Холодная война СССР и США

Після завершення Другої світової війни США виявилися наймогутнішою державою світу, економічним і військово-політичним лідером. За роки війни виробничі потужності зросли в 2 рази, а експорт у 5 разів, кількість робітників у промисловості — на 10 млн осіб. З 1944 р. американський долар замінив англійський фунт у ролі міжнародної валюти. США виготовляли половину світової промислової продукції, зосередили в себе 73% світового золотого запасу. Збройні сили США були найчисельнішими (понад 12 млн осіб), у країні сформувався потужний військовопромисловий комплекс.

Холодна війна — глобальна геополітична, економічна та ідеологічна конфронтація між Радянським Союзом і його союзниками, з одного боку, і США та Західною Європою і їх союзниками — з іншого, що тривала з середини 1940-х до початку 1990-х років.

Військово-
політичний
поділ Європи
під час
Холодної війни

В 1953 зміна політичних лідерів з обох боків надала нової динаміки холодній війні. Дуайт Девід Ейзенхауер був інавгурований на президентство в січні 1953. Протягом останніх 18 місяців адміністрації Трумена військовий бюджет США збільшився вчетверо, тому Ейзенхауер вирішив зменшити оборонні витрати, оскільки ядерна перевага дозволяла почувати себе міцно в протистоянні холодної війни.

В березні помер Йосип Сталін, і скоро одноосібним лідером СРСР став Микита Хрущов, який стратив Лаврентія Берія і усунув від влади двох інших конкурентів, Георгія Маленкова та В'ячеслава Молотова. 25 лютого 1956 Хрущов шокував делегатів ХХ з'їзду КПРС переліком і засудженням злочинів Сталіна. Він проголосив, що єдиним шляхом реформуватися і відходу від сталінської політики є підтвердження помилок, зроблених в минулому.

18 листопада 1956, під час прийому західних дипломатів в польському посольстві в Москві, Хрущов вимовив свою знамениту тезу: «Подобається вам чи ні, але історія на нашому боці. Ми поховаємо вас», шокувавши всіх присутніх. Проте, він мав на увазі не ядерну війну, як він пізніше стверджував, а історично визначену перемогу комунізму над капіталізмом. Потім, у 1961, він проголосив, що навіть якщо СРСР поки поступається Заходу, за десятиріччя зникне брак житла, доволі буде споживчих товарів, населення буде «матеріально забезпечене», і через двадцять років Радянський Союз «виросте до таких висот, що основні капіталістичні країни залишаться далеко позаду».

Державний секретар в адміністрації Ейзенхауера, Джон Фостер Даллес, ініціював «нове бачення» для стратегії «стримання», закликавши до більшого покладання на ядерну зброю проти ворогів США на випадок війни. Даллес також сформулював доктрину «масованої відплати», погрожуючи серйозною американською відповіддю на будь-яку радянську агресію. Володіння ядерною перевагою допомогло Ейзенхауеру, наприклад, стримати загрозу радянської інтервенції під час Суецької кризи.

Після смерті Сталіна в 1953 відбулося деяке послаблення напруги, але ситуація в Європі лишалася озброєним перемир'ям. Американські вояки, здавалося, стояли невизначеними в Західній Німеччині, а напроти, в Східній Німеччині , стояли так само невизначено вояки радянські. На переозброєння Західної Німеччиниі її вступ до НАТО, Совіти в 1955 відповіли формальним альянсом зі східноєвропейськими комуністичними країнами, який називався Організація Варшавського договору або Варшавський пакт; це було більше політичним кроком, ніж оборонним, бо на час створення НАТО в 1949 СРСР вже мав систему взаємних договорів про допомогу з усіма союзниками у Східній Європі.

У 1956 статус-кво на короткий час був випробуваний під час Угорської кризи, коли угорці спробували зіскочити з радянської орбіти після того, як Хрущов усунув від влади угорського сталініста Матіаша Ракоші (Mátyás Rákosi). Берлін лишався поділеним, а статус міста спірним. У 1961 Східна Німеччина звела Берлінський мур, щоб запобігти втечі східних берлінців до Західного Берліну.

Протягом 1957—1961 Хрущов відкрито і неодноразово погрожував Заходу ядерним знищенням. Він стверджував, що радянські ракети значно потужніші і досконаліші за американські і здатні стерти з поверхні будь-яке американське чи європейське місто. Проте, Хрущов відкинув сталінську віру в неминучість війни, і оголосив своєю новою ціллю «мирне співіснування». Це формулювання змінило позицію сталінського Радянського Союзу, коли міжнародна класова боротьба означала два протилежних табори з неминучими суперечностями і протистоянням, з якого комунізм мав вийти переможцем через глобальну війну. Тепер мир допускався, і капіталізм мав зруйнуватися сам, тим часом Совіти мали час наростити свої військові потужності.

Ця концепція класової боротьби проїснувала аж до «нового мишлення» Горбачова, коли формулювання пом'якшали, і мирне співіснування розглядалося само по собі, а не як форма класової боротьби. Заяви США концентрувалися на американській міці по всьому світі і успіхові ліберального капіталізму. Проте, в кінці 1960-х «битва розумів» між двома системами в організації суспільства, про яку говорив Кеннеді в 1961, в основному скінчилася, і в подальшому напруга базувалася головно на зіткненні об'єктивних геополітичних інтересів, а не на ідеології.

Узагальнюючи, помітною ознакою 1950-х став початок європейської інтеграції — фундаментального продукту холодної війни, який Трумен і Ейзенхауер просували в політичний, економічний і військовий спосіб, і що пізніше набуло адміністративних рис. Це бачилося двозначно, бо існувала небезпека, що незалежна Європа запустить свою власну розрядку з Радянським Союзом, і це може бути використаним для загострення роз'єднання Заходу.