Саморегулювання, встановлення правил для тієї чи іншої сфери суспільних відносин

Саморегулювання включає
такі елементи як
вільне визначення цілей діяльності, самостійне прийняття рішень, сильні стимули діяльності та самовідповідальність за свої дії.

Демократичний потенціал саморегулювання очевидний і тим не менш потрібно його підтримувати за допомогою комплексу правових інститутів. Це - чітко певна сфера самостійно прийнятих рішень (в статутах, положеннях тощо), це – ціле покладання, що відкриває простір діям, це - заборона втручатися «ззовні», це - мінімізація зовнішніх регуляторів і зменшення, «зняття» адміністративних бар'єрів ( видів узгодження, переліку документів і т.п.). Це - стимулювання перевищення стандартів, це - активізація людського фактора.

Поки ж діють негативні чинники. По-перше, жорсткість державного регулювання та акцентоване увага на «вертикаль влади» і обмеження потенціалу саморегулювання.
По-друге, в наростаючому потоці законів та інших правових актів «зверху» не враховується користь локальних актів і можливості збільшення їх питомої ваги в умовах розширення самостійності організацій та установ, муніципальних структур. Потрібно зменшувати вплив зазначених негативних факторів.

У ході суспільних процесів проявляється тенденція, пов'язана з новим типом норм - актів самоврядування. Для них характерні такі ознаки: а) коли збігається коло осіб, які приймають і виконуючих рішення, б) добровільність і зацікавленість у прийнятті та реалізації рішення, в) колегіальна основа, г) формування і вираження загальної волі на основі узгодження публічних і приватних інтересів , д) самовідповідальність.