Агенти політичних відносин

План
Поняття агента політичних відносин
Основні підходи щодо інтерпретації суб’єктів і об’єктів політики.
Види політичних агентів.

Література
Бурдьє П. Социология политики.-М.,1993.
Мясников Ю.Г. Суб’екти политики //Сиц.-полит. науки.-1993.-№5-6.
Рябов С.Г. Томенко М.В. Основи теорії політики.-К.,1996.
Человек в политике //Международная жизнь.-1990.-№5.
Політологія (матеріали до семінарських занять). Упорядник.-Марчук П.П.-Тернопіль.,1998.
Сахаров Н.А. Институт президенства в современном мире.-М.,1994.
Куэльяр Перес. ООН: сегодня и завтра.-М.,1998.
Международные организации системы ООН: Справочник.-М.,1990.

У “класичній” політичній думці для означення активних учасників політичного життя вживається термін “політичні суб’єкти і об’єкти”, а в рамках некласичної або постструктуралістської політичної концепції використовується інший термін “агенти політики”.

Підходи інтерпритації суб’єктів і об’єктів політики
пов’язаний з зведенням всіх суб’єктів політики до державних (рідше недержавних) інститутів. Політика розглядається як активна діяльність політичних інститутів, тобто як функціонування легальних державних установ і норм. Цей підхід переважав до початку ХХ ст.
Соціально-редуктивний - суб’єкти політики ототожнюються з індивідами і групами (індивідуальною або груповою активністю).

Типологія політичних суб’єктів за ступенем і формою групової ідентифікації:
Аполітичні (від фр. anomie “беззаконні”) – споньанно та епізодично створені групи (учасники бунтів, маніфестацій і.т.п.), які Гобс у свій час назвав “протизаконними, неупорядкованими політичними тілами”.
Неасоціативні – об’єднання людей, які в основному мають безпосередній персональний контакт, неформальні зв’язки, але не мають жорсткої організаційної структури (групи споживачів, корпоративно-кланові, неформальні тощо.)

3. Асоціативні – легально існуючі об’єднання і асоціації, які мають організаційну структуру і апарат, виражають ті чи інші приватні інтереси (професійні – профспілки, етнічно-організовані національні рухи, демографічні – жіночі, молодіжні організаціії, тощо.)
4. Інституціональні групи – це угрупування людей, які існують всередині формальних структур соціально політичних інститутів (армії, парламенту, партій, тощо), які мають більше можливостей контролю тих чи інших видів суспільних ресурсів.

Алмонд і Пауел згадують також і про роль індивідуальних акторів у політиці, але замічають при цьому, що зона автономної активності індивіда як поілтчного суб’єкта достатньо обмежена порівняно з кордонами області діяльності “груп інтересів”, в яку інтегровано більшість дій індивідів. Таким чином, частіше всього і політиці виявляється, що “один в полі не воїн”

Джеймс Розенау “Турбулентність у світовій політиці”
Виділяє мікроакторів політики, якими є індивіди, від акторів макрополітики. Це великі “спільності” людей. До класу акторів макрополітичного рівня Д. Розенау зараховє три види агентів: 1. звичайний громадянин або рядовий член будь-якої організації, який бере участь в політиці в рамках великої спільності, по відношення до якої здійснюється мобілізація і контроль; 2. офіційний, громадський діяч або лідер організації який здійснює мобілізацію і контроль по відношенню до рядових громадян; 3. приватний (автономний) актор, який здатен здійснювати незалежні від організацій і спільностей індивідуальні політичні дії.

Клас макрополітичних акторів:
Державні;
Підгрупи великих спільностей (угрупування державної бюрократії)
Транснаціональні організації (ООН, НАТО)
Неупрявляєма спільність (необмежені масові виступи великих груп людей по екологічним і іншим проблемам);
Більш організовані ніж попередні (студентські, антивоєнні, феміністські).
При цьому Розенау вважає “первинною” все ж діяльність окремих індивідів, яка об’єднується як би “вторинною” поведінкою макроагентів політичних відносин.