Революція гідності

Зміна влади в Україні в лютому 2014 року (Революція гідності) - процес відсторонення від влади президента України Віктора Януковича, створення нової парламентської більшості у Верховній Раді і формування нового уряду України.

Руйнування фінансової системи
Обраний командою Віктора Януковича економічний курс призвів до деградації фінансової системи країни. За період перебування цієї команди при владі боргове навантаження на економіку зросло на $ 40 млрд, а золотовалютні резерви НБУ зменшились на 20 млрд. За цими та попередніми кредитами у 2014 році необхідно було здійснити платіж у $ 14 млрд, при цьому на кінець 2013 ЗВР НБУ становили 18.8 млрд., валютна складова ЗВР на лютий 2014 — лише $ 2.85 млрд, а залишки на рахунках державного казначейства — 108 тис. гривень.
Помітною ознакою руйнування державної фінансової системи стала практика перманентного збирання податків наперед, вибіркова компенсація податку на додану вартість та часткове блокування розрахунків через державну казначейську службу України.

Харківські угоди
21 квітня 2010 року Віктор Янукович підписав із президентом Росії Дмитром Медведєвим так звані Харківські угоди, згідно з якими термін перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Севастополі було подовжено з 2017 року, коли спливав термін його базування, до 2042 року з автоматичним продовженням на 5 років. Термін перебування флоту було збільшено в обмін на здешевлення для України російського газу шляхом застосування знижки у вигляді анулювання митних зборів.
Підписання Угод викликало в Україні обурення опозиції та суспільства загалом. Більшість аналітиків розцінили її як таку, що суперечить Конституції України.
У результаті ці Угоди жодним чином не розв'язали проблему України з газом, а Росія і надалі провадила в газовій сфері політику ультиматуму. При цьому «Харківські угоди» сприяли анексії Криму Росією.

Законодавче забезпечення Угоди з ЄС
Угода про асоціацію між Україною та ЄС готувалась відповідно до законодавчо закріплених пріоритетів зовнішньої політики України: Стратегії інтеграції України до ЄС (1998), Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (1994), інших документів, які разом визначали пріоритети європейського напрямку розвитку України та передбачали створення інституційних інструментів реалізації цих пріоритетів.
Стратегія інтеграції України до ЄС також базувалась на позиції та стратегії ЄС щодо України (1994, 1999), інших рішеннях Ради ЄС щодо України.
Стратегія інтеграції України до ЄС визначала основні пріоритети діяльності органів виконавчої влади щодо створення передумов набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі та входження України до європейського політичного (у тому числі у сфері зовнішньої політики і політики безпеки), інформаційного, економічного і правового простору. Отримання статусу асоційованого члена ЄС визначалось цією стратегією як головний зовнішньополітичний пріоритет України в середньостроковому вимірі.

Підготовка Угоди
Підготовка Угоди тривала протягом 2007—2012 рр., при цьому було проведено 21 раунд переговорів щодо власне підготовки та 18 раундів переговорів щодо створення зони вільної торгівлі.
11 листопада 2011 року в Брюсселі в ході завершального 21-го раунду переговорів були узгоджені всі положення тексту Угоди. 19 грудня 2011 р. у Києві лідери України та ЄС офіційно заявили про завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію. 30 березня 2012 року в Брюсселі глави переговорних делегацій парафували Угоду.