Китайська лірика
Китайське Середньовіччя (VII–XIII ст.) Китайське Середньовіччя, що охоплює VII–XIII століття,— золотий період розвитку поезії, яка стала суттєвою складовою духовного життя китайців. У цей час вірші писали всі — від імператора й чиновників до найбідніших селян. Поетичне бачення світу було характерним для світосприйняття китайців тієї доби. Вони уважно споглядали природу, навколишній світ, вчилися у того, що бачили, й співвідносили з побаченим свої думки й почуття. Китайська поезія доби Середньовіччя відзначається гуманістичним змістом і глибиною узагальнень. Вона й нині сповнена неповторного аромату трав та дерев, у ній вчувається подих вітру і політ птахів, вона нікого не може залишити байдужим, бо в ній знайшла відображення вся гамма людських переживань і почуттів, спостереження особистості за зовнішнім і внутрішнім світом, намагання знайти своє місце у космосі. Започаткувало високорозвинену цивілізацію правління династії Тан, що тривало майже триста років (618–907). У добу Середньовіччя в Китаї виникає пейзажна лірика. І це не випадково, адже все життя людини тісно пов’язане з природою. Природа не тільки годувала людину, а й була її духовним учителем, другом, співрозмовником. Природа і людина в китайській ліриці епохи Тан зливаються в одне ціле, вони складають одне єство у широкому та неосяжному світі. Поети спостерігають за найменшими змінами у природі, що відлунюються в їхніх рядках несподіваними образами, порівняннями, метафорами, які йдуть із глибини душі. Сучасний український літературознавець Ю. Султанов зазначає: «Це поезії весни й осені, і навдиво-виж рідко — холодної весни і спекотного літа. І завжди у нерозривній єдності з людиною, яка знає ціну миттєвості людського життя. Поезія Китаю — це поезія думки, вона плекалася й шліфувалася митцем, який старанно вчився у своїх попередників. Китайська лірика — це лірика спілкування з друзями, але спілкування відкритого, тому що приховані думки поета - для всіх, він поряд із людьми і пише для людей».