4

“СОНЯЧНІ КЛАРНЕТИ”

У Тичини на диво цікава інтимна лірика.
То хто ж його кохані? Про першу любов автора “Сонячних кларнетів” відомо небагато. Є тільки коротка згадка про те, що під час навчання Павла у Чернігові у нього була якась Ляля. На її честь він прибрав собі псевдонім Лялич і так назвав автора великого музичного твору, що виконувався в одному з соборів Чернігова у 1912 чи 1913 році. Ніхто із слухачів й не здогадувався, що композитор Лялич – це сам Тичина.

Поліна Коновал
Дочка пізніше репресованого українського письменника Івана Вороньківського надихала поета на геніальну лірику. Саме їй присвячені вірші 1913-1915 р.р. Тичина мріяв бачити кохану щирою українкою. Але Поля зрадила і батькові, й Павлові ідеали. Вона вийшла заміж за людину, ворожу українській культурі, і сама не раз відзивалася про Україну з позиції яничарки. Але кохання до Полі в Тичини було таким потужним, що болючу згадку про нього не міг убити й час.

Ганна Коновал (Нюся, Інна)
У Поліни була сестра Ганна (Нюся), яку за тодішньою модою вже в дорослому віці неофіційно перейменували в Інну. Ця Нюся – Інна палко й жертовно любила Тичину, навіть освідчилася йому в коханні, але ж не могла замінити собою сестру.

О панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? — Давно. Цвіли луги...
О люба Інно, ніжна Iнно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги...
Я Ваші очі пам'ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо... шепіт гаю...
О ні, то очі Ваші.— Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив...
1915

Наталя
Мало не міфічним образом коханої Тичини можна вважати Наталю. У П.Загребельного ця жінка фігурує у книзі “Кларнети ніжності”. А у своїй творчості Тичина тільки один раз привідкриває завісу над цією загадковою постаттю, змальовуючи далеко не платонічні стосунки у вірші “Зоставайся, ніч настала”. Проте, у цій поезії ставлення до коханої делікатне, нема жодного необачного слова, осуду чи натяку, що принижує милу. Закоханим не судилося бути разом; дівчина померла від сухот.

— Зоставайся, ніч настала,
Все в тумані-молоці. —
Спать мене поклала Тала
На дівочій руці.
Щось питає, обіймає
Чисте, біле, молоде…
І світає й не світає,
Тільки ранок не йде…

Рита Нещадименко
Цікавою сторінкою у житті Тичини можна вважати стосунки з Ритою Нещадименко. Спочатку це була дружба, яка несподівано розгорілася великим полум’ям кохання. Але між Ритою і Павлом наче точилася якась боротьба: коли вона в’янула за ним, Тичина був майже байдужий, коли ж він рвався до неї, Рита віддавала перевагу Лесеві Курбасу.

Оксана Петрусенко
Серед коханих Тичини – співачка зі світовим іменем – Оксана Петрусенко. Коли вона померла, Тичина цілий день сидів, обхопивши голову руками і плакав.

Котова Олена (Олена Журлива)
Непересічною особистістю виявилася й одна з сестер Котових, яка прибрала псевдонім Олена Журлива. Вона відрізнялася не лише особливою красою і талантом поетеси та актриси, а й особливо трагічною долею і надзвичайною силою волі. У 30-х роках її безпідставно репресували й з заслання привезли аж через 20 років помирати на рідній землі.

Прикутій до ліжка жінці
Тичина регулярно присилав гроші, щоб могла купити ліки й такі-сякі харчі. Вона ж з вдячності за турботу й у пам’ять про взаємне кохання написала спогади про свої стосунки з Тичиною, але дружина поета Лідія Папарук спалила цей рукопис.

Лідія Папарук
Свою дружину Тичина теж любив і навіть поетично називав її Весною. До свого одруження вони зустрічалися 17 років, а потім майже 30 років прожили у мирі й злагоді. Лідія Папарук заради Тичини зреклася можливого материнства, адже поет боявся потрапити в становище, коли тоталітарна система маніпулюватиме його дітьми, через них тиснутиме на Тичину.

Павло Тичина із дружиною Лідією Папарук
у їхній київській квартирі

Дітьми у сім’ї Тичини стали його книги.
На жаль, деякі виявилися вічним докором. Компенсуючи відсутність дітей, Лідія Петрівна вважала себе матір’ю багатьох творчих задумів Тичини й навіть дала назви його деяким збіркам.
У стосунках з Лідією Тичина був делікатним. Між ними тривала взаємна прив’язаність однодумців і царювала взаємна вірність.