Персонал підприємства, продуктивність і оплата праці

План викладу матеріалу:
3.1. Персонал підприємства, його класифікація.
3.2. Показники чисельності та руху персоналу.
3.3. Продуктивність праці та методи її вимірювання.
3.4. Основи організації оплати праці на підприємстві.
3.5. Форми і системи оплати праці.
3.6. Формування фонду оплати праці на підприємстві.

3.1. Персонал підприємства, його класифікація

Персонал (от лат. persona – особистість) – це сукупність усіх робітників підприємства, що зайняті трудовою діяльністю, а також ті, хто входить в штатний склад підприємства, але тимчасово не працюючих у зв’язку з відпусткою, хворобою, доглядом за дитиною та інші.

Класифікація персоналу підприємства

Класифікація промислово-виробничого персоналу підприємства

Види структури персоналу підприємства та їх характеристика

Згідно класифікатору професій ДК 003:2010 існують наступні види професій:
Законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управителі);
Професіонали;
Фахівці;
Технічні службовці;
Працівники сфери торгівлі та послуг;
Кваліфіковані робітники сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства;
Кваліфіковані робітники з інструментом;
Робітники з обслуговування, експедиції та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин;
Найпростіші професії.

3.2. Показники чисельності та руху персоналу

В облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві. Облікова кількість штатних працівників визначається на певну дату звітного періоду, наприклад, на перше або останнє число місяця, включаючи прийнятих працівників і виключаючи тих, які вибули в цей день.

Середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору.
Середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого – по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.

Явочна кількість показує, скільки працівників з числа облікового складу реально з'явилися на роботу.
Чисельність фактично працюючих показує кількість персоналу, що не лише з'явився, а й реально приступив до роботи. Різниця між явочною кількістю працюючих і фактичною показує чисельність працівників, що перебувала в цілоденному простої.

Штатна чисельність працівників – це загальна кількість працівників різних категорій персоналу, професій і розрядів, яка потрібна підприємству згідно з обсягами виробничої програми, спланованої, як правило, на календарний рік або квартал. Ці дані, як правило, потім оформлюються штатним розписом. Структура штатного розпису традиційна і включає, як правило, такі показники: структурний підрозділ, посада (професія, кваліфікація), оклад або тарифна ставка. Сучасні підприємці висувають додаткові вимоги до тієї чи іншої посади. І це теж потрібно віддзеркалювати у штатному розписі.

Існують наступні фонди часу:
Календарний фонд – це число календарних днів у періоді.
Табельний (номінальний фонд) – це кількість робочих днів, які максимально можна використати впродовж періоду. Він визначається як різниця між календарним фондом і кількістю святкових і вихідних днів.
Максимально можливий фонд – максимальна кількість днів, яка б могла бути відпрацьована відповідно до трудового законодавства, тобто дорівнює табельному, за винятком кількості днів чергових відпусток (основних та додаткових).
Корисний (ефективний) фонд робочого часу – це кількість робочих днів, яка корисно використовується протягом періоду, і визначається як різниця між максимально можливим фондом і кількістю неявок на роботу з різних причин: втрати робочого часу та неявки, відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами, через навчання, неявки у зв’язку з хворобою, у зв'язку з виконанням держобов'язків та інші).

Коефіцієнтом загального обігу, який розраховується як відношення суми прийнятих працівників та тих, які вибули за звітний період, до середньооблікової кількості штатних працівників.
Коефіцієнтом обігу з прийому, який розраховується як відношення кількості прийнятих за звітний період працівників до середньооблікової кількості штатних працівників.
Коефіцієнтом обігу з вибуття, який розраховується як відношення кількості працівників, які вибули за звітний період, до середньооблікової кількості штатних працівників.

Коефіцієнт плинності кадрів характеризує надлишковий обіг і розраховується як відношення кількості працівників, яких звільнено за звітний період за прогул та інші порушення трудової дисципліни, невідповідність займаній посаді, а також за власним бажанням (крім звільнених за власним бажанням з поважних причин, наведених вище), до середньооблікової кількості штатних працівників.
Коефіцієнт стабільності кадрів – це відношення кількості працівників, які перебували в обліковому складі весь звітний рік, до середньооблікової кількості працівників за рік. Коефіцієнт відновлення працівників характеризує процес відновлення кількості працівників, які вибули з різних причин, за рахунок кількості прийнятих. Він розраховується діленням кількості прийнятих працівників за період на кількість працівників, які вибули за цей період.

Для розрахунку загальної чисельності промислово-виробничого персоналу на підприємствах використовують метод коригування базової чисельності за формулою:
де ЧПЛ – необхідна загальна чисельність промислово-виробничого персоналу в плановому періоді, осіб;
ЧБ – базова чисельність персоналу;
Q – плановий темп росту обсягу виробництва продукції, %;
Ч – зміна (економія або збільшення) чисельності в плановому періоді при можливому рості продуктивності праці, осіб.

Визначення загальної чисельності персоналу методом розрахунку на основі повної трудомісткості продукції, який є точнішим порівняно з методом коригування:
де tСУМ – повна (сумарна) трудомісткість виробничої програми в плановому періоді (яка включає технологічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування виробництва та управління ним), нормо-годин;
ТЕФ – ефективний фонд часу роботи одного середньооблікового працівника в плановому періоді, годин;
КВН – очікуваний коефіцієнт виконання норм у плановому періоді.

Визначення облікової чисельності робітників на нормованих машинних операціях визначають за формулою:
де КУ – кількість одиниць устаткування, необхідного для виконання річної програми;
ТР – фонд часу роботи одиниці устаткування за рік, годин (в одну зміну);
ЧБР – чисельність бригади, яка обслуговує одиницю устаткування, осіб;
КЗМ – коефіцієнт змінності роботи устаткування.

Визначення облікової чисельності робітників на ненормованих операціях визначають за формулою:
КРМ – загальне число робочих місць (кількість об'єктів, що обслуговуються);
НОБ діюча норма обслуговування (кількість об'єктів на одного робітника);
КЗМ – змінність роботи;
КОБ –коефіцієнта переводу явочної чисельності в облікову.

Чисельність допоміжних робітників, для яких неможливо встановити норми обслуговування або розрахувати трудомісткість робіт, визначається за формулою:
де ЧПЛ – необхідна загальна чисельність промислово-виробничого персоналу в плановому періоді, осіб;
ЧБ – базова чисельність персоналу;
Q – плановий темп росту обсягу виробництва продукції, %;
Ч – зміна (економія або збільшення) чисельності в плановому періоді при можливому рості продуктивності праці, осіб.

Чисельність працівників апарата управління, спеціалістів, службовців розраховується за кожною з функцій, що виконується, методом прямого нормування, при умові, що дані щодо трудомісткості є достатньо вірогідними.
Для встановлення чисельності управлінського персоналу також можливо керуватися типовим штатним розкладом (схемою) що застосовується на подібних підприємствах.

3.3. Продуктивність праці та методи її вимірювання

Продуктивність праці як економічна категорія представляє собою результативність (ефективність) праці, тобто здатність людей виготовляти певну кількість матеріальних благ за одиницю часу.

Рівень продуктивності праці визначається двома показниками:
Виробіток – це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу.
Трудомісткість – це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг).

Методи визначення продуктивності праці:
Натуральний, за яким обсяг продукції вимірюється натуральними показниками (у штуках, тоннах, метрах тощо).
Вартісний, за яким обсяг продукції вимірюється вартісними показниками, а саме грошима.
Трудовий – застосовується для оцінки рівня виробітку на окремих робочих місцях при виробництві різноманітної незавершеної продукції, в яких для характеристики обсягу виробництва застосовуються норми трудових витрат у нормо-годинах.

Види трудомісткості:
Технологічна трудомісткість (ТТ) визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.
Трудомісткість обслуговування (Т0) визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва.
Виробнича трудомісткість (Тв) складається з технологічної тру­домісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи.
Трудомісткість управління (Ту) визначається витратами праці керівників, професіоналів, фахівців, технічних виконавців.
Повна трудомісткість продукції (Тп) відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу. Вона визначається за формулою:
Тп = ТТ + Т0 + Ту = Тв + Ту