Естетичне обґрунтування нового етапу реалізму в творчості Гюстава Флобера

Г. Флобер (1821-1880) – другий етап розвитку французького реалізму

В цілому Флобер - письменник бальзаківської школи. В творчості він, як і інші письменники-реалісти, керувався настановою на зображення об`єктивної картини життя суспільства у відповідності до реалістичних принципів – детермінізму, еволюції, всеохопності, типізації.

Франція Г.Флобера - часи соціальної і економічної стабільності. Реалізм стає іншим: замість глобальних узагальнень - дослідження приватних, домашніх випадків, характери героїв стають більш дрібними і звичайними. Франція буржуазна, меркантильна, торгівельно-промислова.
Флоберівський герой - посередня людина. Дрібні герої, дрібні лиходії. Нудьга і сірість. «Світ кольору плісняви».

Провінційне місто Руан – батьківщина Г.Флобера

Ашіль і Кароліна Флобер – батьки Гюстава Флобера

В 1840 р. Гюстав Флобер, закінчивши Руанський королівський коледж, вступив на юридичний факультет Паризького університету.
Університетське життя не любив, до однокурсників ставився із презирством.
Не завершив навчання, оскільки у 1844 р. сталася подія, що сильно вплинула на майбутнє життя. У нього стався серйозний напад епілепсії. Повторювалися вони впродовж усього життя, супроводжувались слуховими і зоровими галлюцінаціями.

Маєток Круассе – місце життя і творчості Г.Флобера

Луї Буйле і Максим Дюкан

“Нехай собі стверджується Імперія, закриємо свої двері, піднімемося на Вежу зі Слонової Кістки, на найвищий щабель, ближче до неба. Там інколи буває холоднувато. Та хіба не все одно? Там видно блиск зірок і не чути індиків”.
Г. Флобер

«Серед мореплавців, що вирушають в море, є ті, що знаходять нові материки і приєднують їх до Землі або відкривають нові небесні світила. Це майстри своєї справи, великі і знамениті особи. Але є і такі, хто сіє зброєю терор і руйнування, хто багатіє і жиріє на цьому…
Я ж непримітний і терплячий ловець перлів, той, хто пірнає в глибини і повертається з порожніми руками і посинілим обличчям. Невідома фатальна пристрасть примушує мене занурюватися в безодню думки, в її глибини, які не перестають зачаровувати сильних духом.
Я готовий витратити своє життя на споглядання океану мистецтв; доки інші подорожують і воюють, я ж час від часу розважатимуся, всього лише пірнаючи за зеленими і жовтими нікому не потрібними мушлями. Я залишаю їх собі, щоб прикрашати стіни своєї хатини».

Перші літературні спроби Флобера з'являються в середині 1830-х років. Виконані в традиційній манері «несамовитого романтизму».

Перший роман «Виховання почуттів» 1845
Тема духовного розвитку людини.
Центральна проблема твору - вибір людиною життєвого шляху.

Пітер Брейгель Старший «Спокуса святого Антонія» (16 ст.)

«Спокуса святого Антонія» (1849) - містерія, або символічна драма.
Дія розвивається у двох планах. Один реальний, або об'єктивний (фантастична реальність, населена символами, персоніфікованими гріхами й чеснотами).
Другий - суб'єктивний, відбиває свідомість християнського аскета Антонія.
Флобер прагне проникнути у внутрішній світ людини, що свідомо відріклася від усього земного, але не знайшла спокою.
Письменник відтворює психологію людини, що жила в давні часи. Разом з тим драма має філософський, загальнолюдський зміст.

Подорож на Схід (1849-1850) – визначна подія, межа, після якої починається період творчого розквіту і остаточно формується флоберівський «об`єктивний метод».

Оскільки творчий процес є пізнанням об'єктивної істини, художник у своєму творі не повинен виражати власні пристрасті або виносити оцінки, він має користуватися принципом «об'єктивності».
Правда мистецтва - не точна копія життя, а відкриття його справжнього змісту, тобто загальної єдності й взаємозумовленості.
Він має намір використовувати в літературі метод об'єктивного наукового дослідження.
Йому здавалося, що мистецтво і наука безперервно зближуються, що мистецтво стає більш науковим, а наука більш художньою.
Флобер рекомендує підходити до людей як до мастодонтів і крокодилів, вчиняти з ними так, як це роблять учені. «Показуйте їх, набивайте з них опудала, заспиртовуйте їх, от і все. Але оцінювати їх, ні!».

Роман «Мадам Боварі» (1856)

Провінційне життя міщансь­кого світу «кольору плісняви».
Критик Ш. Сент-Бев: «Ідеальне скінчилося, ліричне вичерпало себе. Настало протверезіння. Сувора, нещадна правда, останнє слово життєвого досвіду, проклали собі шлях в мистецтві».
Е. Золя: «Поява роману «Пані Боварі» ознаменувала нову епоху в літературі. Здавалося, що принципи сучасного роману, розсіяні в грандіозній творчості Бальзака, нарешті знайдені і з чіткістю викладені на чотирьохстах сторінках книги. Кодекс нового мистецтва був створений».

Повсякденний сюжет, який не має в собі нічого грандіозного і піднесеного, допоміг виявити сутність сучасної епохи.
Г. Флоберу вдалося передати одержимість матеріальними інтересами і низькими пристрастями, а принцип «об'єктивності» і найвищий рівень правдивості надали роману трагедійного звучання і філософської глибини.

Героїня Флобера викликає іронію і співчуття одночасно.
В її безглуздих ідеалах, недалеких мріях і невгамовній любовній тузі Флобер побачив спрагу недосяжного щастя, прагнення до ідеалу, відразу до потворного існування, до «світу кольору плісняви».
Тільки незадоволеність життям, тільки страждання через невідповідність ідеалу і реальності здатні зберегти в людині живу душу, тому й у своїй звичайній героїні письменник знаходить «божественний вогонь».
Письменник стверджував: «Мадам Боварі - це я».

"Пані Боварі" - тонкий психологічний роман. Прийоми психологічного аналізу різноманітні. Серед них є характерні тільки для нього - непряма характеристика, матеріалізація відчуттів; є і загальноприйняті - діалог, внутрішній монолог, авторська характеристика, пейзаж.
Проте і традиційні прийоми психологічного аналізу є власне флоберівськими, оскільки в них внесені нові, продиктовані його естетикою елементи.

«Саламбо» (1862)
«Я хотів відобразити бачення стародавнього світу, застосовуючи до античності метод сучасного роману».
Давні люди - близькі до природи істоти. В них яскравіше виявляється єдність фізіології і психології.
Орієнтуючись на історичні і філософські системи свого часу, письменник вважав, що психологія давньої людини базується на релігійних уявленнях і через них себе виражає.

Саламбо — прекрасна, але краса її не індивідуалізована, подібна красі античної скульптури, що змальовує богів і богинь. Її внутрішній світ залишається таємницею, як і все містичне оточення, в якому вона живе.
Флобер детально описує її одяг, дорогоцінні прикраси, але майже нічого не говорить про її зовнішній вигляд, про її душевні рухи.
У цьому позначилися уявлення письменника про жінок античного світу, риси яких збереглися на Сході. Сучасна жінка Європи, на думку Флобера, — «це результат цивілізації, штучний продукт». Індивідуальних рис вона набула у зв'язку з розвитком індивідуальної любові.

Роман «Виховання почуттів» - вперше у Флобера широка картину сучасної епохи.
Новий, незвичний тип роману. Ані яскравих пристрастей, ані засудження пороків, ані пошуків ідеалу. Монотонна, сіра повсякденність.
Саме життєві дрібниці впливають на головного героя Фредеріка - вони змінюють його настрої, почуття і його особистість.
Флобер будує роман із дрібних подій, випадкових зустрічей і незначних учинків. Написаний він досить скупо, без внутрішніх ліричних монологів, без поетичних описів.
Мова Флобера проста, точна, майже наукова. Незвична побудова й стиль оповіді не призвели роман до успіху у читачів. Він здався їм «нудним». Високу оцінку «Вихованню почуттів» дали Жорж Санд, Золя, Мопассан.