Китайська лірика

Китайське Середньовіччя (VII–XIII ст.)
Китайське Середньовіччя, що охоплює VII–XIII століття,— золотий період розвитку поезії, яка стала суттєвою складовою духовного життя китайців.
У цей час вірші писали всі — від імператора й чиновників до найбідніших селян. Поетичне бачення світу було характерним для світосприйняття китайців тієї доби. Вони уважно споглядали природу, навколишній світ, вчилися у того, що бачили, й співвідносили з побаченим свої думки й почуття. Китайська поезія доби Середньовіччя відзначається гуманістичним змістом і глибиною узагальнень. Вона й нині сповнена неповторного аромату трав та дерев, у ній вчувається подих вітру і політ птахів, вона нікого не може залишити байдужим, бо в ній знайшла відображення вся гамма людських переживань і почуттів, спостереження особистості за зовнішнім і внутрішнім світом, намагання знайти своє місце у космосі. Започаткувало високорозвинену цивілізацію правління династії Тан, що тривало майже триста років (618–907).

У добу Середньовіччя в Китаї виникає пейзажна лірика. І це не випадково, адже все життя людини тісно пов’язане з природою. Природа не тільки годувала людину, а й була її духовним учителем, другом, співрозмовником. Природа і людина в китайській ліриці епохи Тан зливаються в одне ціле, вони складають одне єство у широкому та неосяжному світі. Поети спостерігають за найменшими змінами у природі, що відлунюються в їхніх рядках несподіваними образами, порівняннями, метафорами, які йдуть із глибини душі. Сучасний український літературознавець Ю. Султанов зазначає: «Це поезії весни й осені, і навдиво-виж рідко — холодної весни і спекотного літа.
І завжди у нерозривній єдності з людиною, яка знає ціну миттєвості людського життя. Поезія Китаю — це поезія думки, вона плекалася й шліфувалася митцем, який старанно вчився у своїх попередників. Китайська лірика — це лірика спілкування з друзями, але спілкування відкритого, тому що приховані думки поета - для всіх, він поряд із людьми і пише для людей».

Простота й відкритість почуттів стали провідною ознакою лірики епохи Тан. У китайській поезії доби Середньовіччя розвивалися два основні жанри — ші і ци.
ші — вірші з дворядковою строфою, кожен рядок складається з чотирьох, п’яти або семи слів із цезурою (паузою) після другого знаку в рядку з чотирьох або п’яти слів і після четвертого — в рядку із семи слів. лірична форма ші проіснувала досить довго, вона не відкинута й донині сучасними китайськими поетами.
Ци, на відміну від ші, складаються з нерівних рядків. Вірші у формі ци створювалися на певну мелодію, тому музикальність є характерною ознакою цих творів. Ци з’явились у VIII столітті, спочатку їхня тематика була пов’язана із суто особистісними переживаннями поетів, але згодом митці опанували й інші теми, значно розширивши коло сюжетів і мотивів.
За три століття правління династії Тан поезія досягла небувалого розквіту: сотні, навіть тисячі талановитих поетів (і це тільки ті, хто згадується в авторитетних виданнях і чиї вірші дійшли до нашого часу, а ще було багато безіменних митців, твори яких назавжди втрачені) шукали нові шляхи в літературі, уславлюючи свою культуру. Чітко окреслені образи, вишуканість і ясність стилю, гармонія пропорцій — усе це з’являється у поезії епохи Тан. Говорячи про танську лірику, кожний вірш можна цілком назвати значущою поетичною одиницею, бо у творах цього часу живе дихання природи, злети думки, буяння фантазії.
Простота і легкість танських віршів стали зразком для наступних поколінь поетів.

Лі Бо і Ду Фу

Лі Бо
Лі Бо або Лі Бай (701-762) — китайський поет періоду династії Тан. Разом із Ду Фу вважається одним з найвидатніших поетів в історії китайської літератури. Від нащадків отримав прізвисько «безсмертний поет»
Лі Бо відомий своєю багатою уявою, епатажною манерою поведінки, а також, за поширеними переказами, своєю любов'ю до спиртного. Він багато часу проводив у подорожах, мав вільні погляди, ставився з презирством до добробуту й високих посад, відмовився стати придворним письменником і, ставши відлюдником, проживав у горах.

Теми поезій Лі Бо
Можна виділити провідні теми серед яких:
він звеличував: хоробрих мандрівників, захищав знедолених і відчував себе переможцем, який не знає перешкод.
це — оспівування вина,
квітів, місяця, дружби, природи в цілому.

Поезії Ду Фу:
Весняні надії
Весняної ночі радію дощу
Гість прийшов
Дикі гуси
Ночівля у теремі біля річки
Пісня про хліб і шовк
Повторна мандрівка
При місяці згадую брата

Вірш Лі Бо

Форми віршів
Лі Бо і Ду ФуЛі Бо і Ду Фу ввійшли в літературу як «пращури вірша». Вони створили нову віршовану форму — вірш у 5 і 7 слів, що прийшла на зміну старій 4-слівній формі. Нова форма залишалася основною в китайській поезії протягом більше тисячі років, аж до «літературної революції» 1918 року. Спадщина Лі Бо включає класичні вірші, вірші в жанрі народних пісень «юефу»Лі Бо і Ду Фу ввійшли в літературу як «пращури вірша». Вони створили нову віршовану форму — вірш у 5 і 7 слів, що прийшла на зміну старій 4-слівній формі. Нова форма залишалася основною в китайській поезії протягом більше тисячі років, аж до «літературної революції» 1918 року. Спадщина Лі Бо включає класичні вірші, вірші в жанрі народних пісень «юефу», чотиривірші, ритмічну прозу «фу» і прозу класичну.

Ду Фу
Народився у 712 році, в провінції Хенань. Ду Фу був онуком поета Ду Шеньяня. З дитинства Ду Фу був дуже розумною дитиною. Коли йому виконалось 7 років, він вже писав вірші. В молодості Ду Фу багато мандрував Китаєм, жив розгульним життям. Приїхавши до столиці, Ду Фу отримав у палаці невеличку посаду. В середині свого життя Ду Фу у столиці Чаньань було досить жалісне. Саме в цей період він на свої очі побачив занепад влади, розкішне життя вельмож і потреби звичайних людей, їх злиденне життя. Тому Ду Фу поступово став поетом, який у своїх творах постійно звертався до теми звичайного народу.

Теми поезій Ду Фу
Можна виділити провідні теми серед яких:
осуд війни;
вихваляння мирної повсякденної роботи;
мотив за батьківщину;
тема природи, що відповідає внутрішньої сутності людини й перебуває в беззастережному духовному зв'язку з людиною

Вірш Ду Фу

Ду Фу Лі Бо