Суб’єктивна сторона кримінального правопорушення

Суб’єктивна сторона складу кримінального правопорушення – це його внутрішня сторона, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості та волі до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння та до його наслідків
Основна ознака
Факультативні ознаки
вина
Психічне відношення суб’єкта до вчиненого ним діяння та до наслідків у вигляді умислу або необережності
мотив
мета
емоційний стан
Вказують внаслідок чого та з яких спонукань особа вчинила злочин

Форми вини
умисел
необережність
Прямий умисел – має місце, коли особа усвідомлювала суспільно-небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно-небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК)
Непрямий умисел – особа усвідомлювала суспільно-небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно-небезпечні наслідки і хоча і не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 3 ст. 24 КК)
Злочинна самовпевненість – особа передбачала можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності) але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК)
Злочинна недбалість – особа не передбачала можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності) хоча повинна була і могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25 КК)

Елементи, що складають зміст вини
Інтелектуальний – особа усвідомлює характер вчиненого діяння, передбачає настання наслідків свого діяння та передбачає розвиток причинного зв’язку між ними
Вольовий – свідоме спрямування розумових та фізичних зусиль на прийняття рішення, досягнення поставленої мети, усунення перешкод

Види умислу:
Прямий
Непрямий
(евентуальний)
Особа усвідомлювала суспільну небезпечність своїх дій (бездіяльності), передбачала неминучість або можливість настання конкретних суспільно-небезпечних наслідків (інтелектуальний момент)
Бажала настання суспільно-небезпечних наслідків (вольовий момент)
Особа до наслідків відноситься активно, спрямовує свою волю на їх досягнення
Особа усвідомлювала суспільну небезпечність своїх дій (бездіяльності), передбачала реальну можливість настання конкретних суспільно-небезпечних наслідків (інтелектуальний момент)
Не бажала але свідомо допускала суспільно-небезпечні наслідки або байдуже до них відносилась, тобто особа згідна з наслідками, а якщо і бажає їх уникнути то сподівається тільки на вдачу (вольовий момент)
Особа до наслідків відноситься пасивно, тобто її воля спрямована на досягнення іншої мети, а наслідки їй байдужі, з ними вона погоджується, свідомо їх допускає

Інші види умислу:
За ступенем визначеності
За моментом виникнення
Конкретизований (визначений) – особа прагне до точного, визначеного результату
Неконкретизований (невизначений) – особа допускає ряд наслідків через свої діяння, але точно не уявляє в чому вони проявляться
Альтернативний – особа допускає можливість спричинення внаслідок свого діяння одного з декількох індивідуально-визначених наслідків, які вона передбачає і бажає
Заздалегідь обдуманий – момент виникнення умислу відокремлений проміжком часу від моменту його реалізації в злочинній діяльності
Умисел, що виник раптово – реалізація наміру починається практично з моменту його виникнення
Афектований – виникає при сильному душевному хвилюванні, яке викликане неправомірними діями

Види необережності:
Злочинна самовпевненість
Злочинна недбалість
Особа передбачала можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння (інтелектуальний момент)
але без достатніх на те підстав самовпевнено розраховувала на відвернення цих наслідків (вольовий момент)
Особа не передбачала можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння хоч при необхідній уважності та передбачливості:
повинна була передбачити ці наслідки (об’єктивний критерій)
і могла передбачити ці наслідки (суб’єктивний критерій)

Відмінність злочинної самовпевненості від непрямого умислу:
По інтелектуальному моменту
По вольовому моменту
При непрямому умислі передбачення має конкретний характер, тобто особа передбачає настання наслідків як найбільш вірогідний фінал діяння
При злочинній самовпевненості передбачення наслідків має абстрактний характер, тобто особа майже впевнена в тому що вони не настануть. Вона припускає що наслідки можуть настати взагалі, внаслідок такого діяння, але в цьому конкретному випадку
При непрямому умислі особа не бажає але свідомо допускає наслідки, або байдуже до них відноситься, або сподівалась на “авось”, що вони не настануть
При злочинній самовпевненості особа не згодна з настанням наслідків, не допускає їх у своїй свідомості, не байдужо до них але самовпевнено розраховує, без достатніх на те підстав їх відвернути, при чому це сподівання розраховане не на “авось”, а на реальні конкретні фактори
Складна (подвійна) форма вини – різне психічне ставлення в формі умислу або необережності по відношенню до діяння або наслідків в одному конкретному випадку. Може бути:
- умисел до суспільно небезпечного діяння та причинного зв’язку;
- необережність до суспільно-небезпечних наслідків (ч. 3 ст. 134 КК)
- умисел до суспільно небезпечного діяння, причинного зв’язку та основного суспільно-небезпечного наслідку;
- необережність до додаткового суспільно-небезпечного наслідку (ч. 2 ст. 121 КК)

Мотив та мета злочину, їх кримінально-правове значення
Мотив – внутрішні спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психологічне ставлення особи до вчиненого
Мета – уявлення особи про бажаний результат, якого прагне особа, що визначає спрямованість діяння
Можуть бути обов’язковими ознаками складу злочину, у випадку коли законодавець або вказує на них в законі, або це безпосередньо випливає зі змісту закону (ст.ст. 109, 185 КК)
Можуть виступати в якості кваліфікуючих ознак (пп. 6, 7, 8 ч. 2 ст. 115 КК)
Можуть виступати в якості обставин що пом’якшують чи обтяжують відповідальність (ст.ст. 66, 67 КК)
Злочини в яких мотив і мета є обов’язковими ознаками вчиняються тільки з прямим умислом