історія украіни 7 кл східні словяни та іхні сусіди

Слов’яни під час
Великого переселення народів.
Велике розселення слов’ян — розселення слов’янських племен із їхньої прабатьківщини, розташованої між Дніпром і Віслою, на сусідні землі в V—VII ст.
На завершальному етапі Великого переселення народів у
V—VII ст. головну роль у переселенських потоках почали відігравати слов’янські племена антів і склавинів.
Під час Великого розселення слов’ян одна їх частина залишилася на Балканському півострові, а друга рушила вгору за течією Дунаю і зайняла землі поряд з Ельбою (Лабою). Там вона зустрілася ще з одним переселенським потоком слов’янських племен.
На межі VI—VII ст. слов’яни також активно просувалися на північ і північний схід, заселяючи землі, що належали балтським та угро-фінським племенам. Розселення слов’ян відбувалося у складних умовах. У другій половині VI ст. важким ударом для них стала боротьба з кочовими племенами аварів. Результатом Великого розселення слов’ян стало формування нових територіальних об’єднань слов’ян. Їх почали поділяти на східних, західних і південних.

Розселення східних слов’ян
на території України.
У VIII ст. у східних слов’ян виникають союзи племен, про які повідомляє в літописі «Повість минулих літ» чернець Нестор.
Нестор – літописець.
Територію сучасної України, за повідомленням Нестора-літописця, заселяли сім союзів племен — деревляни, поляни, уличі, тиверці, сіверяни, волиняни (дуліби) і білі хорвати. Саме їх вважають предками українців. На землях, які зараз входять до складу Білорусі, жили дреговичі й полочани, Росії — кривичі, радимичі, словени й в’ятичі.
Особливу увагу серед інших східнослов’янських союзів племен Нестор-літописець приділяв полянам. За літописом, від них походили перші київські князі — брати Кий, Щек і Хорив, за яких почалося будівництво Києва. Це місто дістало назву на честь старшого з братів — Кия.
«Повість минулих літ» про заснування Києва
Поляни ж жили в ті часи окремо й володіли своїми родами… і були три брати: один мав ім’я Кий, другий — Щек і третій — Хорив, а сестра їх була Либідь. Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, що нині зветься Щекавиця, а Хорив на третій горі, котра прозвалася по ньому Хоривицею. І збудували городок в ім’я старшого свого брата, і назвали його Київ, і був навколо міста ліс і бір великий, і ловили там звірів, і були ті мужі мудрі та тямущі, і називались вони полянами, від них поляни й
до сьогодні у Києві.

Господарство та спосіб життя
східнослов’янських племен.
Східні слов’яни переважно займалися землеробством. Найдавнішим способом вирощування зернових культур у лісовій зоні було підсічне землеробство. Селяни спалювали повалені вітром на окремих ділянках лісу сухі дерева і таким чином проводили підготовку землі під посіви. Згодом спалювали спеціально зрубані дерева.
У лісостеповій зоні слов’яни мали постійні місця проживання. Селилися вони на берегах річок, де були гарні луки і родючі ґрунти. Ранні слов’яни використовували тут перелогову систему обробітку ґрунтів. Поле обробляли і засівали до того часу, поки землі давали добрі врожаї.
Слов’яни займалися й скотарством. Вони розводили корів,
овець, кіз, коней, свиней. Також полювали на хутрових звірів —
хутро було цінним товаром, займалися рибальством, бортництвом
(примітивним бджолярством), у лісах збирали гриби і ягоди.
Поступово у слов’ян значного розвитку набувають ремесла.
Найбільш поширеними були ковальство, залізоробне ремесло, гончарство, прядіння, чинбарство і ткацтво.
Давні слов’яни мали свої релігійні вірування. Їхня релігія називалася язичництвом.

Сусіди східнослов’янських племен.

Етнічні й державотворчі процеси у східних слов’ян у VIII—IX ст.
Тривалий час після завершення розселення у східних, західних і південних слов’ян зберігалося багато спільного в етнічній сфері.
У VIII—IX ст. у східних слов’ян набирають сили державотворчі
процеси. У результаті об’єднання окремих союзів племен виникають нові утворення — племінні княжіння.
За свідченням арабських авторів, на східнослов’янських землях
існували три об’єднання: Куявія (землі полян із Києвом), Славія
(землі ільменських словенів) та Артанія (Ростово-Суздальська земля,а можливо, також Причорноморські або Приазовські землі).
Вважається, що племінне княжіння полян у Середньому Подніпров’ї, відоме арабам як Куявія, стало осередком, довкола якого зростала східнослов’янська державність.
«Повість минулих літ» про данину полян хозарам
Після смерті Кия, Щека і Хорива поляни зазнавали утисків від сусідніх племен. І знайшли їх хозари, коли вони сиділи в лісі на горах, і сказали: «Платіть нам данину». Поляни тоді, порадившись, дали їм від кожної родини по мечу. І понесли це хозари князеві своєму і старійшинам своїм, і сказали їм: «Ось знайшли ми данину нову». А ті запитали їх: «Звідки?». І вони сказали їм: «У лісі на горах, над рікою Дніпровською». А ті запитали: «Що вам дали?». Вони показали мечі, і мовили старці хозарські: «Недобра се данина, княже. Ми здобули її однобічною зброєю, себто шаблями, а сих зброя обоюдогостра, себто мечі. Сі будуть брати данину і з нас, і з інших земель». І все це збулося, бо говорили вони не зі своєї волі, а за Божим повелінням.
Торг у країні східних слов’ян. Художник
С. Іванов
Заморські гості. Художник
М. Реріх