Презентація _Лекція № 1

Література:
Основна
Робоча програма навчальної дисципліни «Вступ у спеціальність». Спеціальність 125 «Кібербезпека». Тулупов В.В. – м. Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ, 2022 р.
Тулупов В.В. Вступ у спеціальність. Електронний курс лекцій. Харків, ХНУВС, 2022 р.
Тулупов В.В. Електронний курс методичних розробок до практичних занять з дисципліни " Вступ у спеціальність ". Харків, ХНУВС, 2022 р.
Дудикевич В. Б. Основи інформаційної безпеки : навч. посіб. / Валерій Богданович Дудикевич, Володимир Олексійович Хорошко, Юрій Євгенович Яремчук ; Вінниц. нац. техн. ун-т. – Вінниця : ВНТУ, 2018. – 315 с.
Інформаційна та кібербезпека: соціотехнічний аспект: підручник / [В. Л. Бурячок, В. Б. Толубко, В. О. Хорошко, С. В. Толюпа]; за заг. ред. д-ра техн. наук, професора В. Б. Толубка.— К.: ДУТ, 2015.— 288 с.

Додаткова
Нормативно-правові акти
Конституція України : Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.
Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України : Закон України від 23.02.2006 № 3475-IV // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3475-15.
Про інформацію : Закон України від 02.10.1992 № 2657-XII // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12.
Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах : Закон України від 05.07.1994 № 80/94-ВР // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80/94-%D0%B2%D1%80.

5.Про державну таємницю : Закон України від 21.01.1994 № 3855-XII // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3855-12.
6. Про доступ до публічної інформації : Закон України від 13.01.2011 № 2939-VI // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17.
7. Про національну безпеку України : Закон України від 21.06.2018 № 2469-VIII // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19.
8. Про основні засади забезпечення кібербезпеки України : Закон України від 05.10.2017 № 2163-VIII // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2163-19.
9. Закон України «Про електронні довірчі послуги» від 05.10.2017 р. № 2155-VIII //Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017, № 45, ст.400.
Інформаційні ресурси в Інтернеті
База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws.

Ключові слова:
поняття, структура, зміст, інформаційна безпека, безпека інформаційної сфери, державна політика, безпеки особистості, суспільства, держави, сучасні автоматизовані телекомунікаційні системи, структура нормативних правових актів, законодавство в сфері захисту інформації

1.Інформаційна безпека: поняття, структура, зміст
Інформаційна безпека – це стан захищеності інформаційного середовища суспільства, який забезпечує його формування, використання, і розвиток в інтересах громадян, організацій, держави.
Безпека інформаційної сфери – це ужиття комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного простору та входження України у світовий інформаційний простір.
Під національним інформаційним простором розуміють – усю сукупність інформаційних потоків як національного походження, так і іноземних, що доступні на території держави.

Безпека в інформаційній сфері передбачає:
– забезпечення інформаційного суверенітету України;
– удосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери шляхом створення нормативно-правових та економічних передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, впровадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну;
– активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживаннями службовим становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України;

– забезпечення неухильного дотримання конституційного права громадян на свободу слова, доступу до інформації, недопущення неправомірного втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засобів масової інформації, дискримінації в інформаційній сфері і переслідування журналістів за політичні позиції;
– вживання комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.

Під інформаційним середовищем розуміють - сферу діяльності суб’єктів, пов’язану із створенням, перетворенням і споживанням інформації. Інформаційне середовище умовно поділяється на
три основні складові:
– створення і розповсюдження вихідної та похідної інформації;
– формування інформаційних ресурсів, підготовки інформаційних продуктів, надання інформаційних послуг;
– споживання інформації;

Дві забезпечувальні предметні складові ІБ:
– створення і застосування інформаційних систем, інформаційних технологій і засобів їхнього забезпечення;
– створення і застосування засобів і механізмів інформаційної безпеки.
Із врахуванням складових інформаційного середовища виникає поняття інформаційної безпеки.
Інформаційна безпека – це стан захищеності потреб особистості, суспільства і держави, при якому забезпечується їхнє існування і прогресивний розвиток незалежно від наявності внутрішніх і зовнішніх загроз.

Державна політика України в сфері інформатизації та інформаційної безпеки особистості, суспільства, держави, сучасних автоматизованих і телекомунікаційних систем визначається пріоритетністю національних інтересів і має на меті унеможливлення реалізації загроз для інформації.
2. Державна політика України в сфері інформатизації та інформаційної безпеки особистості, суспільства, держави, сучасних автоматизованих і телекомунікаційних систем

Метою інформаційної політики держави є:
створення умов для побудови в державі інформаційного суспільства як органічного сегменту глобального інформаційного співтовариства, забезпечення пріоритетного розвитку інформаційних ресурсів та інфраструктури, впровадження новітніх інформаційних технологій, захисту національних моральних і культурних цінностей, забезпечення конституційних прав на вільний доступ до інформації.

Основними цілями інформаційної політики України є забезпечення:
– захисту інформаційного суверенітету держави, особливо захисту національного інформаційного простору з інформаційним ресурсом і системи формування масової суспільної свідомості;
– рівня інформаційної достатності для прийняття рішень державними органами, підприємствами і громадянами;
– реалізації конституційних прав і свобод громадян, суспільства і держави

Основними напрямами такої політики є:
– забезпечення умов для розвитку і захисту всіх форм власності на інформаційні ресурси;
– формування і захист державних інформаційних ресурсів;
– створення і розвиток центральних і регіональних інформаційних систем та мереж, забезпечення їхньої сумісності і взаємодії в єдиному інформаційному просторі держави;
– створення умов для якісного і ефективного інформаційного забезпечення громадян, установ державної влади, органів місцевого самоврядування, організацій і суспільних об’єднань на основі державних інформаційних ресурсів;
– забезпечення національної безпеки у сфері інформатизації, а також забезпечення прав громадян, організацій в умовах інформатизації;
– сприяння формуванню ринку інформаційних ресурсів, послуг, інформаційних систем і технологій, засобів їхнього забезпечення;
– формування і здійснення єдиної науково-технічної промислової політики у сфері інформатизації з урахуванням сучасного світового рівня розвитку інформаційних технологій;
– підтримка проектів і програм інформатизації;
– створення і удосконалення системи інвестування і механізму стимулювання розробки і реалізації проектів інформатизації;
– розвиток законодавства у сфері інформаційних процесів, інформатизації і захисту інформації.

3. Класифікація та структура нормативних правових актів в сфері інформаційної безпеки України
Основою правового регулювання захисту та обмеження доступу до інформації є:
– норми ч. 1 ст. 32 Конституції України, згідно з якими не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини;
– норми ч. 2 ст. 34 Конституції України, якими передбачено можливість обмеження свободи інформації на основі закону в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Аналіз правового регулювання інформаційних відносин в Україні та міжнародної практики дозволяє визначити низку методологічних, принципових положень інформаційного законодавства, яке виступає публічно-правовою основою такої юридичної інституції, як інформаційне право:
– основний об’єкт регулювання – суспільні відносини;
– основний предмет суспільних відносин – інформація (відомості, дані, знання, таємниця тощо);
– метод правового регулювання – системне комплексне застосування методів конституційного, публічно-правового регулювання) та застосування методів приватноправового регулювання (на рівні правочинів, угод, звичаїв, традицій, норм суспільної моралі, професійної ділової етики);
– за правовою природою походження як міжгалузевий комплексний інститут національного права України має приватноправову і публічно-правову природу;
– через предмет суспільних відносин інформаційне право має зв’язок з іншими міжгалузевими інститутами права: авторським правом, правом власності, правом інтелектуальної власності тощо та утворює складну агреговану гіперсистему права.

Інформаційні правовідносини на рівні законодавства регулюються двома групами законодавчих актів:
1) загальноправові акти, дія яких поширюється на всіх суб’єктів інформаційних відносин відповідно до поділу права України на правові галузі: конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне (Конституція України, Цивільний кодекс, Цивільний процесуальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення України, Кодекс законів про праці, Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси);
2) спеціально-правові акти, дія яких поширюється тільки на суб’єктів, які беруть безпосередню участь у конкретній соціальній діяльності (наприклад, Закон України «Про авторське право та суміжні права»).

Спеціально-правові розділяються на дві категорії, котрі мають відповідні системоутворюючі законодавчі акти (у теорії права вони формують синтетичні міжгалузеві комплексні інститути права):
– системоутворюючі загальні норми публічно-правового регулювання інформаційних відносин (інформаційне право) в Україні – Закон «Про інформацію»;
– системоутворюючі окремі інституції інформаційного права – закони України «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про державну таємницю», «Про державну статистику», «Про Національний архівний фонд та архівні установи», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформаційні агентства» тощо.

Окремі загальнообов’язкові положення щодо інформаційних відносин розміщені в галузевих (за сферами правовідносин) законодавчих актах, наприклад у законах України «Про державну податкову службу в Україні», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про Службу безпеки України», «Про боротьбу з корупцією», «Про прокуратуру» та ін.

Серед спеціальних виділяють підсистеми публічного права, що регламентують інформаційні відносини в окремих сферах економічних відносин:
«Про банки і банківську діяльність», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про захист економічної конкуренції»; нормативні акти у сфері антимонопольної політики держави тощо.

4. Міжнародне законодавство в сфері захисту інформації
Формування законодавства про інформацію відповідає завданням створення національних систем правової інформації. Як записано у ст. 19 Загальної декларації прав людини, яка прийнята і проголошена резолюцією 271А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р., кожний має право шукати, отримувати, розповсюджувати інформацію.

Дотримання основних міжнародних принципів права доступу громадян до інформації передбачає:
– презумпцію відкритості та вільного доступу до інформації;
– її повноту та достовірність;
– своєчасність надання інформації;
– обмеження права доступу до неї тільки відповідно до законних режимів доступу до інформації;
– право судового оскарження при забороні доступу громадян до інформації.

Міжнародне співробітництво України в галузі забезпечення ін­формаційної безпеки є невід’ємною складовою частиною політично­го, військового, економічного, культурного та інших видів взаємодії країн, що входять до світового співтовариства. Таке співробітництво повинно сприяти підвищенню інформаційної безпеки усіх його чле­нів, включаючи Україну.

Особливість міжнародного співробітництва України в галузі за­безпечення інформаційної безпеки полягає в тому, що воно здійснює­ться в умовах загострення міжнародної конкуренції за володіння те­хнологічними та інформаційними ресурсами, за домінування на рин­ках збуту, в умовах продовження спроб створення структури між­народних відносин, заснованої на односторонніх рішеннях ключових проблем світової політики, протидії зміцненню ролі України у багатополярному світі, що формується, посилення технологічного відри­ву провідних держав світу та нарощування їхніх можливостей для створення "інформаційної зброї".