Киевская держава за Ярославичів Ярослав Мудрий

Політичний заповіт Ярослава Мудрого
А коли ще він був живий, наставив він синів своїх, сказавши їм:
«Осе я одходжу зі світу сього. А ви, сини мої, майте межи собою любов, бо ви єсте брати від одного отця і одної матері. І якщо будете ви в любові ме­жи собою, то й бог буде в вас, і покорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно. Тепер же поручаю я, - замість себе, - стіл свій, Київ, найстаршому синові своєму, брату вашому Ізяславу. Слухайтесь його, як ото слуха­лись ви мене, нехай він вам буде замість мене.
Літопис Руський / За Іпатіївським списком переклав Леонід Махновець. - С. 98-99.

1068 р. – битва на р. Альта
У РІК 6576 [ 1068]. Прийшли іноплемінники на Руську землю, половці многі. А Ізяслав, і Святослав, і Всеволод вийшли супроти них на [річку] Альту. І коли настала ніч, рушили вони одні проти одних. За гріхи наші напустив бог на нас поганих, і побігли руські князі, і перемогли половці.
Битва на р. Альта. Мініатюра з Радзивіллівського літопису
Бій руської дружини з половцями.
Малюнок з літопису

Повстання киян 1068 року
Основна причина
Хід повстання
Відмова князя Ізяслава видати киянам зброю і коней для продовження боротьби з половцями, які восени 1068 розбили об'єднані сили Ярославичів (Ізяслава, Всеволода і Святослава) на річці Альті і грабували київські землі.
15 вересня 1058 р., учасники віча пішли «на гору», розгромили двір тисяцького Коснячка. Після того частина їх рушила розбивати в'язницю і визволяти «свою дружину», а друга частина пішла до княжого палацу, де сперечалася з князем, який сидів «на сінях» — на ґалерії. Переговори не заспокоїли народ, і він кинувся до «поруба», звільнив Всеслава з синами й проголосив його Великим князем.
«... люди київські прибігли до Києва, і вчинили віче на торговищі і сказали, пославши (послів) до князя: «Ось половці розсипалися по землі. Дай-но, княже, зброю та коней, і ми ще поб’ємося з ними». Але, Ізяслав цього не послухав»

Звільнення Всеслава Полоцького з порубу під час повстання в Києві 1068 р.
Мініатюра з Радзивіллівського літопису
Визволення Всеслава сталось 14 вересня 1068 року, в день Воздвиження. Саме тому у зміщенні зі стола князя-клятвовідступника (Ізяслава) частина населення, і церковної знаті могла вбачати промисел Божий. Ізяслав із братом Всеволодом Ярославичем переяславським утекли з князівського палацу, тут же розграбованого городянами, що взяли «бещисленое множьство злата и сребра».

Завершення повстання
Навесні 1069 р. Ізяслав разом із братом своєї дружини, польським королем Болеславом II Сміливим, рушив на Київ. Кияни знову організували ополчення і спільно з дружиною і князем Всеславом пішли назустріч ворогам до м.Білгорода.
Але Всеслав виявився боягузом. Він уночі залишив дружину, київське ополчення і втік у Полоцьк. Ополченці залишилися без керівника. Це змусило їх повернутися до Києва. 2 травня Ізяслав з поляками увійшов до Києва і незважаючи на заступництво молодших Ярославичів послав до Києва свого сина Мстислава, який:
“...порубав киян, що висікли були (з порубу) Всеслава, числом сімдесят чоловік, а інших осліпив, а (ще) інших він без вини погубив, не учинивши дізнання”.
Болеслав ІІ Сміливий. Портретна фантазія Яна Матейко

Літопис про з'їзд у Вишгороді
У РІК 6580[1072]. Перенесли святих страстотерпців Бориса і Гліба. Зібралися [у Вишгороді] Ярославичі — Ізяслав, Святослав і Всеволод, митрополит, яким був тоді Георгій, Петро, єпископ переяславський, Михаїл, [єпископ] юр'євський, і Феодосій, ігумен печорський, і Софроній, ігумен [монастиря] святого Михайла, [і] Герман, ігумен [монастиря] святого Спаса [на Берестовім], і Миколай, ігумен переяславський, і інші ігумени. І всі, учинивши празник світлий, переложили їх у нову церкву, що її зробив Ізяслав [і] яка стоїть і нині. Отож, узявши спершу Бориса в дерев'яній раці, Ізяслав, і Святослав, і Всеволод підняли [її] на плечі свої і понесли його. Попереду йшли чорноризці, свічі держачи в руках, а за ними — диякони з кадилами, а після цього — пресвітери, а за ними — єпископи з митрополитом, і за ними, раку несучи, ішли [князі]. І, принісши його в нову церкву, відкрили вони раку. і виповнилася церква пахощами, гарними, приємними, і, побачивши се, прославили вони бога. А митрополита страх обняв, бо він нетвердо вірував у них, [Бориса і Гліба], і, упавши ниць, він просив прощення. І, цілувавши мощі його, [Бориса], вложили його в раку кам'яну.

1072 Р.
– М. ВИШГОРОД –
“ ПРАВДА ЯРОСЛАВИЧІВ” – ЗМІНИ, ВНЕСЕНІ ДО РУСЬКОЇ ПРАВДИ ЯРОСЛАВИЧАМИ
Основні зміни:
якщо у “Руській правді” власність на землю була колективною , то тут запроваджується князівська індивідуальна власність;
закладено основи спільного управління державою трьома братами;
Ярославичі , згідно нових змін, вважали міста Їх землями, що заповів їм батько своєю вотчиною (отчиною);
встановлення єдиних відсотків на грошові позички;
встановлювався ряд прав для закупів.
З’їзд руських князів під Києвом.
Мініатюра з Радзивіллівського літопису

У 1057 р. після смерті В'ячеслава старші брати перевели Ігоря з Волині до Смоленська, а Волинь захопив Ізяслав. Коли Ігор помер, троє братів поділили між собою Смоленські землі. У 1067 р. Ізяслав, Святослав і Всеволод захопили Полоцьке князівство, а його князя Всеслава кинули до київської в'язниці. Пізніше Святослав захопив Новгород, а Всеволод — Смоленськ. Такі дії трьох братів обурили молодших представників династії Рюриковичів, і
наприкінці XI ст. розпочинається жорстока боротьба за київський престол та удільні князівства.

Всеволод Ярославич. Мініатюра з Царського титулярника. 1672 р.

ВОЛОДИМИР МОНОМАХ. ПОРТРЕТ З ЦАРСЬКОГО ТИТУЛЯРНИКА. 1672 Р.
Князь Олег Святославич за розпалювання усобиць і залучення до них половців отримав від автора «Слова о полку Ігоревім» ім’я «Гориславич».
Зі «Слова о полку Ігоревім»
Отоді за Олега Гориславовича
Сіялися-росли усобиці,
Гинули внуки Дажьбогові,
В княжих чварах віку позбавлялися,
Отоді в землі Руській
Не так ратаї гукали-покликали,
Як ворони крякали-кричали,
За трупи перекір маючи...
У 1093 р. маючи можливість посісти київський престол Володимир Мономах віддав його синові старшого Ярославича — Святополкові Ізяславичу.

Князь Ярополк Ізяславич у боротьбі за княжіння
Ярополк Ізяслович, син київського князя Ізяслава Ярославича, князь волинський і турівський, був одружений з Кунеґундою-Іриною, дочкою графа Оттона. 1073 р. разом із батьком (князем Ізяславом) його вигнали з Києва, тому вони подалися по допомогу до Польщі, згодом до імператора Священної Римської імперії Генріха IV і нарешті — до Папи Григорія VIII. Однак ніхто не допоміг Ярополку та Ізяславу.
Лише після смерті Святослава у 1076 р. Ярополк повернувся з батьком до Києва, діставши Вишгородський стіл. 1078 р. брав участь у боротьбі зі Святославичами, під час якої загинув князь Ізяслав.
Після цього Волинь і Турово-Пінська земля відокремилися в окреме князівство, яким за згодою київського князя Всеволода управляв Ярополк, однак йому постійно доводилося воювати з галицькими Ростиславичами. У цій війні Ярополк у 1087 р. й загинув.