Тарас Григорович Шевченко На запорiзьких землях

«Хортиця пам'ятає молодого
Тараса Шевченка»
В 1843 році 29-ти річний молодий художник, Тарас Шевченко, вирішив знайти коріння свого козацького роду і пішки пройшов по місцях усіх Січей. Молодого Тараса цікавив район дніпрових порогів, поселення лоцманів і потомків запорозьких козаків, острів Хортиця, і Великий луг Запорозький, бо “Там за порогами степом - дорогам й досі гуляє душа козака”.

Ще до зустрічі з Хортицею поет володів значним історичним матеріалом, багато знав про морські походи запорожців, про славетні битви з польською шляхтою, про боротьбу проти турецько-татарської агресії. Запорозька Січ сприймалася ним як осередок волі, центр національно-визвольної боротьби. Свої знання Шевченко черпав з кращих історичних праць свого часу – І. Срезневського «Запорожская старина», козацьких літописів С.Величка, Г. Грабянки, М. Коржа, Самовидця та ін.

―Був я уторік на Україні — був у Межигорського Спаса. Був і на Хортиці, і скрізь був‖ писав він 26 листопада 1844 року в листі до свого друга Якова Кухаренка, відомого письменника-етнографа і наказного отамана Чорноморського козачого війська, (Зібрання творів, «Дніпро», 1971 р. т. 5 стор. 240). При дослідженні шляху Тараса до острова Хортиці в різних джерелах знайдені спогади і припущення, які доповнюють чи навпаки суперечать один одному.

Із-за Дніпра широкого» зове він свої думи («Думи мої, думи мої»), ранкову зорю просить розказати «Як у Дніпра веселочка воду позичає», уві сні бачить козацьку церкву над Дніпром, яка даремно чекає запорожця із Лугу. В поемі «Іржавець» поет розказав «як покидали запорожці «Великий Луг», »Січ». Поему «Чернець» присвятив запорожцю Семену Палію. У вірші «У неділеньку у святую» він прославляє «преславного запорожця Павла Наливайка». Запорозькому козацтву – безстрашному і справедливому - присвятив він ще багато своїх віршів («У тієї Катерини», «Ой чого ти почорніло», «Не хочу я женитися») та ін. Та й у своєму «Заповіті», вважає Петро Павлович, він пише саме про Запорожжя, про Дніпрові пороги, адже Дніпро ревів у порогах, і Ревучим люди називали поріг «Ненаситець».

Нестримно плине час, та чим далі тим дорожчим стає нам геній Шевченка. В області є 14 населених пунктів, названих його ім`ям , десятки будинків культури, кінотеатрів, книгарень, бібліотек, шкіл, парків, вулиць. Його ім`я носить один з мікрорайонів м. Запоріжжя, завод у м. Вільнянську та ін. Йому присвятили свої вірші запорізькі поети, написали. По-новому дзвінко і чисто звучить Кобзареве слово, »Бо знать, од Бога – і голос той , і ті слова!» , вони допомагають нам знайти відповідь на питання, що одвічно хвилює народ – хто ми і де наші корені. Його слово залишається совістю народу, могутньою зброєю в боротьбі за рівність людей і народів. І так буде, допоки житиме на землі хоч один українець.