Народна картина Козак Мамай

Картини "Козака Мамая" радше нагадували ікони (не стільки християнські, скільки буддійські). У цьому виявилися прагнення народу канонізувати свого улюбленого героя (Войтович, 2005).

Козак Мамай — це улюблений герой українського фольклору, в образi якого знайшли втiлення всi кращi риси, притаманнi козацтву. Його зображення стало найпопулярнiшим сюжетом української народної картини, поширеної у XVIII — першiй половинi XIX ст.

Як і сьогодні, зображення козака виконувало роль оберегу селянського помешкання. Проте такі картини нерідко прикрашали садиби старшин і палаци панів.

Козак – дух народу; воля козаків-характерників.
Бандура – глибокі думки.
Кінь – побратимство, вірні товариши.
Шабля – войовничість, боротьба.
Каша (куліш), гарбуз – постійне пересування, кочевництво, мандрівні умови.
Питво й люлька – ще один натяк на козацтво.
Символіка:

Хто малював цi картини — тепер невiдомо. Ймовiрно , що їх у кiнцi XVII—XVIII ст. виконували художники-професiонали, що писали портрети, iкони — майстри Лавр-ської школи або Київської Академiї, а вже потiм їх копiювали народнi майстри.

Звідки і куди їде Мамай? Мабуть, з війни, де здобув і багате сідло, і розкішний жупан, підбитий хутром. Надів козак цей жупан на свою стару драну сорочку і їде додому. Може, він не знає, що його вдома чекає, тому і очі у нього сумні, і пісня невесела. А може, ця пісня про друзів-козаків, що вже не повернуться додому, може за ними сумує Мамай серед вечірнього степу?