Презентація Толкачова1

Інвалідність - обмеженість конкретного індивідуума, що випливає з дефекту, що
перешкоджає, або позбавляє його можливості виконувати дії, які вважають для цього
індивідуума нормальними в залежності від вікових, статевих, соціальних і культурних
факторів.

Соціально – психологічна реабілітація інвалідів важлива не тільки сама по собі. Вона
важлива як засіб інтеграції осіб з обмеженими можливостями в соціум, як механізм
створення рівних можливостей інвалідам для того, щоб вони були соціально
потрібними.
Сьогодні життя людини неможливо уявити без змін у соціальній сфері, головним
орієнтиром якої є стан духовного, психічного і фізичного здоров’я.

Особливість будь якої культури є творчий початок. Адаптивна фізична культура, як
нова навчальна дисципліна являє собою творчу діяльність, мета якої перетворення
людської природи, «окультурювання» тіла, його оздоровлення, формування інтересів,
мотивів, потреб, звичок, розвиток вищих психічних функцій, виховання й
самовиховання особистості, самореалізація особистих здібностей.

З кінця XX - початку XXI ст. стало зростання
значущості соціалізуючих практик стосовно осіб з обмеженими можливостями. У числі
найважливіших напрямків роботи з даною категорією населення є адаптивна фізична
культура (АФК) і спорт.
".
Людина з обмеженим станом здоров’я має функціональні ускладнення в результаті
захворювання, відхилень або недоліків у розвитку, у стані здоров’я, зовнішності, у
наслідок не пристосованості зовнішнього середовища до їх потреб, а також будь якого
упередження суспільства з відношення до себе. Тому сучасне населення планети
повинно
усвідомити наявність інвалідів й необхідність надання для них нормальних умов життя.

Максим Крипак
Адаптивна фізична культура – це скоріше, не метод лікування, а спосіб
переключення уваги інвалідів із хвороби на спілкування, активний відпочинок і розвагу.

Завдання адаптивної фізичної культури полягають у максимальному
відволіканні від своїх хвороб й проблем у процесі змагальної або рекреаційної
діяльності людей з обмеженням у здоров’ї, що передбачає спілкування, розваги,
активний відпочинок та інші форми нормального життя.
Андрій Трусов
При багатьох захворюваннях й видах
інвалідності адаптивний спорт є, практично, єдиною можливістю задоволення одної з
головних потреб людини – це потреба в само актуалізації та соціалізації.

Систематичні тренувальні заняття, участь в змаганнях не тільки підвищують адаптацію
інвалідів до умов життя, які змінилися, розширюють їх функціональні можливості,
допомагають оздоровленню організму, але й сприяють виробленню координації в
діяльності опорно-рухового апарату,
кардіореспіраторної, травної систем і системи виділення, сприятливо діють
на психіку осіб з інвалідністю, мобілізують їх волю на боротьбу з хворобою, повертають
людям почуття соціальної повноцінності.
Єлизавета Мерешко

Основні етико-деонтологічні проблеми
адаптивного спорту:
• Мотивація
• Термінологія
• Вибір виду спорту
• Контроль стану спортсмена
• Взаємовідносини з родиною спортсмена-інваліда
• Класифікація
Зоя Овсій

Специфічність вимог до організації спортивних заходів для
осіб з інвалідністю.
1. Заклади, що проводять спортивні заходи за участю осіб з інвалідністю
мають забезпечити для них максимум зручностей.
2. Для зустрічі та відправки спортсменів з інвалідністю слід виділяти
транспорт з урахуванням особливостей нозології та індивідуальних
особливостей стану спортсменів.
3. Усі перепони та сходи мають бути обладнаними пандусами з
обмежниками доріжок.
4. Роздягальні та душові мають бути обладнаними додатковими перилами.
5. Місця проживання спортсменів доцільно організовувати недалеко від
спортивних споруд. Для готелів, де мають бути розташованi спортсмени з
інвалідністю, обов’язковою є наявність ліфтів із широкими дверима або
виділення помешкань на першому поверсі з проживанням по 2-3 особи, в т.ч.
супровід.
6. Харчування спортсменів має організовуватись в комфортних приміщеннях з
обов’язковою роботою обслуговуючого персоналу.