Кризи, кризові ситуації, можливості виходу з кризи

Зміст
Визначення понять «криза», «кризова ситуація»
Характеристики кризових ситуацій
Класифікації криз
Специфіка психологічної кризи
Можливості виходу з кризи. Психологічна допомога в кризових ситуаціях
Адаптаційні можливості особистості й саморегуляція в період кризи

Криза – є одним із неминучих і необхідних моментів життя, однією з рушійних сил розвитку, у тому числі й розвитку особистості, групи, суспільства.
Криза – різкий перелом, тяжкий перехідний стан, крайня точка падіння, гостра нестача, невідповідність,занепад, загострення, переломний момент (політичних, економічних, соціальних, особистісних) протиріч.
Криза – це своєрідна реакція особистості на ситуації, що вимагають від неї зміни способу буття – життєвого стилю, образу мислення, ставлення до себе, навколишнього світу й основних екзистенціальних проблем.

У кризові моменти життя змінюється за чотирма основними вимірами:
- внутрішнє відчуття себе у світі;
- почуття безпеки;
- плин часу, його суб’єктивна характеристика ( у кризовій ситуації час або «зупиняється», або виникає гостра нестача часу);
- фізичний стан (спад усіх функцій і зростання тривоги).

С. І. Ожегов визначає сітуацію як «положення, обстановку, сукупність обставин». У суспільних науках сітуація трактується як обстановка, сукупність умов і обставин, що детермінують той або інший характер протікання діяльності.
Поняття ситуації може розглядатися як результат активної взаємодії особистості й середовища. У цьому випадку з являеться можливість виділяти об єктивні та суб’єктивні характеристики ситуації, і тоді вона визначається як система суб’єктивних і
об’єктивних елементів, що об’єднуються в діяльності суб єкта.

Слово «ситуація» означає:
1). положення, розташування;
2). поставлений, покладений, такий, що лежить, знаходиться.
Ці значення іманентно передбачають наявність суб’єкта, який займає певну позицію. Тим самим поняття «ситуація» істотно відрізняється від ототожнюваного з ним у деяких роботах поняття «середовище».

Середовище – складне фізичне, соціальне, екологічне тощо утворення, яке в широкому сенсі знаходиться поза суб’єктом.

Кризова ситуація – характеризує стан, породжений проблемою, що встала перед індивідом, від якої він не може піти і яку не може вирішити в короткий час і звичним способом (смерть близької людини,важке захворювання,зміна зовнішності, інше).

Характеристики кризових ситуацій:
1. Кризові ситуації розрізняються за:
- масштабом змін життя людини;
- швидкістю виникнення;
- тривалістю існування;
- гостротою емоційного переживання суб’єктом та за обсягом наслідків.
2. Ситуації, що призводять до певного кризового стану, традиційно поділяються на такі:
- стресові події: травми, катастрофи, усі види насильства, втрати близьких, участь у локальних війнах;
- специфічні види професійної діяльності, наприклад, рятувальники, військові хірурги;
- суїцидальна поведінка незалежно від мотивації;
- термінальний стан;
- перехід на наступний віковий етап (вікові кризи);
- перехід на новий етап індивідуації (екзистенціальні, трансформаційні кризи);
- втрата близьких, розлучення, розтавання.

Т.М. Титаренко (2010) виділяє чотири типи ситуацій:
- критична ситуація – рівень неможливості обставин (вимагає перегляду певних планів, відмови від звичних життєих стратегій);
- кризова ситуація – рівень неможливості колишнього життєвого сценарію, реалізації «Я»;
- екзистенціальна ситуація – рівень неможливості виправдання сенсу існування («екзистенціальний вакуум»);
- термінальна ситуація – рівень неможливості життя (знання про власну приреченість).

Р. М. Загайнов (2001) визначає такі типи криз:
- кризові ситуації основної діяльності (зокрема, спортивної: «поразка», «значуща перемога», «передстартова»;
- кризові ситуації сімейно - побутової сфери (розлучення батьків, житлові проблеми);
- кризові ситуації неосновної діяльності (навчальна діяльність, спілкування);
- кризові ситуації здоров’я (травми, важкі захворювання);
- кризові ситуації внутрішнього світу особистості (переоцінка цінностей, пов’язана з переживанням розчарування, зради).

Класифікація кризи
1. Криза у великих групах (соціумі, громадських системах). Це – політичні, ідеологічні, економічні, національні (расові, етнічні) кризи, які досліджують у рамках політології, конфліктології великих груп, соціології.
2. Криза в малих соціальних групах/системах (сімейні кризи, кризи в колективах).
3. Криза особистості.

Найпоширеніша з класифікацій: 1. вік особистості – перехід із однієї вікової категорії в іншу супроводжується кризою. У зв’язку з цим виділяють кризи: виходу з дитячого, підліткового та юнацького віку, кризу середини життя та старіння.
2. динаміка міжособисних стосунків (любовних, дружніх, подружніх, дитячо – батьківських).
3. третя класифікація грунтується на варіантах екстрімальних ситуацій і лих, у процесі яких особистість втрачає близьких їй людей, майно, місце проживання.
4. в основі четвертої класифікації лежить духовна криза. У термінології К.Гроф і С.Гроф вона може бути наповнена різними переживаннями, які розділяють на три основних категорії:
- біографічна категорія – переживання травматичних подій, тісно по вязаних з історією життя індивіда;
- перенатальна – переживання, звернені до теми вмирання та вторинного народження;
- трансперсональна – переживання, що виходять за межі життевого дасвіду звичайної людини, оскільки в них беруть участь образи й мотиви, джерела яких знаходяться поза особистою історією індивіда.

Стадії криз:
а) розвиток кризової проблематики;
б) пік проблеми;
в) криза Розвиток кризової проблематики. Два варіанти такого розвитку.
1. накопичення невирішених, другорядних проблем досягає кризової точки, а незначна остання проблема зазвичай є тією краплею, яка переповнює чашу терпіння;
2. людина чекає важливої, центральної події, якої неможливо уникнути (важка хвороба з передбачуваннім смертельним результатом, період, коли діти залишають рідну домівку, вихід на пенсію).
Пік проблеми. Страх перед важкістю проблеми може бути настільки сильнім, що, коли вона досягає свого піку, у людини не залишанться психологічних ресурсів.
Криза (після події) – характерне відчуття нестерпності того, щол відбуваеться, людина напружує всі свої сили, щоб якимсь чином змінити ситуацію, вирішити проблему всіма можливими способами.

Почуття людини під час кризи:
Тривога – головна складова й універсальний супровод кризи, почуття, найбільш поширене й загальне для всіх людей. Тривога допомогає в мобілізації проти загрози. Проти сильна тривога викликає розгубленість, спотворені негативні судження, сумнівні рішення й пргнічення, дезорганізує діяльність, призводить до неправильного сприйняття подій, оборонної поведінки.
Безпорадність – важко формулювати думку й обговорювати ділові проблеми. Імпульсивні дії під час кризи нерідко створюють проблеми, з якими особистість зіткнеться в майбутньому.
Сором – людина в цьому стані почувае себе некомпетентною, нездатною впоратися з ситуацією, залежною від інших.
Смуток – почуття, яке переживаеться як результат утрати. Це частина загальної реакції горя.
Гнів - часто зумовлює розвиток подій від поганого до гіршого, людина переживає протиріччя. Гнів спрямовується на себе, на іншу людину, або на ситуацію.

Адаптаційні можливості особистості й саморегуляція в період кризи.
Адаптивність – це здатність людини здійснювати адаптаційні перебудови й пристосуватися до змінних умов і характеру діяльності. Ц витривалість, висока працездатність, стійкість до хвороб та інших чинників зовнішнього середовища.
Адаптивність особистості – може розглядатися як уміння пристосуватися до мінливих умов життя, корегувати себе як особистість, якщо в цьому є необхідність.
Успіх адаптації залежить від об єктивних і суб єктивних умов – функціонального стану, соціального досвіду, життєвої установки.

Саморегуляція – це системний процес, що забезпечує адекватну умовам мінливість пластичність життєдіяльності людини.
Психічна саморегуляція – це управління своїм псіхоемоційним станом, яке досягаеться шляхом впливу людини на саму себе за допомогою слів, мисленнєвих образів, управління
м’язовим тонусом і диханням.

Основні способи саморегуляції:
1. способи , пов’язані з управлінням диханням;
2. способи, пов’язані з управлінням тонусом м язів, рухом.
3. способи, пов’язані з управлінням зоровими або мисленнєвими образами; 4. способи, пов’язані із словесною дією.

У результаті саморегуляції можуть виникати три основних ефекти:
- ефект заспокоєння (усунення емоційної напруженості);
- ефект відновлення (послаблення проявів утоми);
- ефект активізації (підвищення психофізіологічної реактивності).