Олена Степанів презинтація

Олена Степанів народилася 7 грудня 1892 року на Перемишлянщині, що тоді була частиною Австро-Угорської імперії. Її батько, Іван Степанів, був греко-католицьким священником та активним учасником товариства «Просвіта».
Олена навчалася у Львівській семінарії Українського педагогічного товариства. Саме тут вона познайомилася зі світом підпільних українських гуртків та пластовим рухом. За її плечима вже були пластові таборування з партизанкою, заняття зі стрільби, вона навіть вміла готувати вибухові речовини.

На першому курсі вона разом із Констянтиною Малицькою стає авторкою брошури «Жінки в давній Україні». У цей самий час тривають інші великі історичні події. 1913 року уряд Австро-Угорщини дозволяє формування Січових Стрільців — мілітарної організації, зібраної за національною ознакою. У світі відчували, що незабаром буде війна.
У нове формування Олену Степанів не приймають: воно відкрите тільки для старшин, тобто офіцерів, а жінки в той час офіцерами бути не могли.
За рік з’являється «Січові Стрільці-2», куди потрапляє Олена Степанів та отримує старшинську посаду обозної. За короткий час разом з Оленою у Стрільцях уже 33 дівчини. З них і сформували жіночу чету, коменданткою якої стала наша героїня.

З початком Першої світової війни Олена вирушила на фронт
Ця жінка на війні відзначилася відповідальною службою та наполегливістю, тож Олена Степанів стала десятником загону, що виконував доручення у ході Карпатської військової операції. Битва під Комарниками принесла Олені першу бойову славу та першу нагороду — медаль за хоробрість, і нове старшинське звання.
Особливо себе проявила наша героїня в боях за Маківку — гору, що була стратегічною височиною. Битва за неї та перемога австрійських військ зірвали плани російського командування на наступ та змусили його відступати. Нечуваною відвагою тоді відзначилися частини українських Січових Стрільців. Серед них і Олена Степанів, яка за свої вправні дії отримує офіцерське звання хорунжий.

Аж тут — газетні заголовки за лінією фронту: «Полонена баришня-офіцер розділила участь полонених австрійців. Родом галичанка, за переконаннями — мазепинка». Олена Степанів потрапила в полон. Наступні два роки вона проведе в таборах для військовополонених у Ташкенті.
Січовики ж, у тузі за товаришкою, почали складати про неї пісні. В одній із них співається: «Дай же Боже сто літ життя нашій Степанівні, она слави добувала цілій Україні. Ой Господи милостивий, Святий Миколаю, допоможи Степанівні повернутись до краю. Ой просимо пана Бога й будемо просити, щоби знашув Степанівну ще ся зобачити». Так і стало. Навесні 1917 року повертається до Галичини. Олена стає однією з організаторок Листопадового повстання. Це саме те повстання, у результаті якого з’явилася Західноукраїнська Народна Республіка.