Методика викладання іноземних мов у вищих навчальних закладах Методика викладання іноземних мов у вищих навчальних закладах Доц

План
1. Характеристика сучасного стану методичної науки. Співвідношення комунікативного і когнітивного у навчанні ІМ
2. Характеристика комунікативно-когнітивної компетенції.
3. Умови формування комунікативно-когнітивної компетенції

Джерело
Вовк О. І. Когнітивні аспекти методики викладання англійської мови у вищих навчальних закладах: Навчально-методичний посібник. – Черкаси: Вид-во «Сан», 2010. – 506 с.

Тема № 1
Комунікативно-когнітивний підхід
у навчанні іноземної мови

1. Характеристика сучасного стану методичної науки. Співвідношення комунікативного і когнітивного у навчанні ІМ
Превалювання двох парадигм наукового знання комунікативної та когнітивної
1. Комунікативна – оволодіння мовленнєвою діяльністю
2. Когнітивна – пізнання і пов'язані з ним структури і процеси

Діяльнісний підхід
Навчання іноземної мови у процесі мовленнєвої діяльності
Діяльність – специфічно людська, регульована свідомістю активність, породжувана потребами і спрямована на пізнання та перетворення зовнішнього світу й самої людини

Компоненти структури людської діяльності: потреба і мотив, мета і предмет, продукт і результат, суб’єкт діяльності.
Види діяльності: виробничо-трудова, комунікативно-пізнавальна, навчальна тощо

Мовленнєва діяльність
Особливий вид людської діяльності
Активний, цілеспрямований, опосередкований мовою та зумовлений ситуацією спілкування процес прийому і видачі мовленнєвого повідомлення у взаємодії людей між собою

Мовленнєва діяльність
Самостійний вид діяльності, пов’язаний з іншими видами діяльності, в разі потреби обслуговує їх, а також задовольняє потребу людини у спілкуванні
У роботі викладача мовленнєва діяльність є провідною і допомагає здійснювати навчальний, освітній і виховний вплив

Спілкування
Це процес, в якому здійснюється раціональна й емоційна взаємодія людей, виявляється та формується спільність їхніх думок і поглядів, згуртованість і солідарність, що є характерним для колективу, а також формується спосіб життя
Це спосіб підтримки життєдіяльності індивіда в соціумі

Комунікативний підхід
організація процесу навчання як моделі спілкування
1. Особистісний характер комунікативної діяльності
2. Стосунки і взаємодія між партнерами
3. Ситуації спілкування
4. Змістова основа спілкування
5. Мовні і мовленнєві засоби
6. Функціональний характер мовленнєвих засобів

Когнітивний підхід
1. Розв'язання таких проблем, як сприймання, пізнання і розуміння дійсності
2. Набуття, обробка, структурування, зберігання, виведення і застосування знань
3. Вивчення й пояснення пізнавальних процесів і механізмів

Принципові положення комунікативно-когнітивного підходу
1. Діяльнісний підхід
2. Стимулювання мовленнєво-розумової активності
3. Створення автентичних умов соціалізації
4. Урахування індивідуальних пізнавальних стилів і навчальних стратегій студентів

5. Розвиток і розширення знаннєвого простору
6. Формування мовної особистості
7. Формування картини світу
8. Розвиток множинного інтелекту
9. Формування комунікативно-когнітивної компетенції

Формування
комунікативно-когнітивної компетенції

Склад / структура комунікативно-когнітивної компетенції
1. Мовна компетенція
2. Мовленнєва компетенція
3. Стратегічна компетенція
4. Дискурсивна компетенція
5. Прагматична компетенція
6. Ілокутивна компетенція

7. Соціолінгвістична компетенція
8. Інформативна компетенція
9. Соціальна компетенція
10. Когнітивна компетенція
11. Професійна компетенція
12. Теоретико-лінгвістична компетенція
13. Професійно-комунікативна компетенція
14. Методична компетенція

Компетенція – це
сукупність знань, навичок і вмінь, які формуються у процесі навчання певної дисципліни, та
здатність до виконання певної діяльності.

Структура здатностей
1) вербальний (лінгвістичний) компонент
2) логічний (математичний)
3) музичний, просторовий (зоровий)
4) міжособистісний (соціальний)
5) внутрішньо особистісний (самоаналіз)

Іншомовна комунікативна компетенція
Здатність того, хто навчається, адекватно спілкуватися в різноманітних соціально- та культурно обумовлених ситуаціях,
співвідносити мовні засоби із цілями й умовами спілкування,
будувати / організовувати мовленнєве спілкування з урахуванням соціальних норм поведінки та системи культурних уявлень і цінностей носіїв виучуваної мови.

Одиниці комунікативної компетенції
1) сфери комунікативної діяльності
2) теми, ситуації та програми їх розгортання
3) мовленнєві дії
4) соціальні та комунікативні ролі співрозмовників
5) типи текстів і правила їхньої побудови
6) мовні мінімуми

Мовна (лінгвістична) компетенція
Здатність мовця використовувати системно-структурні утворення морфологічного, синтаксичного, фонологічного і семантичного характеру, що істотно впливає на зміст мовленнєвих творів, які продукуються або сприймаються

За Н. Хомським
Здатність розуміти та продукувати необмежену кількість правильних у мовному відношенні речень за допомогою засвоєних мовних знаків і правил їх поєднання

Показник
сформованості мовної компетенції
Рівень володіння методами граматичного і порівняльного аналізу, що виражається в умінні виокремлювати певні сторони у граматичному аспекті виучуваної та рідної мови, узагальнювати основні одиниці мови і користуватися моделями при виявленні внутрішніх властивостей цих одиниць, визначати співвідношення між граматичними формами, прогнозувати труднощі вживання граматичних явищ в іншомовному мовленні.

Мовленнєва компетенція
Володіння способами формування та формулювання думок через мову і вміння користуватися цими способами у процесі породження і сприйняття мовлення.

Ця компетенція має бути сформованою в обсязі, необхідному і достатньому для розв'язання завдань взаємодії у процесі спілкування відповідно до норм виучуваної мови, узусу та традицій культури певної мови.
В аудіюванні, говорінні, читанні та письмі.

Соціокультурна компетенція
Країнознавча – знання про географію, історію, економіку, державний устрій, особливості побуту, культуру, традиції та звичаї носіїв країни
Лінгвосоціокультурна – володіння особливостями мовленнєвої і немовленнєвої поведінки носіїв мови в певних ситуаціях спілкування для досягнення повноцінної комунікації

Стратегічна компетенція
Здатність поповнювати у процесі спілкування недостатність мовних знань, а також мовленнєвого і соціального досвіду спілкування іноземною мовою

Дискурсивна компетенція
Здатність розуміти різні види комунікативних висловлювань, будувати цілісні, зв'язні та логічні повідомлення різних функціональних стилів, а також здійснювати вибір лінгвістичних засобів у залежності від типу висловлювання; досягати формальної зв'язності та змістової цілісності

Прагматична компетенція
Здатність передавати комунікативний зміст у ситуації спілкування, яка залежить від володіння комунікативною стратегією висловлювання як евристичним інтенціональним плануванням дискурсу для досягнення сумісного результату.

Ілокутивна компетенція
Передбачає контроль функціональних властивостей мови:
1) здатність виражати думки та емоції;
2) використовувати мову для навчання і для вирішення проблем;
3) творчо використовувати мову.

Соціолінгвістична компетенція
Здатність адекватно розуміти і використовувати другу мову в різних контекстах для вираження специфічних комунікативних функцій (опис, розповідь, переконання, узагальнення тощо)
Чуття стилю та діалекту мови, природність чи автентичність використання мови, розуміння культурологічних понять і мовних тропів

Інформативна компетенція
Володіння інформацією про предмет спілкування.

При цьому формуються:
1) інформаційні фрейми (frames - набір понять, які описують ту чи іншу ситуацію)
2) фонові знання (background knowledge);
3) загальний світогляд (general knowledge);
4) сформовані знання (schemata – інформація з минулого як знання та моделі поведінки);
5) мовна картина світу (language representation of the world) в її іншомовній формі – знання навколишньої дійсності, здатність описати її та ставлення до неї в іншомовній формі

Соціальна компетенція
Здатність вступати у комунікативні стосунки з іншими людьми
Бажання вступати обумовлюється наявністю потреб, мотивів, певного ставлення до партнерів по комунікації, а також власною самооцінкою
Вміння орієнтуватися в соціальній ситуації і керувати нею

Когнітивна компетенція
Здатність до здійснення комунікативно-розумової діяльності, тобто до розв'язання мовленнєво-розумових завдань за допомогою сукупності мовленнєвих дій і розумових операцій.

*Мовленнєві дії
забезпечуються сформованими мовленнєвими навичками і вміннями
Розумові операції забезпечуються
наявними знаннями,
розумінням та усвідомленням завдання, яке слід розв'язати,
і навичками вирішення інтелектуальних завдань за допомогою певних когнітивних операцій

Когнітивні навички
- це ментальні здібності, за допомогою яких людина обробляє зовнішні стимули.
У навчанні іноземної мови це вхідна інформація у вигляді таких завдань, які стимулюють розвиток когнітивних процесів.

Три стадії формування когнітивних навичок:
1) Початкова, або когнітивна стадія, на якій відбувається розуміння мовленнєво-розумового завдання та концентрація уваги на необхідній інформації

2) Проміжна, або асоціативна стадія – передбачає спроби
використати прийоми, які допомагають швидше зрозуміти і пригадати необхідну інформацію,
виправити помилки та
прискорити виконання мовленнєво-розумових дій

3) Найвища, або автономна стадія – правильні відповіді стають більш автоматичними, підвищується рівень швидкості і безпомилковості виконання дій

У ході мовленнєво-розумової діяльності взаємодіють три компоненти:
1) проблема, яку необхідно розв'язати (когнітивна стадія формування навичок);
2) наявні знання;
3) дослідні дії, за допомогою яких може бути вирішена проблема (асоціативна стадія формування навичок)
На автономній стадії для подальшого розвитку гнучкості когнітивної навички необхідне створення різноманітних ситуацій, які стимулюватимуть і розумову, і мовленнєву активність студентів

Два рівні керування
пізнавальною діяльністю студентів
1) нейрофізіологічний
2) когнітивний

Професійна компетенція
Вільне володіння виучуваною мовою в усіх її аспектах – практичному, загальнофілологічному, лінгвокраїнознавчому, професійно-педагогічному – на рівні, який забезпечує вирішення дидактико-педагогічних завдань у процесі навчання певної мови.

Професійна компетенція =
(1) теоретико-лінгвістична компетенція
+ (2) комунікативна компетенція
+ (3) методична компетенція
ПК = ТЛК + КК + МК

Теоретико-лінгвістична компетенція
Сума знань про основні закономірності формування і розвитку внутрішньої структури виучуваної мови та форм її системно-нормативної реалізації у мовленні.
Вона характеризує володіння ІМ лише на когнітивному рівні. Для комунікації повинна бути сформованою комунікативна компетенція

Професійно-комунікативна компетенція
Володіння сукупністю знань, мовленнєвих навичок і вмінь, необхідних для виконання викладачем комунікативно-навчальної діяльності, що виражається в його здатності за допомогою виучуваної мови вмотивовувати, стимулювати, керувати і контролювати процес навчання іншомовною мовленнєвою діяльністю.

Структура професійно-комунікативної компетенції
1) конструктивні вміння, пов'язані з відбором і організацією навчального матеріалу;
2) організаторські, пов'язані з організацією власної і діяльності учнів;
3) гносеологічні, або дослідницькі, які дозволяють викладачеві правильно враховувати індивідуальні особливості тих, хто навчаються
4) комунікативні, які забезпечують педагогічне спілкування на заняттях

Методична компетенція
Володіння методами і прийомами навчання, організації та керування діяльністю тих, хто навчається.

Методична компетенція передбачає володіння комплексом умінь:
1) методико-дидактичних
2) психолого-педагогічних
3) лінгво-методичних

Методико-дидактичні вміння:
– дозволяють самостійно формулювати мету навчання та конструювати модель навчально-виховного процесу;

Психолого-педагогічні вміння
– врахування вікових і індивідуальних особливостей студентів у ході розробки навчального процесу

Лінгво-методичні вміння
– вміння використовувати мовленнєвий досвід на адаптивно-моделюючому рівні відповідно до мовної підготовки учнів.

1. На початковому ступені у студентів формується лише професійна орієнтація майбутньої діяльності. Інтерес до неї лише зароджується, тому цей етап визначають як професійно-орієнтувальний.
2. На просунутому ступені студенти отримують фундаментальні знання про майбутню педагогічну діяльність. На цьому ступені відбувається професійне формування студентів – це професійно-формувальний етап.

Структура діяльності і мовленнєвої діяльності
Трифазова структура:
1. Спонукально-мотиваційна фаза
2. Аналітична (орієнтовно-дослідницька) фаза
3. Виконавча фаза
Плюс фаза контролю, або зворотної аферентації

Зворотна аферентація
Ефект зіставлення результату реалізації дії із заданою програмою як самоаналіз і коригування виконаної мовленнєвої дії

Вузлові механізми зворотної аферентації
1. Аферентний синтез (аналіз інформації для ухвалення рішення. Мотиваційне спонукання як потреба організму породжує намір до дії)
2. Ухвалення рішення.
3. Формування програми дії.
4. Реалізація прийнятого рішення як поведінковий або вербальний акт.
5. Зіставлення за допомогою зворотної аферентації параметрів результату здійсненої дії

Зіставлення за допомогою зворотної аферентації – головне і поєднує
Мотиваційне спонукання, яке відбиває домінантну потребу
Аферентацію обставин, яка включає сукупність зовнішніх впливів, найважливіших для вибору пріоритетів, що робити
Виклик із пам'яті результатів минулого досвіду
Так званий пусковий стимул

Одиниця МД – мовленнєва дія
Для реалізації дії вирішальна роль відіграють мотив, мета, структура та умови здійснення
Афективний фільтр – гіпотетичний пристрій, здатний на підсвідомому рівні повністю чи частково перекривати доступ вхідної інформації (мовного матеріалу) до когнітивного аналізатора.

Фільтр регулює обсяг інформації, впливає на швидкість і якість засвоєння / якість мовленнєвої дії
Відкритість фільтра залежить від мотивації, ставлення до навчання й оточення, психічної структури особистості – це афективні фактори, пов'язані з емоційними станами

№1 Висновки
Формування програми мовленнєвих дій студентів та їхня реалізація мають проходити відповідно до а) структури мовленнєвої діяльності з обовязковим б) урахуванням як факторів обстановчої та зворотної аферентації, так і в) від афективних факторів, що позитивно позначиться на якості мовленнєвих вправ

ІІ. Стимулювання мовленнєво-розумової активності

ІІ. Стимулювання мовленнєво-розумової активності
МРА – цілеспрямований, вмотивований та усвідомлений процес пізнання дійсності мовленнєвими засобами.
Функції мислення:
1) пізнавальна, 2) комунікативна

У пізнавальній діяльності особистість розв'язує розумові завдання, відкриває нові знання.
У комунікативній діяльності особистість розв'язує мовленнєві завдання (заперечити, довести, схвалити) і виконує мовленнєві дії.
Одночасно обмірковує, що сказати, як оформити ту чи іншу фразу. Таке завдання є мовленнєво-розумовим

Стимулювання МРА відбувається
за рахунок створення
проблемних ситуацій
Проблемне завдання характеризується наявністю перешкоди, певного утруднення необхідністю вибору одного з декількох варіантів розв'язку, зіткненням протилежних точок зору, «інформаційною нерівністю»

Проблема – особливе інтелектуальне завдання
Розв'язання проблеми – когнітивний процес, спрямований на перетворення заданої ситуації на цільову з умовою відсутності очевидного методу вирішення та достатньої кількості необхідних знань

Така розумова активність пов'язана з евристичністю
Евристика як метод зумовлює непередбачуваність варіантів вирішення
Активність пов'язана з діяльністю і в царині навчання іноземної мови вона виражається а) мовними здібностями та б) когнітивними здібностями

Мовні здібності як індивідуально-психологічні особливості людини сприяють оволодінню знаннями, навичками і вміннями іноземної мови

Когнітивні здібності
Це якості, в основі яких лежать механізми мислення: орієнтування в ситуації, прийняття рішень, прогнозування, вибору, комбінування, тобто це здібності, сприймати вихідну інформацію, репрезентувати її у свідомості, перетворювати її на знання й використовувати останні як у навчальному процесі, так і в повсякденному житті.

3. Створення автентичних умов соціалізації

3. Створення автентичних умов соціалізації
Автентичність – природність, натуральність, відповідність дійсності
Види автентичності:
1) особистісна
2) прагматична
3) автентичність навчальних матеріалів
Слід створювати умови соціалізації учнів, наближені до реальних і на оригінальних навчальних матеріалах

Особистісна автентичність
Пов'язана з індивідуальними особливостями людини.
Людина знає, що вона робить і навіщо, усвідомлює відповідальність за свої дії, здатна зробити вибір, змінити свою поведінку, в тому числі й мовленнєву, залежно від ситуації

Прагматична автентичність
До неї відносять
1) автентичність контексту, тобто адекватність, відповідність мовних і мовленнєвих засобів ситуації
2) автентичність мети – очікуваний результат мовленнєвої взаємодії
3) автентичність взаємодії – інтерактивна автентичність

Автентичні матеріали
Це
А) мовні форми, типові для вираження певної комунікативної інтенції,
Б) автентичні ситуації спілкування, вербальні та невербальні засоби, характерні для носіїв виучуваної мови, а також
В) автентичні тексти

Типи автентичних текстів
1) дидактизовані – підготовлені носіями мови з методичними цілями
2) напівавтентичні – адаптовані шляхом скорочення та компіляції з метою реалізації завдань навчання
3) квазіавтентичні –з усуненням важких місць, які можуть виявитися недоступними для студентів
4) власне автентичні – оригінальні тексти, створені носієм мови для носіїв цієї ж мови

Автентичні тексти формують Семіотичний простір спілкування
багаторівневе цілісне утворення, яке відображає певний фрагмент дійсності за допомогою знакової системи та є способом опредмечування «образу світу», наявного в мовній свідомості особистості

Змістові аспекти автентичності навчальних текстів
1) культурологічна автентичність
2) інформативна автентичність
3) ситуативна автентичність
4) автентичність національної ментальності
5) реактивна автентичність
6) автентичність навчальних завдань до текстів:

Культурологічна автентичність
Використання текстів, які формують уявлення про специфіку іноземної мови, особливості побуту, традиції, звичаї носіїв мови тощо

Інформативна автентичність
Використання текстів із значущою для студентів інформацією, яка відповідає їхнім віковим особливостям та інтересам

Ситуативна автентичність
Передбачає природність ситуації, яка пропонується як навчальна, інтерес носіїв мови до заявленої теми і природність її обговорення

Автентичність національної ментальності
Уможливлює розуміння доречності чи недоречності використання тієї чи іншої мовної або мовленнєвої одиниці

Реактивна автентичність
Навчальний текст має викликати у студентів автентичну емоційну, розумову та мовленнєву реакцію

Автентичність навчальних завдань до текстів
Завдання мають стимулювати студентів до активної взаємодії з текстом і містити природні проблеми, які студентам необхідно розв'язати.

4. Урахування індивідуальних пізнавальних стилів і навчальних стратегій

Епістемологічні стилі
Індивідуальні способи пізнавального ставлення людини до довкілля і до себе, що виявляються в особливостях індивідуальної «картини світу»

Базові способи мислення
1) емпіризм 2) раціоналізм
3) метафоризм
Три епістемологічні стилі
1) емпіричний – предметно-практичний досвід
2) раціоналістичний – логічні умовиводи, схеми, моделі
3) метафоричний – персоніфіковане сприйняття реальності

Три епістемологічні стилі
у відповідності до способів мислення
1) емпіричний – базується на предметно-практичному досвіді
2) раціоналістичний – базується на логічних умовиводах і визначається понятійними схемами, моделями тощо
3) метафоричний – базується на різноманітності вражень і комбінуванні різноманітних галузей знань, інтуїції та персоніфікованого сприйняття реальності

Способи пізнання (когніції) за М.М.Болдирєвим
1) чуттєвого сприйняття оточуючого світу
2) предметно-практичної діяльності – в результаті дій і операцій
3) експериментально-пізнавальної та теоретико-пізнавальної (наукової) діяльності
4) розумової діяльності – в результаті розмірковувань, умовиводів і висновків на основі розумових операцій з уже відомими концептами
5) вербального й невербального спілкування

Пізнавальні стилі як поєднання епістемологічних стилів і способів пізнання
1. Емпіричний – предметно-практична діяльність
2. Раціоналістичний – розумова діяльність
3. Емпірично-раціоналістичний – теоретико- і експериментально-пізнавальна діяльність
4. Метафоричний – чуттєве сприйняття дійсності
В основі лежить спілкування

Пізнавальні стилі
Це особливий різновид інтелектуальних здібностей студентів, що впливають на їхні ментальні репрезентації
Ментальні репрезентації – фіксована форма певним чином упорядкованих знань або та чи інша форма їхнього зберігання (фрейм, схема, скрипт тощо)

Ментальні репрезентації будуються
Перший шлях – вербально – через словесне позначення
Другий шлях – образно – через наочне враження
Форми ментальної репрезентації: схеми, таблиці, словесний опис, метафора тощо

Способи кодування інформації
1) візуальний – дозволяє використовувати нормативні образи (граматичні формули),
2) предметно-практичний
3) чуттєво-сенсорний:

Візуальний
Дозволяє використовувати нормативні образи (символічні граматичні формули – V-ing)
Активно перетворювати наочний або розумовий образ виучуваного явища
Виводити знання у ході індуктивного розміркування
Робити узагальнення дедуктивно
Самостійно створювати візуальні моделі об'єктів

Предметно-практичний спосіб
Націлює на виконання практичних і лабораторних робіт,
які передбачають здійснення певних дій із навчальним матеріалом на основі мовленнєвого зразка і формулювання правил або узагальнень на основі виконаних робіт;
Виконання практичних завдань відповідно до правила тощо

Чуттєво-сенсорний спосіб
Уможливлює оперування навчальним матеріалом, який містить «чарівні» ситуації, де студенти можуть використати свою фантазію та уяву
Зображення навчального матеріалу за допомогою когнітивних метафор
Перетворення казкового формулювання матеріалу на наукове
Формулювання питань, які стимулюють студентів до емоційних оцінок матеріалу, що вивчається

Стилі та стратегії навчання впливають на НАУЧУВАНІСТь
Це загальні здібності, які виражають пізнавальну активність людини і здатність засвоювати нові знання та складні форми діяльності

Критерії научуваності
А) кількість дозованої допомоги з боку викладача
Б) можливість перенесення засвоєних знань чи способів дії на виконання аналогічного завдання
В) швидкість засвоєння нового матеріалу
Г) здатність до узагальнення і абстрагування
Д) самостійність мислення
Є) гнучкість / інертність мислення
Ж) усвідомленість дій

Основний критерій научуваності
Економічність мислення: нетривалість шляху в самостійному виявленні та формулюванні певних закономірностей у новому навчальному матеріалі та під час його засвоєння

Типи научуваності
Засновані на різних нейрофізіологічних механізмах і пов'язані з різними способами набуття знань.
Експліцитна
Імпліцитна

Експліцитна научуваність – навчання здійснюється на основі довільного, свідомого контролю процесів переробки інформації
Імпліцитна научуваність – навчання здійснюється мимовільно, в умовах поступового накопичення інформації у ході засвоєння нової діяльності, тобто у процесі формування іншомовної компетенції

5. Розвиток і розширення знаннєвого простору

Знаннєвий простір
(knowledge space)
Сукупність структур представлення знань – схем, фреймів, скриптів тощо, пов'язаних між собою та орієнтованих на підтримку функціонування когнітивної системи людини
Знаннєвий простір залежить від когнітивних здатностей особистості

Когнітивна система
Система, яка дає можливість пізнавати людині своє оточення й адаптуватися до нього або змінювати його за рахунок накопичених знань і набутих навичок
Компонентом свідомості людини та її загальної людської когніції, що має власні механізми і сфери дії та є результатом взаємодії певного набору модулів

Ознаки когнітивної системи
Виразність – можливість бути вербалізованою
Ефективність – спрямованість на швидке та ефективне розв'язання практичних завдань
Алгоритмічність – заснованість на алгоритмах
Засвоюваність – здатність людини до засвоєння алгоритмів у процесі навчання

Дві когнітивні системи за Н. Хомським
Зберігання інформації (competence)
Реалізація інформації (performance)
Н.Хомський виділяє окремою когнітивною системою мовну здатність людини
Когнітивні системи об'єднуються в інфраструктуру – архітектуру когніції

Відмінності знання і пізнання
За критеріями процесу і результату
Пізнання – динамічна характеристика духовно-теоретичного засвоєння людиною умов її буття
Знання – характеристика, яка фіксує результати цього засвоєння, готові для використання і розповсюдження. Знання розкриваються та реалізуються в контексті пізнання.

Одиниці знання – це концепти різного рівня складності й абстракції
Концепт – це оперативна змістова одиниця мислення, квант структурованого знання
Концепт поєднує мовний і когнітивний досвід індивіда
У процесі розумової діяльності людина оперує й мислить концептами

Концептуалізація відбувається під час членування потоку інформації на одиниці, які виступають концептами та відношеннями між ними.
Це один з найважливіших процесів пізнавальної діяльності людини, що полягає в осмисленні сприйнятої інформації та призводить до створення концептів, концептуальних структур і всієї концептуальної системи у свідомості людини.

Категоризація
є головним способом надання дійсності, що сприймається, впорядкованого характеру,
систематизації спостережень і бачення в них схожості одних явищ у порівнянні з відмінностями інших

Це процес формування та виокремлення самих категорій за подібними їм аналогічними сутностями ознак чи властивостей;
когнітивне розчленування реальності, яке полягає в розподілі всього онтологічного простору на різноманітні категоріальні царини.

У цьому просторі відбувається
Онтологізація знань – комплекс когнітивних процедур , які призводять до виведення знань у модель світу

Це структурування світу, акт віднесення слова або об'єкта до тієї чи іншої групи,
спосіб встановлення ієрархічних відношень типу «клас – член класу»;

результат когнітивної діяльності людини, підсумок класифікації оточуючого світу та
вичленовування окремих одиниць (таксонів) у створеній класифікації, коли кінцевим підсумком зазначеної діяльності є формування особливої категорії, яка дозволяє побачити світ у головних атрибутах його буття та функціонування

У процесі навчання ІМ студенти оволодівають МД, яка вибудовується на основі бази знань (знання коду, мовні знання і позакодові, або екстраінгвістичні знання) як когнітивної бази комунікації – певним чином структурованої сукупності знань та уявлень, якими володіють усі представники певної лінгвокультурної спільноти

Загальна база знань (її компоненти)
Мовні знання – володіння лексикою, граматикою, фонетикою
Позамовні знання – дані про контекст і ситуацію, а також про адресата
Фонові знання – дані про події, стани, дії, тобто знання про світ, об'єктивну реальність

Фонові знання
Інформаційний фонд, спільний для того, хто говорить, і того, хто слухає, тобто загальний фонд знань про світ.
Невербалізований фрагмент когнітивної системи, що взаємодіє у мовленнєвій діяльності з певним класом комунікативних одиниць
Відмінна ознака фонових знань – подібність, тотожність у свідомості обох комунікантів

Типи фонових знань
Соціальні – те, що відомо про тему висловлювання всім учасникам спілкування
Індивідуальні – те, що відомо про тему висловлювання лише двом учасникам діалогу до початку їхнього спілкування
Колективні – те, що відомо всім членам певної соціальної, професійної та іншої сукупності людей до отримання певного повідомлення

У широкому розумінні ЗНАННЯ є
Впорядковане накопичення інформації.
У процесі навчання у свідомості студентів постійно утворюються певні розумові конструкти – концептуальні утворення, понятійні системи, або моделі, які складаються із символів, концептів, генералізацій тощо

Три етапи навчального процесу
1. Отримання та розуміння знань (як ознайомлення з новими явищами).
2. Розширення меж отриманого знання (застосування знань студентами у нових умовах).
3. Відкриття нового знання (самостійний пошук студентів).

Третій етап стимулює дослідний пошук і пізнавальну самостійність студентів - таку якість особистості, що поєднує в собі вміння набувати нові знання і творчо використовувати їх у різноманітних ситуаціях.

Формування вторинної мовної особистості

Вторинна мовна особистість,
за Ю.М.Карауловим
це особистість, яка вивчає ІМ,
пристосовується до іншомовної культури,
набуває певних етнічних рис іншої культури

Мовна особистість передбачає розвиток
Вторинної мовної свідомості – вербально-семантичний рівень, володіння мовними і мовленнєвими знаннями
Вторинної когнітивної свідомості – результат розвитку мислення, когнітивно-тезаурусного рівня особистості

Рівні мовної особистості
Вторинній мовній особистості притаманні три специфічних рівні:
лексикон,
тезаурус
і прагматикон.

Лексикон – найнижчий – вербально-семантичний рівень
* володіння мовним та мовленнєвим матеріалом – граматичним, лексичним, орфографічним, орфоепічним, а також
* сформованість певних мовних і мовленнєвих навичок і вмінь в усіх видах мовленнєвої діяльності

Тезаурус – середній – лінгво-когнітивний рівень мовної особистості
передбачає володіння
„національною картиною світу” країни, мова якої вивчається,
системою знань про країну, її культуру, звичаї, традиції, конвенційні засади, притаманні лінгвокультурній спільноті, в якій функціонує виучувана мова,
а також володіння нормами поведінки в інокультурному оточенні.

Найвищий рівень мовної особистості – прагматикон
включає систему цілей, мотивів, настанов та діяльнісно-комунікативних потреб особистості, які керують і спрямовують її навчально-трудову та соціальну діяльність.
Це – соціалізація особистості на вищому рівні пристосування до обох культур, до певних умов життя.
Вона може бути первинною та вторинною

Зв’язок між комунікативними потребами особистості та рівнями мовної особистості
1 рівень (нульовий) – формування автоматизованих навичок мовлення
2 рівень – проблема розгортання текстів висловлення відповідно до тем та семантичних полів
3 рівень – відповідність мовних засобів комунікативним умовам їх використання
Мовна особистість починається з 2 рівня

Мовна особистість передбачає володіння двома картинами світу
Концептуальною / глобальною картиною світу носія мови
Мовною картиною світу носія мови
Мовна особистість передбачає взаємопов'язаний розвиток комунікативної, соціокультурної та когнітивної сторін.

На самостійне вивчення
Формування картини світу

Картина світу
У результаті взаємодії людини зі світом складаються її уявлення про світ;
формується певна модель світу, яку у філософсько-лінгвістичній літературі називають картиною світу

“Втілює в собі певний образ світу, який ніколи не буває дзеркальним відображенням світу”;
це певне баченням і конструювання світу відповідно до логіки світосприйняття

Поняття картини світу виникло у фізиці на межі ХІХ-ХХ ст.
Широко використовується в гуманітарних науках.
відображення людиною світу є не пасивним, а діяльнісним
ставлення людини до об'єктів не лише породжується цими об'єктами, а й здатне змінити його (через діяльність).

Картина світу
результат активної взаємодії людини зі світом
відображення у психіці людини навколишньої дійсності, опосередкованої предметними значеннями і відповідними когнітивними схемами, та підлягає свідомій рефлексії
упорядкована сукупність знань про дійсність, сформовану в суспільній (груповій, індивідуальній) свідомості

Картина світу
утворюється в результаті двох процедур:
опредмечування, об'єктивування та осмислення образів світу, які лежать в основі життєдіяльності людини;
утворення нових образів світу, що відбувається у процесі спеціальної систематичної рефлексії

Розрізняють:
БЕЗПОСЕРЕДНя картину світу
ОПОСЕРЕДКОВАНа картину світу
Безпосередня КС формується в результаті прямого, безпосереднього пізнання й осмислення свідомістю навколишньої дійсності.
Опосередкована КС є результатом фіксації концептосфери вторинними знаковими системами, які матеріалізують, “озовнішнюють” (рос. овнешняют) наявну у свідомості безпосередню ККС. Це також мовна і художня картини світу.

Вербалізована частина ККС отримала назву мовної картини світу (МКС).
МКС складається з мовних структур (слів, словосполучень, речень).

Ознаки мовної картини світу
зумовлює комунікативну поведінку людини, її розуміння зовнішнього і внутрішнього світу;
відображає спосіб мовленнєво-розумової діяльності певної епохи з її духовними та національними цінностями;
є знанням "про мову" (як семіотичну систему) і "знанням у мові" (експліковані у семантиці мовних знаків знання про світ);
суб'єктивна, оскільки вона фіксує сприйняття, осмислення й розуміння світу певним етносом на етапі формування;
зберігає та відтворює буденне структурування навколишнього світу і забезпечує відповідність мовного мислення носіїв певної мови тим категоріям, які традиційно склалися;

задає норми поведінки людини у світі;
визначає ставлення людини (чи соціальної групи) до суспільних подій, явищ та суб'єктів і формує ставлення до них;
експлікує різні картини світу людини і відображає загальну КС;
може використовуватися як "скарбниця" лінгвістичного матеріалу для ілюстрації певних рис національного характеру та як джерело знань про національний характер і менталітет .

Мовна картина світу створюється
номінативними засобами мови - лексемами, стійкими номінаціями, фразеологізмами, які фіксують ту чи іншу класифікацію об'єктів національної дійсності, а також значною відсутністю номінативних одиниць;
функціональними засобами мови - добором лексики та фразеології для спілкування, складом комунікативно-релевантних засобів спілкування народу на фоні всього корпусу одиниць мовної системи;
образними засобами мови - національно-специфічною образністю мови, метафорикою, напрямами розвитку переносних значень, внутрішньою формою мовних одиниць;
фоносемантикою мови (значення звукової форми лексичних одиниць).

У свідомості людини об'єднуються три картини / моделі світу:
генетико-біологічна (базується на наочно-дієвому мисленні);
мовна (грунтується на конкретно-образному мисленні);
наукова (в основі якої лежить наукова мова), що означає, що у свідомості людини взаємодіють концептуальна, мовна та наукова картини світу.

Наукова картина світу
сукупність наукових знань про світ, вироблених усіма окремими науками на певному етапі розвитку людського суспільства;
відображення колективних знань про світ, що включають природу, суспільство та людину як суспільне створіння.

Картина світу людини:
концептуальна
національна
мовна
наукова картини світу

Формування КС є когнітивною діяльністю.
Її розглядають як певний когнітивний процес встановлення когнітивної значущості й інформативності мовного вираження, тобто тексту.
Когнітивна діяльність передбачає розуміння і встановлення смислу.
Когнітивна діяльність як складова частина свідомості людини (іншими складовими с компетенція, конкретні знання тощо) розгортається у певному культурному контексті.

За структурою когнітивна діяльність
утворюється взаємодією трьох етапів:
набуття
інкорпорації
оперування інформацією

Набуття - відбувається сприйняття вхідної інформації та попереднє розуміння сприйнятого матеріалу
Інкорпорація осмислюється набутий досвід і "вбудовується" у внутрішній світ індивіда, утворюючи різноманітні форми репрезентації.
Оперування здійснюється побудова дії, або діяльності індивіда з повною чи частковою об'єктивацією особистого досвіду

Метою формування КС (зокрема, ККС і МКС) у студентів ВНЗ є створення відповідної моделі в їхній свідомості, яка, власне,є моделлю акультурації - певною абстрактною схемою, спрямованою на підготовку людини до успішної адаптації у чужій культурі, для чого необхідне переорієнтування мислення та набуття нових комунікативних навичок і вмінь

Розвиток множинного інтелекту
Логіко-математичний тип інтелекту – означає здатність оперувати цифрами, логічно мислити та розв’язувати проблеми.
Вербально-лінгвістичний тип – добре словесно оформлюють думку, передають словами події, відчуття.
Візуальний / просторовий – здібності добре уявляти сцени, події, картини. Це – художники.
Кінестетичний – вміння використовувати рухи тіла для самовираження. Це – спортсмени, танцюристи.