Загальна характеристика родини Poxviridae

Родина Poxviridae
1 підродина Chordopoxvirinae – аерозольний, контактний шлях передачі
1 рід Avipoxvirus - уражують лише птахів (типовим є вірус віспи курей), поксвіруси голубів, індиків, канарок, горобців, шпаків, перепелів, ворон та ін.
2 рід Capripoxvirus – віруси віспи кіз, овець, лімфатичної шкіряної хвороби корів, модулярного дерматиту ВРХ.
3 рід Cervidpoxvirus – поксвірус чорнохвостого оленя;
4 рід Сrocodolipoxvirus – поксвірус нільського крокодилу;
4 рід Leporipoxvirus – вірус міксоми кролів, фіброми кролів, ерітроми зайців, білок, вірус каліфорнійської міксоми.
5 рід Molluscipoxvirus - вірус контагіозного молюску людини.
6 рід Orthopoxvirus- віруси натуральної (або чорної) та білої віспи, віспи мавп, корів, вісповакцини; буйволів, верблюдів, свиней, кролів, коней, мишей (ектромелії).
7 рід Parapoxvirus - вірус псевдовіспи корів, паравакцини, Орф, бичачого папульозного стоматиту, ектими антилоп, пустульозного стоматиту ВРХ.
8 рід Suipoxvirus - вірус віспи свиней.
9 рід Yatapoxvirus - вірус Яба (хазяїн-людина та мавпи), вірус людини Тана та поксвіруси м’ясоїдних, слонів, морських левів.

Родина Poxviridae
2 підродина Entomopoxvirinae – механічний шлях передачі
1 рід Alphaentomopoxvirus – типовий представник ентомопоксвірус хруща Melolontha melolontha.
2 рід Betaentomopoxvirus – входять віруси лускокрилих та саранових. Типовий представник – еномопоксвірус метелика Amsacta moorei.
3 рід Gammaentomopoxvirus – містить віруси двокрилих. Типовий представник – ентомопоксвірус комара дергуна Chironomus luridus.
Некласифіковані віруси родини - вірус Котія, BeAn58058 та SPAn232, Мурман, Саланга, поксвіруси центральноафриканських кайманів, Квокка, поксвіруси кенгуру, дельфінів.

Електронномікроскопічне зображення представників роду Parapoxvirus (а) та Orthopoxvirus (б)
а
б

Віріон:
зовнішня ліпідвмісна оболонка;
нуклеоїд, що має форму подвійновігнутої лінзи (форма вісімки);
білатеральні тільця (1 чи 2).
Нуклеоїд місить ДНК, упаковану у білковий футляр у вигляді циліндричних чи ниткоподібних структур, оточений зовнішньою та внутрішньою мембранами.
Розміри :
довжина - 220-450 нм та діаметр -140-260 нм
Морфологія

Геном
Геном представлений однією молекулою лінійної двониткової ДНК із молекулярною масою (85-250) х 106Да.
10 kb інвертовані кінцеві повтори.
На кінцях ДНК знаходяться ковалентні зшивки – за рахунок інвертованих повторів.
Розмір геному 130-375 (150-250) kbp. 200kbp – вірус вісповакцини.
Співвідношення G+C пар становить
35-64% (для підродини Chordopoxvirinae).
20% (для підродини Entomopoxvirinae).
Кожен ген має промотор.
Відсутні сплайсовані мРНК (немає інтронів).
Гени представлені в обох ланцюгах ДНК.
Експресія генів відбувається у три послідовні етапи.

Функціональна організація геному вірусу вісповакцини

Близько 200 (150-300).
Центральна частина геному кодує структурні та “функціональні” білки.
Гени вірулентності виявлені біля інвертованих повторів.
Вірусні білки

Вірусні білки – не ферменти
Мембранні білки:
A33R, A34R, A36R:*N-глікозильовані, фософрильовані
формують актинові хвости та мікротубочки, які підсилюють поширення вірусу
A36R : необхідний для підвищення рівня кінезину та залучений у
залежний від мікротрубочок рух IEV (внутрішньоклітинний
оболонкових віріонів)
A56R: гемаглютинін, N- та O- глікозильований, сприяє злиттю клітин
та поширенню від клітини до клітини
A27L: необхідний для формування IEV, білок злиття,
залучений у залежний від мікротрубочок рух,
формування нормального розміру бляшок,
має додаткове значення у збірці віріонів
A28L: білок злиття; віріони дефіцитні за A28, проте з достатньою
кількістю молекул A27 та A17 (зв'язується з А 27),
не здатні індукувати злиття з мембраною клітини.
2. Серцевинні білки:
F17R, L4R, A3L, A10L : їх вміст (за М) у серцевині ~70%, взаємодіють з ДНК

Вірусні ферменти, що входять до складу віріону (серцевини)
1. компоненти задіяні у формування мРНК
* декілька субодиниць ДНК-зал-РНК-пол
* зв'язаний з РНК полімеразою білок 94 kДа (RAP94)
* фактор транскрипції (VETF)
* ферменти кепування та метилювання
* poly(A)- полімераза
2. Компоненти - важливі для реплікації:
* топоізомераза
* тимідинкіназа – дозволяє приєднання тимідину до ДНК
*тиміділаткіназа – каталізує зворотній переніс фосфатної групи між АТФ та ТМФ
*рибонуклеозид редуктаза – перетворює рибонуклеозиддифосфати у дезоксинуклеозиддифосфати
* дУТФ-аза– зменшує частку урацилу у ДНК
*Урацил ДНК глікозилаза – пересуває основи (урацил) у РНК з ДНК
* ДНК лігаза.

Вірусні білки віріону - ферменти

Ліпіди
Ліпіди входять до складу оболонки. На їх долю припадає 4% від загальної маси віріону. Склад вірусних ліпідів та ліпідів у складі клітинних мембран – подібний. Ліпіди мають клітинне походження й синтезуються de novo (під час ранньої фази реплікації) та походять із клітинної плазматичної мембрани. Вірусні мембрани вміщують гліколіпіди.

Вірусні антигени
Віруси мають близько 10 антигенів, з яких серцевинний NP – антиген загальний групоспецифічний для всіх представників родини. А всі інші антигени – різні. До антигенів відноситься й гемаглютинін глікопротеоїдної природи з фосфоліпідами. Через це інфіковані клітини набувають здатності адсорбувати еритроцити крові курей при температурі 4-37оС та рН 4,6-10,0.
Вірусні антигени можна розділити на:
структурні (NP антиген - загальноспецифічний),
розчинні (L – термолабільний та S - термостабільний), гемаглютинін (ліпопротеїдний комплекс, що містить 3 глікопротеїда).
Окрім того до оболонки вірусів вбудовуються антигени клітини: видоспецифічний гетерогенний антиген Форсмана та групові антигени А і В.

Фізико-хімічні властивості
Віріони порівняно стійкі до низької температури (при +4С можуть зберігатися роками), але термолабільні до високої. При +100 С у сухому середовищі інактивується 10 хв., у вологому –1-5 хв.
Ультрафіолетові промені та γ–опромінення інактивують віруси.
Незважаючи на наявність ліпідів у оболонці, вірус нечутливий до ефіру.
Інактивується дез. розчинниками: KMnO4, сулема, 50% етиловий та метиловий спирти (за 1 годину), 5% хлорамін, лізол, фенол (2 год.), хлороформ, хлорне вапно, 1% азотне срібло.
У 50% розчині гліцерину вірус зберігає інфекційність при +4С протягом декількох років.

Взаємодії між вірусом та хазяїном, що можуть регулювати клітинний тропізм поксвірусів

1. Приєднання вірусних білків до глікозаміногліканів (GAGs) опосередковує ендоцитоз вірусу в клітину-хазяїна.
2. Злиття з плазматичною мембраною призводить до звільнення серцевини в цитоплазму.
3. Рання фаза: на початку гени транскрибуються в цитоплазмі за допомогою вірусної РНК-полімерази. Рання експресія починається через 30 хвилин після зараження.
Серцевина повністю роздягається після закінчення ранньої експресії, вірусний геном тепер вивільнюється в цитоплазму.
4. Середня фаза: Проміжні гени експресуються, призводячи до реплікації геномної ДНК приблизно через 100 хвилин після зараження.
5. Пізня фаза: Пізні гени експресуються від 140 хв до 48 годин після зараження, синтезуються всі структурні білки.
Збірка нащадків віріонів починається в цитоплазмі у вірусних фабриках, призводячи до формування сферичної недозрілої частки. Ці вірусні частки дозрівають у цегло-подібний внутрішньоклітинний зрілий віріон (IMV).
ІМВ віріон може бути звільнений з клітини під час її лізису або може отримати другу подвійну мембрану від транс-Гольджі і відбруньковуватися від клітини як зовнішній вкритий віріон (EEV).

Формування віріонів та вихід їх з клітини

ЦПД
“Фабрики віріонів” (В-тип включень) виявляються у клітині при фарбуванні через 2,5 год. Вирости формуються через 4 год. і деякі з них через 6-8 год. є скупченням недозрілих часток. Через 8 год. утворюються дозрілі частки.
“Токсичні” зміни, що відбуватися у інфікованих клітинах, у моношарових культурах клітин проявляються у заокругленні клітин та відділенні одна від одної.
Fenner,F. et al. Smallpox and Its Eradiction. Genevea, Switzerland:WHO. 1998:1460

Включення в цитоплазмі при ураженні віспою
A-тип– виключно еозинофільні включення, виявляються у клітинах, інфікованих вірусами коров'ячої віспи, ектромелії та вірусом віспи єнотів;
виникають на пізніх стадіях інфекції та не асоційовані з реплікацією вірусів (можуть вміщувати дозрілі віріони).
B-тип (тільця Гварнієрі)- сайти реплікації вірусів, що формуються усіма представниками роду orhopoxvirus.
Fenner,F. et al. Smallpox and Its Eradiction. Genevea, Switzerland:WHO. 1998:1460

Імуномодулюючі стратегії вірусів
Поксвіруси кодують велику кількість класів імуномодуляторних білків для інгібіції процесів:
апоптозу
продукування інтерферону
продукції хемокінів та цитокінів запалення
активації комплементу, НК, ЦТЛ, АТ
Інгібіторі білки, що синтезуються вірусами, належать до 3-х основних класів:
1. вірокіни - цитокіни, подібні до хазяйських (vIL-10, vIL-18);
- виділяються з інфікованої клітини для блокування хазяйських рецепторів.
2. вірорецептори - імітують рецептори клітини-хазяїна (vINF-Rs, vTNFRs);
- змінюють клітинні рецептори таким чином, що вони втрачають свої трансмембранні послідовності та згодом видаляються з інфікованої клітини для зв'язування з лігандами.
3. внутрішньоклітинні білки - впливають на механізми передачі сигналу в клітині;
- інгібують внутрішній противірусні механізми:
апоптоз – vFLIP’s, серпіни
каскад реакцій, що викликають запалення TNF

Вірусні імуномодулюючі білки

Вірусні імуномодулюючі білки
j
Johnston,J.B.et al.Poxvirus Immunomodulatory Strategis:Current Perspectives.
Journal of Virology (2003), 77: p.6093-6100

Вірусні імуномодулюючі білки
Білки, що впливають на комплемент
VCP
білок вірусу вісповакцини, контролюючий комплемент;
складається з короткий узгоджених повторів, виявлених у хазяйських білках, регулюючих комплемент;
інгібує класичний та альтернативний шлях комплементу за рахунок приєднання до та інактивації C4b та C3b
SPICE
- інгібітор ферментів комплементу
молекулярно-генетично створений гомолог VCP (Rosengrad et al;.Univ. of Penn.)
інактивація C4b та C3b; в 100 р. вища;
SPICE жорстко інгібує формування конвертаз C3/C5 необхідних для комплемент-залежного звільнення від вірусів.

Деякі поксвіруси та їх хазяї

Патогенні для людини поксвіруси
Вірус віспи людини
Вірус віспи мавп
Вірус вісповакцини
Вірус паравакцини (вузлики доярок)
Вірус контагіозної ектими (хвороба Орф)
Вірус віспи Тана
Вірус Яба
Вірус контагіозного молюску

Поксвіруси та їх хазяї

Вірус натуральної віспи
Натуральна віспа (variola vera, лат. variolus - строкатий) – гостре висококонтагіозне вірусне захворювання із списку карантинних хвороб, основними ознаками якого є виражена інтоксикація, характерні висипи на слизистих оболонках та шкірі, зміни яких відбуваються циклічно.
Лат. Variola vera
Англ. Smallpox
МКХ -10. В03.03
DiseasesDB 12219
MedlinePlus 001356
MeSH D012899

Шляхи передачі
1) інгаляційний з повітряно-крапельним (!) та повітряно-пиловим шляхами;
2) контактно-побутовий;
3) фекально-оральний через слизову оболонку шлунково-кишкового тракту;
4) трансплацентарно.
Контагіозність – 60%. Під час епідемії 1 хворий заражає 5 осіб і більше.
Епідемії виникали в зимово-весняний період.
Інкубаційний період – в сер 10-14 ( 7-17 діб).

Патогенез
Інкубаційний період
Проникнення збудника через слизові оболонки носоглотки, ВДШ та шкіри
Дифузія збудника в регіонарні лімфатичні вузли, розмноження
Первинна (мала, або незначна ) вірусемія
Дифузія збудника з крові та органів РЕС з наступним значним розмноженням

Патогенез (продовження)
Клінічні прояви
Вторинна масивна, або велика, вірусемія
Токсикоз
Розпал хвороби
Висип
Шкіра
Слизові оболонки
Видужання з розвитком стійкого імунітету
макула
папула
везикула
пустула
виразка
шкірочка
рубець
макула
папула
везикула
ерозія
Смерть
Етапи висипу

Розвиток віспи: стаді висипу
Висипи з’являються спочатку на щоках, потім на глотці, лобі, скроні, лиці, руках, тулубі, долонях, ступнях, кон'юнктиві ока, бронхах, стравоході.
Висипу немає під пахвами, навколо пупка, язиці, яснах.
На відміну від вітряної віспи ураження шкіри і розвиток висипу відбувається на певних ділянках тіла однієї стадії розвитку.
Висип проходить стадію макули, папули, везикули, пустули та завершується утворенням рубця – за 3 тижня.

лихоманка
висип
Без висипу
Папули-везикули
Пустули
Корки
Поява висипу
Дні
– 4
– 3
– 2
– 1
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
21

2-ий день висипу
4-ий день висипу
6-ий день висипу
8-ий день висипу

13-ий день висипу
20-ий день висипу

1-3 день (відсутність висипу)
4 день
5 день
6-10 день (папули та пустули)
11-14 день (рубці)

Віспа у людей
А.
1. Звичайна: роздільна (дискретна), зливна, напівзливна.
2. Геморагічна: віспяна пурпура (червона віспа), геморагічно-пустульозна (чорна віспа).
3. Плоска: роздільна (дискретна), зливна, напівзливна.
4. Модифікована: варіолоїд, віспа у вакцинованих, віспа без висипу, віспа без підвищення температури тіла (афебрильна), віспяний фарингіт.
Б.
Алястрім (син.: біла віспа, кубинська віспа, коротка віспа, молочна віспа).
В.
Віспа тварин (корів, овець, мавп) у людей.
Г.
Віспа від щеплення. .

Форми віспи
1. Тяжкі:
Блискавична віспяна пурпура (purpura variolosa fulminans) - летальність 100%;
Геморагічна пустульозна або чорна віспа (v. haemorrhagica pustulosa, seu variola nigra) (летальність 70%);
Злоякісна зливна (v. confluens malignus) - летальність 20- 70%:
2. Середні:
Доброякісна зливна (v. confluens benignus летальність 15%:
Роздільна (v. vera discreta, дискретна)- летальність 5-10%;
3. Легкі:
Варіолоїд (varioloidum, летальність 2,5%) - атипова, легка, стерта форма хвороби у людей, в яких є імунітет після профілактичних щеплень;
Віспа без висипу (variola sine exanthemate) — летальність 2,5%;
Віспа афебрильна (v. afebrilis) -(летальність 2,5%);
Біла віспа - аластрім (летальність 1-2%).

Віспяна пурпура
Віспяна пурпура (віспа геморагічна рання, віспа червона): тяжка форма (майже завжди смертельна), як правило рідко зустрічається. Характеризується значними крововиливами на шкірі, слизових поривах та ШКТ. Спостерігалась у 2% випадків віспи в Індії. В продромальному періоді наявна тривала гарячка з незначною, або без ремісії, сильним головним болем, занепокоєністю, прострацією, значною інтоксикацією, виникненням пурпури на шкірі та слизових оболонках та різким зниженням серцевої діяльності. Смерть наступає на 5 та 7 день захворювання, коли на шкірі присутні декілька віспин.

Віспяна пурпура
блискавична
Везикули не виражені
Дуже рідкісні випадки
Летальні наслідки

Віспяна пурпура
Менш ніж 3% усіх випадків
2 типи (рання та пізня)
Часто загибель відбувається ще до проявів ураження на шкірі

Зливна віспа
Напівзливна віспа
Пустули починають зливатися
Зливна
Пустули з'єднуються і зливаються
Клінічна форма натуральної віспи, що відрізняється тяжкою інтоксикацією, швидким дозріваням елементів висипу та їх злиттям и утворенням обширних гнійних ділянок.

Форми віспи
Злоякісна зливна віспа: тяжка форма з високими показниками смертності. Віспини залишаються плоскими не збільшуються у розмірі (не випинаються) . Спостерігалась у 5-10% випадків віспи в Індії. Симптоми в продромальному періоді суворі і тривають 3-4 доби, лихоманка триває впродовж всього захворювання і характеризується інтоксикацією, висип утворюється повільно; висип містить невелику кількість рідини без заглиблення в центрі; віспини м'які та бархатисті на дотик. Більшість випадків смертельні.
Злоякісна зливна віспа

Чорна віспа
Віспа геморагічна пустульозна (v. haemorrhagica pustulosa; син.: В. геморагічна вторинна, В. геморагічна пізня, В. чорна).
При геморагічній формі хвороби («чорна віспа») порожнини пухирців та пустул містять домішки крові, яка змінює свій колір до чорного.

Віспа без висипу
Віспа без висипу (v. sine exanthemate) — клінічна форма натуральної віспи, що протікає без розвитку висипу при слабко виражених явищах інтоксикації.
Віспа фарингеальна (v. pharyngealis) — різновид віспи без висипу, що характеризується ураженням оболонок зіву та глотки, а також явищами ларингиту.

Біла віспа
(біла віспа, variola minor, paravariola).
Збудник алястріма розмножується в КК та викликають ЦПД при нижчих температурах ніж вірус натуральної віспи.
летальність 1-2%; Інкубаційний період при алястримі становить до 21 дня, найчастіше – 14-15 днів.
Захворювання характеризується підвищенням температури, висипанням, що розпочинається на 2-5 день хвороби. Пустули підсихають швидше, ніж при віспі, хворі видужують на кінець другого тижня. Стійких рубців, як при натуральній віспі, часто не залишається.

Коли ж хворий є заразним?
У деяких випадках з початком продромального періоду (до початку лихоманки), проте найбільш заразливий з появою висипу.
На щастя, у період висипу хворий настільки слабкий, що не може активно спілкуватися.
Хворий є заразним до звільнення від останньої корки.

Натуральна віспа
Вітряна віспа
Вітряна віспа

Риси відмінності

Зміни на ХАО

Терапія
Метисазон (група β-тіосемікарбозони) – лікування та профілактика осіб,що мало контакти з хворими.
Симптоматична та патогенетична.

Профілактика
Дермальна вакцина
Водиться в глибокі шари епідермісу за допомогою розгалудженої голки або шляхом скарифікації шкіри.
Варіант віруса (Variola vaccinae), що використовуєтьс для вакцинації, відрізняється від віруса віспи корів, що спочатку застосовував Дженнер.
До відміни вакцинування в СРСР існувала схема вакцинації:
1 доза – при народженні;
2 та 3 доза – через 8 та 16 років;
Віспа відноситься до карантинних інфекцій.
Основні заходи у випадку розвитку загрози поширення - карантинні заходи та вакцинація.

Основні ускладнення після вакцинації
1. Шкірно-слизові
Екзема
Розвивається у вакцинованих осіб або у невакцинованих при контактах з особами, уякі хворіли на екзему
Прогресуюча вациннія (вакцинія – дерматоз, що виникає як ускладнення після вакцинації некроз -vaccinia necrosum)
Виникає у осіб з імунодефіцитами або тих, у кого є дефекти в гуморальній імунній відповіді (продукція антитіл)
Локальні ураження в зоні вакцинації, ураження шкіри прогресують доки пацієнт не гине, як правило через 2-5 міс.пізніше.
Генералізована вакцинія
Вникає у здорових осіб
Характерні симптоми розвиваються протягом 6-9 днів після вакцинації, проявляються у вигляді генералізованого висипу, який іноді вкриває усе тіло
Прогноз сприятливий
2. З боку ЦНС
Поствакцинальний енцефаліт
Найбільш серйозне ускладнення
Існує 2 форми захворювання: 1 – спостерігається у дітей до 2 років, швидко розвиток + судоми; 2 - спостерігається у дітей після 2 років, стертий початок, з лихоманкою, головним болем та міалгією. Відсоток смертності близько 35%, загибель наступає впродовж 1 тижня.
3. Інші органи та системи
Міокрадити, перикардит, нефрити, неврози, пневмонії, остіомієліти – часто закінчуються летально
Ураження плоду

Прогресуюча вакцинія
Генералізована вакцинія
Екзема
Вакцинія новонароджених
Прогресуюча вациннія
Екзема

Контактна вакцинія
Розвиток еритеми 1 міс після вакцинування
Прогресуюча вакцинія
Вторинне герпетичне ураження

Історія боротьби людства з віспою
Перші згадки про віспу у Північні Африці 10 000 р. до н.е.
Ураження шкіри виявлені при дослідженні мумії Рамзеса V 1570 -1085 р. до н.е. (1160 р. до н.е.)

Історія появи віспи
Натепер достеменно невідомо час появи віспи. (68-16 тис. років тому).
2 клади:
1. variola major V-XVI
2. variola minor (alastrim) XV до н.е. – VII н.е. розійшлася на дві субклади у ХІІІ ст.

Раніш вважалось, що “батьківщиною” віспи була
або Африка (Єгипет, 3730-3710 рр. до н.е.)
або Азія (Китай,3000 р до н. е.).
За даними генетичних досліджень вірус натуральної віспи подібний до вірусу віспи верблюдів. Ймовірно він перейшов до людини від верблюдів у близькосхідному регіоні на початку н.е.

Вперше епідемія чорної віспи зареєстрована в Китаї у IV ст, а в Кореї у сер VI.
У 737 р від віспи загинуло 30% населення Японії.
В індії богиня віспи - Маріатале.
З Індії віспа завезена в інші країни віськами Олександра Македонського.
Згадки про віспу у Біблії.
4 ст. н.е. – відомості про ваіспу на Аравійському пів – о-ві. Згадки про віспу у Корані.
Араби при завюваннях у VІІ –VІІІ ст. рознесли віспу від Іспанії до Індії.
6 ст. н.е. – середземноморські країни
З VI ст. віспа фігурує під назвою variola
Класичний опис хвороби дав арабський лікар Разес (850-928 р. н.е.)
13 ст. н.е. - в Європу при хрестових походах
16 ст. н.е. – в Америку при іспанській колонізації.
Історія появи та поширення віспи

Із вторгненням арабів віспа з’явилася на берегах Середземного моря, а потім проникла на Сицилію, Іспанію (у 711р.), Італію та Францію. У
У 15-18 ст. епідемії віспи в Європі уносили до 1,5 млн. осіб при 12 млн. хворих.
Під час іспанської колонізації віспа в 16 ст. була завезена в Америку.
У 1517-1518 рр. епідемія віспи панувала в Гаїті та Сан-Домінго, а в 1520 р. була занесена в Мексику.

Супровідні малюнки до Флорентійського кодексу: індієць науа страждає на віспу (епоха завоювання іспанцями центральної Мексики).

У 1610 р. віспа занесена у Сибір.
1763 р. Сер Джефрі Амерст застосував ковдри, заражених віспою для знищення індіанців
У XVI та XVII ст. віспа була звичайною. Хворобою в Європі, що відігравала суттєву роль у уповільненні темпів зростання населення.
Максимум захворюваності на було зареєстровано у XVIII ст., коли загинуло 10% населення Землі.
18 ст. у Центральній Європі 400 тис. загиблих від натуральної віспи.
Відсоток смертності, 20-60%, ускладнення: шрами та сліпота.

Жертви віспи
Людовик XV
Марія ІІ Стюарт
Йосиф 1
Петро ІІ
Єлизавета І
Японскі імператори: Го-комьо, Хігасіяма, Комей
В.Ф. Коміссаржевська

Видатні особи, що перехворіли на віспу
Анісімова Д.А.— поетеса Россійської імперії, що засліпла в результаті хвороби.
Єлізавета І (королева Англії)
Мірабо – діяч французьської революції
Микола Гнедич — засліп на одне око (Крив был Гнедич поэт, преложитель слепого Гомера … — эпиграмма Пушкина)
Й. Сталін
Карбишев Д.М.
Чарская Л.А.
Греч Н.І.
Глінка С.М.
Максим Горький

Історія боротьби людства з віспою
Думку про заразливість віспи вперше висловив арабський лікар Авіцена.
З епохи Відродження лікарі почали шукати шляхи боротьби з віспою.
Італійський вчений Джироламо Фракасторо
Голандський лікар Бургава
Сиденгам дифернціював віспу від кору.
З XVII ст. для боротьби з віспою почали застосовувати ізоляцію хворих та організацію спеціальних віспяних будинків.
В Індії вперше почали використовувати інокуляцію (щеплення) для штучного в

Варіоляція
Варіоляцію почали проводити у Європі на початку 18 ст.
Леді Марі Уортлі Монагю у 1718 р. інокулювала свого 5 річного сина, а у 1721 р. - дочку
1745 р. у Лондоні розпочато варіоляцію і створено інститут варіоляції

Варіоляція
1721 р. варіоляцію почали проводити у США.
1765 р. – перші спроби пов'язати захворювання на коров'ячу та натуральну віспу.
1777 р. Джордж Вашингтон провів варіоляцію своїх солдатів.

Вакцинція
1796 р. – Едвард Дженер розробив новий метод захисту від захворювання на натуральну віспу – вакцинацію
1 липня 1796 р. Дженер заразив 8-річного хлопчика Джеймса Фіпса віспою (попередньо ввівши збудника коров'ячої віспи)

варіоляція
вакцинація

Вакцинція
З 1808 р. в Англії вакцинування проти віспи – державна справа.
10 квітня 1919 р. – “Декрет про обов'язкове віспощеплення”- 1936 р. ліквідація віспи у СРСР.
У 1959-60 роках в Москві спалах віспи (віспа завезена московським художником Кокорекиним після відвідування Індії).

У 1958 р. ВООЗ започаткувала всесвітню компанію з ліквідації віспи у світі

За 5 років (до 1972 р.)
- кількість ендемічних за віспою країн знизилося з 30 до 7.
- кількість випадків захворювання знизилася з 2.5 млн. до 150 тис.

Продовження програми ВООЗ по ліквідацію віспи
у світі

Ліквідація віспи
26 жовтня 1977 р. – останній випадок віспи
8 травня 1980 р. офіціальна заява ВООЗ про ліквідацію віспи
1977 р. Останній випадок природного зараження на білу віспу (Variola minor), Сомалі
1975 р.- останній випадок зараження на чорну віспу (Variola major), Бангладеш

Ліквідація віспи
1967 р.
10 млн. випадків захворювання
2 млн. загиблих
1967-1980 рр. 300 млн. $
(24 млрд. $ витрачено на те,
щоб людина досягла місяця).
1972 р. - Остання вакцинація у США.
1980 р. (до травня) – остання
вакцинація у СРСР.

Вакцинація сьогодні
Рутинна вакцинація у США закінчилася у 1972 для дітей та у 1976 для медичних працівників; у СРСР- у 1980 р. До кінця 1984 р. обов’язкова вакцинація населення проти віспи була припинена в усіх країнах світу, а з 1991р. – військових контингентів.
Вакцинацію рекомендовано проводити дослідникам, що працюють в лабораторіях з вірусом натуральної віспи та віспи мавп та ін. патогенними для людини ортопоксвірусами, а також членам бригад, що обстежують вогнища віспи мавп ( кожні 3 роки).
З 13 грудня 2002 р., президент Буш започаткував у США вакцинацію всіх військовослужбовців після того, як терористами були розіслані листи зі спорами сибірської виразки.
З дозволу ВООЗ вірус віспи залишили ГНТЦ “Вектор” (м. Кольцово, Новоросійськ, Росія) та в Центрі по боротьбі з хворобами (м. Атланта, США).
Питання про остаточне знищення зразків віспи залишається відкритим до 2014 року.

Теоретичні шляхи повернення віспи?

Віспа мавп
Вірус вперше виділений у 1958 р. Під час спалаху захворювання з генералізованим висипом серед яванських макак у Інституті сироваток (Копенгаген).
Природний резервуар – африканські гризуни (г.ч. білки), що активно задіяні у циркуляцію вірусу. Встановлено й носійство при безсимптомному перебігу. Люди заражаються при відлові та вживанні в їжу термічно необробленого м'яса.
Захворювання зустрічається в Африці в зоні дощових лісів екваторіального кліматичного пояса: Дем.Респ.Конго, Ліберія, ЦАР, Габон, Камерун, Нігерія, Кот-Д'Івуар, Сьєрре-Леоне, Заїр.

Віспа мавп
Більш ніж 90% захворілих – діти до 15 років.
Інкубаційний період близько 12 діб( 7-21 діб).
Генералізований віспоподібний висип та ін. симптоми, характерні для натуральної віспи: гарячка, головний біль, лімфоаденопатія, потовиділення. Генералізована лміфоаденопатія – 86,4%.

Віспа мавп
Особливість – лімфаденіти: підщелепні, шийні, пахвові, пахові, які з'являються одночасно з гарячкою, за 1-2 доби до висипу.
Летальність - 4-33%, в сер. – 9,8%.
Ускладнення – вторинна бактеріальна інфекція шкіри, бронхопневмонія, діарея, кератити, часто з втратою зору.
Вакцинація проти віспи попереджує захворювання віспою мавп.
До 1981р. вважали, що віспа мавп не передається від людини до людини. Пізніше це було спростовано, можливо через зниження колективного імунітету до віспи в наслідок зупинення вакцинації.
Це ставить під сумніви результати ліквідації віспи в світі і в перспективі створює загрозу її епідемічного поширення в умовах відсутності імунітету у населення земної кулі.

Віспа у тварин
До віспи сприйнятливі вівці, свині, кози, велика рогата худоба, верблюди, коні, кролі, з птиці — кури, індики, голуби. Більш злоякісно і з високою летальністю (20 — 90%) хворіє молодняк, особливо в разі ускладнення секундарною мікрофлорою.
Інкубаційний період 4-16 днів (ВРХ до 5днів; овець – 8; свиней - 2-7; птахів – 7-20 днів).

Віспа курей
Інкубаційний період триває 15—20 діб. Супроводжується віспяною екзантемою чи дифтероїдними ураженнями.

Віспа овець

Віспа кіз
Віспа ВРХ
Висококонтагіозна особливо небезпечна хвороба, що характеризується гарячкою і освітою в епітелії шкіри і слизових оболонок папульозно-пустульозні ураження.
Хвороба широко поширена в Туреччині, Ірані, Пакистані, Афганістані, Індії, Марокко, Алжирі, Тунісі, Лівії, Кувейті та багатьох інших країнах Азії і Африки.

Віспа верблюдів

Віспа свиней

Ектромелія мишей