Китай в 20-30 годы

1919 р. на Паризькій мирній конференції великі держави визнали право Японії на німецькі володіння в китайській провінції Шаньдун. Це викликало вибух патріотичних антияпонських виступів пекінських студентів і різних верств населення Китаю. ("Рух 4 травня"). Цей рух ознаменував новий етап революційної боротьби проти напівколоніального ладу в країні

Комуністична партія Китаю (КПК), створена в 1921 р., вступила в Гоміндан (зберігши організаційну й політичну самостійність). На 1 з'їзді Гоміндану в 1924 р. було проголошено політику єдиного фронту національно-революційних сил. Протягом 1924-1927 рр. Гоміндан разом з КПК вели національно-визвольну боротьбу проти продажних урядів Пекіна та північних провінцій, де численні китайські генерали, спираючись на підтримку іноземних держав, воювали між собою.Загальнонаціональний характер революція в Китаї набула 1925 р. у зв'язку з "рухом 30 травня" - масовими виступами й страйками в Шанхаї, де англійська поліція розстріляла демонстрацію. Основним завданням національної революції були відновлення суверенітету Китаю, повалення мілітаристської влади і політичне об'єднання країни. Гомінданівський уряд в Гуанчжоу, який очолив Ван Цзінвей, оголосив себе Національним урядом Китайської республіки і почав боротьбу за об'єднання країни. НРА здійснила похід у провінцію Гуандун і вигнала війська мілітаристів за її межі.

Після II з'їзду Гоміндану в 1926 р. гомінданівський уряд очолив генерал Чан Кайші; він став і головнокомандувачем НРА. 1926 р. гомінданівські війська, що налічували до 100 тис. бійців, вирушили в знаменитий Північний похід проти мілітаристських режимів. До кінця року під контролем Національного уряду знаходилося 7 провінцій з населенням понад 150 млн. осіб. Національний уряд переїхав в Ухань.
1927 р. у національно-революційному таборі відбувся розкол; Чан Кайші розірвав союз з комуністами і розпочав проти них репресії. Він переніс столицю в Нанкін і сформував новий Національний уряд. Поступово владу Національного уряду Чан Кайші визнали всі політичні сили країни, крім комуністів. КПК почала власну революційну боротьбу й організувала кілька повстань, але всі вони були придушені урядовими військами.

Протистояння Гоміндану і КПК, що переросло в громадянську війну, стало наслідком протиборства двох тенденцій у розвитку китайської революції. Чан Кайші та більшість лідерів Гоміндану вважали, що революція скінчилася і настав час для реформ, які б модернізували Китай. Компартія націлювала китайський народ на продовження революції, встановлення диктатури пролетаріату і селянства у формі рад, здійснення аграрної революції, націоналізацію підприємств, банків.У збройній боротьбі з Гомінданом Компартія Китаю спиралася на опорні революційні бази (радянські райони) в сільських районах на півдні і півночі країни. КПК організувала напівпартизанську Червону армію, яка в 1933 р. налічувала 300 тис. бійців. Після тривалих боїв у 1930-1933 рр. Червона армія зазнала поразки і змушена була залишити майже всі свої південні бази й відійти в північно-західні провінції до кордонів з СРСР. З початку 1935 р. Компартію Китаю очолив Мао Цзедун.