Социальные познания

1. Особливості соціального пізнання
Все життя ми непомітно для себе вчимося. Ми вчимося вступати і підтримувати контакти, вести бесіди і ділові переговори, любити, співчувати, відгукуватися на чужі радість і біль, допомагати і з вдячністю приймати допомогу, відбивати атаки, конкурувати, протистояти агресії, обирати друзів.
Умовно соціальне пізнання можна розділити на дві частини, хоча у повсякденному житті вони злиті разом. Це соціальне пізнання як розуміння інших людей (його часто називають соціальним сприйняттям) і соціальне пізнання як розуміння соціальних ситуацій, які створюють люди.

Соціальні уміння людей базуються на органах відчуття (зір, слух, чуття) і здатності говорити (мова)
Людині притаманні:
Здатність до створення знакових систем, вербальних, невербальних і письмових.
Здатність оцінювати і співвідносити нову інформацію з уже наявним знанням про предмети і явища.
Пізнання обумовлено повсякденним спілкуванням і народжується в ході розмови.
Здатність до узагальнення, створення абстракцій, понять.
Рівень комунікативної обдарованості.

В перші роки дитинства соціальне пізнання знаходиться на піку своїх можливостей і має вирішальне значення
Соціальне пізнання – це одна із найбільш складних діяльностей людини, що пов'язана із здатністю людей творити і розшифровувати знакові системи обміну інформацією, накопичувати величезний обсяг знань про відносини і способи взаємодії, створювати абстрактні поняття для характеристики соціуму. Уся ця діяльність відбувається в процесі повсякденного життя.
Частково і різною мірою у різних особистостей соціальне знання успадковується. Інакше важко пояснити феномен комунікативної обдарованості Хелен Келлер.

2 Соціальне сприйняття. Як нам вдається зрозуміти інших людей
Процеси, пов'язані з розумінням інших людей, називають у психології соціальною перцепцією або соціальним сприйняттям
У процесі соціальної взаємодії (контактів, спілкування, комунікації) люди обмінюються не стільки словами, скільки несловесними знаками, В психології вони отримали назву невербальної інформації.
Це відбувається тому, що в спілкуванні бере участь людина цілком, його тіло із своїми рухами і жестами, обличчя із своєрідної і підходящою випадкові мімікою, його слух і голос, модуляції якого здатні виразити настрій і найтонші відтінки почуттів, контакт очей.

Невербальна поведінка - 1
Контакт очей. Ми сприймаємо людей частіше по тому, яким поглядом нас зустрічають. Може тому стародавні греки назвали очі «дзеркалом душі».
Дитина навчається розуміти “зміст” погляду у перший рік життя.
Прямий погляд в європейській культурі позначає готовність до спілкування, демонструє інтерес, увагу, відкритість, готовність до діалогу. Але прямий погляд в японській культурі - це верх непристойності.

Невербальна поведінка - 2
Міміка і жести. Найбільш розповсюджені мімічні сигнали у різних культурах носять універсальний характер: посмішка, похмурі брови, емоційні стани, гнів, страх, смуток, подив, відраза і агресія є однаковими у всіх культурах.
Мова тіла: жести, пози, рухи. Такі фрази, як «вона прийняла загрозливу позу», «він мене зустрів з розкритими обіймами» свідчать про те, що положення тіла або пози можуть свідчити про різні емоційні реакції.

Невербальна поведінка – 3. Проксеміка – розташування в просторі.
Американський дослідник Е. Холл вважає, що використання людиною простору має вирішальне значення для людських взаємин і, насамперед, визначення ступеня близькості між людьми:
зона інтимної близькості 15 – 45 см;
зони особистої близькості від 50 до 80 см ;
зони соціального контакту від 80 до 130 см, ( 2 м);
зона суспільної дистанції від 3,5 м до 5 м. Далека дистанції складає від 7,5 метрів. На такій відстані політичні лідери зустрічаються з народом, а тварини починають тікати.

Невербальні сигнали і виявлення обману. Дослідження Пола Екмана.
Ознаками обману можуть бути наступні сигнали:
швидкозмінні вирази обличчя;
наявність міжканальних невідповідностей;
висота голосу
порушення контакту очей
перебільшений прояв емоцій.
Невербальне поведінка різноманітна і дає велику кількість інформації про почуття, настрої, емоції і наміри інших людей.

3. Теорії атрибуції (attributio — приписування)
Теорії атрибуції – це опис того, як ми пояснюємо причини своєї поведінки і поведінку інших людей.
Фріц Хайдер першим прийшов до висновку, що існує два типи умовиводів, що він назвав зовнішньою (обставини і ситуації) і внутрішньою (риси характеру) атрибуцією.
Дві оцінки поведінки батька, який наказує сина. Якщо він лає сина за погану поведінку, нам здається, що у нього поганий характер (внутрішня атрибуція). Але якщо погана поведінка загрожувала життю дитини, то це правильний вчинок батька, який визначений ситуацією (зовнішня атрибуція).

Теорія каузальної атрибуції Гарольда Келлі (1967 р.)
Внесок вченого полягає в тому, що він експерементально довів, що ми зважуємо й обмірковуємо не один, а різні варіанти причин поведінки людини перш, ніж приймаємо рішення про вибір між внутрішньою або зовнішньою атрибуцією.
1. Тенденція сталості. Ми згадуємо, як ця ж людина поводилася в інших ситуаціях.
2. Тенденція узгодженості. чи зв'язана отримана інформація з якостями конкретної людини, або визначена ситуацією, в яку він попав
3. Тенденціяо одностайності або консенсусу.
Ми намагаємося отримати інформацію про те, як поводилися інші люди в подібній ситуації.

Коваріаційна модель Г.Келлі

Коваріаційна модель – це теорія, яка свідчить: щоб сформувати атрибуцію про причини яких-небудь дій людини, ми систематично шукаємо зв'язок між присутністю (або відсутністю) можливих причинних факторів і наявністю або відсутністю конкретних дій
.
Якщо у людини немає ніякої попередньої інформації про реакції суб'єкта на інші аналогічні стимули, він робить як би уцінку отриманого повідомлення, знижує його значимість.

Фундаментальна помилка атрибуції
Фундаментальна помилка атрибуції – це тенденція перебільшувати значення особистісних факторів і недооцінювати ситуацію, у якій змушений діяти індивід.
У цілому процес формування атрибуцій складається з 2 щаблів. Спочатку люди формують внутрішню атрибуцію, тобто поведінка людини цілком детермінована нею самою.
Потім вони намагаються погодити цю атрибуцію із ситуацією, у якій знаходилася дана людина, однак вони слабко змінюють свою думку на цій другій щаблині.
Перший етап (формування внутрішньої атрибуції) відбувається швидко і спонтанно. Другий же етап (узгодження поведінки із ситуацією) вимагає від людини зусиль і свідомої уваги.
Кроскультурні аспекти теорій атрибуції. Описана поведінка притаманна всім європейцям. Східна людина спочатку зважує на ситуацію, а потім вже приписує негативні або позитивні риси в залежності від вчинка.

Тенденційності в соціальному пізнанні
Психологи визначили три тендейційності в соціальному пізнанні:
1.Тенденційність діяча-спостерігача. Люди по різному оцінюють вчинки інших. Якщо вони знаходяться в ролі діяча, то роблячи ті або інші дії, вони прагнуть приписати їх впливові ситуації. Але якщо вони знаходяться в ролі спостерігача, то приписують ті ж самі дії стійким особистісним диспозиціям діяча.
2. Тенденційність у пізнанні себе полягає у збереженні і поліпшенні думки про себе. Ця тенденційність веде до самозвеличення, коли у випадку успіху люди приписують собі його причини, а у випадку невдачі обвинувачують обставини.

3. Тенденція у створенні захисних атрибуцій
Перша форма захисних атрибуцій – нереалістичний оптимізм, виявляючи який люди вірять у те, що гарне з більшою імовірністю відбудеться саме з ними
Другою формою захисних атрибуцій є віра в справедливість світу.
Приклади атрибуцій:
Телеграфний стовп налетів на мене і зачепив бампер в той час, як я намагався увернутися від зіткнення.»
«У той момент, коли я вдарився задом об іншу машину, моя була припаркована за всіма правилами.»
«Пішохід ударив мою машину й упав під неї.»

4. Когнітивний дісонанс
Леон Фестнігер(1919-1989) вперше описав ситуацію, коли вже відома інформація протерічить новому знанню, яке не можна ігнорувати. У 1957 році він створив сміливу теорію когнітивного дисонансу
Когнітивний дисонанс – це розумовий дискомфорт, який з’являється в результаті осмислення неузгодженості та неспівпадіння двох знань. Особистість відчуває справжню напругу у тому випадку, коли її дії несумісні із особистими цінностями, соціальними позиціями та уявленнями.
В сучасній Україні багато людей відчуває когнітивний дісонанс.

У житті ми відчуваємо діскомфорт, коли змушені діяти проти своєї совісті, моралі, або діємо необачно і глупо. Починаючи з підліткового віку ми важко переживамо такі ситуації, ми себе звинувачуємо у зрадництві, нечесності, глупості і намагаємось зменшити дісонанс.
Існують три способи, які допомагають позбутися дисонансу:
Можна змінити свою поведінку, щоб привести її у відповідність зі своїм знанням про належне;
Можна виправдати свій вчинок шляхом зміни одного з знань;
Можна виправдати свою поведінку, додавши нове знання, наприклад, що інший сам спровокував нас на поганий вчинок, або обставини змусили нас діяти проти своєї совісті.