Із лірики вагантів

Довгими шляхами середньовічних Франції, Англії, німецьких земель, Північної Італії та інших країн Європи, здіймаючи літню куряву, місячи осінню і весняну багнюку, долаючи снігові замети, ходили поодинці та групками молоді й не дуже молоді люди частіше в чернечому, рідше — у світському вбранні. Утім, це вбрання іноді неможливо було віднести до чернечого чи світського, бо воно радше нагадувало лахміття жебраків. Однак, незважаючи на бідність, ваганти (так їх назвали, бо латиною vagantes — бродячі люди) були напрочуд веселими, життєрадісними, як і їхня поезія.
Вони безтурботно виспівували: «Геть книжки виснажливі! Годі нам учитися! Юні, нерозважливі, личить веселитися! А до знань на схилі віку можна причаститися!» Ці рядки співали латиною, знання якої було і є ознакою високої освіченості. Отже, така «зневага» до книжок і знань була літературною грою вагантів. Самі ж вони були високоосвіченими людьми, які без книжок не уявляли свого життя.
ваганти

Середньовічна освіта
Зазвичай університет мав чотири факультети. Наймасовішим був факультет семи благородних мистецтв, щось на зразок нашого підготовчого відділення та перших курсів.
Спочатку це був так званий трівіум, де опановували граматику, риторику та діалектику, потім квадрівіум, де вивчали арифметику, геометрію, астрономію та музику. Після закінчення цього факультету випускники ставали магістрами семи мистецтв. У подальшому вони оволодівали знаннями на трьох вищих факультетах — богословському, медичному й правничому, після чого, якщо вдавалося скласти іспит, отримували звання доктора трьох наук.

Середньовічні іспити
Іспит був надзвичайно важким: випускник від шостої години ранку до шостої вечора відповідав на запитання двадцяти викладачів-диспутантів, які змінювалися щопівгодини.
І лише після цього, за умови успішного складання іспиту, випускник ставав доктором, отримував і мав право носити добре нам відому чорну чотирикутну шапочку, яка стала в усьому світі символом якщо не великої вченості, то здобуття вищої освіти.
Звичайно, щоб скласти такий іспит, навчатися. На богословському факультеті курс навчання тривав десять років, і це не враховуючи факультету семи благородних мистецтв!
Не в кожному університеті предмети викладалися однаково. Як зазначав монах Гелінанд, «школярі навчаться благородних мистецтв у Парижі, давніх класиків — в Орлеані, судових кодексів — у Болоньї, медичних процедур — у Солерно, демонології — у Толедо, а шляхетності — ніде».

Ця вільна ватага, яка мандрувала Європою зі сходу на захід, з півдня на північ, не мала ні національності, ні суспільного стану. Ваганти добре розуміли один одного, бо латину іноді знали краще за рідну мову, адже вчили її за дуже цікавою методикою: учні повинні були складати латиною спочатку «ритмічні» вірші, а потім і «метричні», тобто такі, які мали сталу форму й вимагали неабиякої ерудиції та теоретичних знань. Справжні школярі в усі часи однакові. І в Середні віки теж писали «шпаргалки» — вірші латинських класиків: рядок із Вергілія, рядок із Горація, рядок з Овідія, — і вірш готовий. Особливо полюбляли школярі Овідія, якого тоді частіше називали Назоном. Уміти римувати було справою честі кожного ваганта. Тож при зустрічі на черговому європейському перехресті студенти й клірики обмінювалися новинами та піснями. Якщо пісня подобалася, її запам'ятовували, щось додавали чи вилучали з неї і несли далі. Це був своєрідний фольклор ученої братії.
Ваганти