СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІи МІЖНАРОДНИХ В ІД НОСИН

1. Неомарксизм та марксизм – точки дотику та розходження
У неомарксизмі відсутній жорсткий економічний детермінізм і враховуються соціальні і культурні чинники
У неомарксизмі немає ідеї месіанської ролі робітничого класу (враховується ускладнення економічної системи та зміни сфери зайнятості, виникнення нових секторів зайнятості таких як сфера послуг і комунікацій та кількісне зменшення робітничого класу)

У неомарксизмі немає вимоги революційних змін та ідеалізації економічної системи регульованої державою
У неомарксизмі з'являється пересторога перед спотвореннями принципів марксизму у політичній практиці (результат спотворення марксизму етатистськимти політ. режимами СРСР, Камбоджа, Північна Корея)

У неомарксизмі з'являється тематика міжнародних відносин та міжнародних (наднаціональних) систем

У неомарксизмі з'являється тематика міжнародних відносин та міжнародних (наднаціональних) систем

Неомарксистський підхід у соціологічному дослідженні міжнародних відносин застосовували такі дослідники як:
А. Франк,
І. Валлерстайн,
Н. Чомскі

2. Дискусія щодо причин відсталості у розвитку низки суспільств світу
(світ-системна теорія, теорія залежності
та їх критика)

Попредником світ-системного аналізу
є фр. історик Ф. Бродель,
представник школи «Анналів» (1902 —1985 рр.)
Бродель ввів поняття світ-економіка. Мав на увазі не світову економіку. А регіональну самодостатню, автономну від інших економічну систему – такий собі світу у собі.
Світ-економіки в розумінні Броделя існують з давніх часів (Фінікія, Карфаген, Рим, Індія, Китай, світ ісламу)

Бродель відзначає їхні спільні риси:
Світ-економіки територіально обмежені, кордони змінюються рідко і повільно (лишаються стабільними аж о кінця 15 століття коли Європа «розширила свої кордони»)
Кожна світ-економіка має свій центр – таким центром є «капіталістичне» місто
Центр (місто) підкоряє собі інші міста (центрами європейської світ-економіки були Венеція у 1380-1500 рр, Антверпен у 1500 – 1550 рр., Генуя у 1560 – 1610 рр., Амстердам у 1610 – 1815 роках, Лондон у 1815 – 1929 рр., Нью-Йорк з 1929 року)

Центр світ-економіки завжди є космополітичним: економіка пов'язує регіони з різними культурами. Метрополія – це такий собі «Ноїв ковчег»
Через таку строкатість центр вимушений дозволяти хоч частково політичні і релігійні свободи, які неможливі в інших зонах.
Для центрів характерна дорожнеча і соціальне розшарування
Простір світ-економіки ділиться на певні структурні зони: вузький центр, другорядні області, великі периферійні території.
Периферію характеризує архаїчність, відсталість, легка доступність до експлуатації іншими.

Андре Гундер Франк
(Andre Gunder Frank, 1929 – 2005 рр.) — німецький економіст, соціолог, один із засновників світ-системного аналізу і теорії залежного розвитку (теорії розвитку недорозвитку).
Центральне питання зацікавлень Франка –
причини низького рівня соціально-економічного розвитку та політичної стабільності і ефективності колишніх колоній, країн «третього світу».
Франк не погоджується з тезами прихильників теорії модернізації, які надмірно оптимістично і лінійно сприймають перспективи розвитку суспільств світу.
Подібно Франк відкидає пояснення соціально-економічної та політичної недорозвинутості низки країн світу через апеляцію до соціокультурних чинників, системи цінностей, нормативних систем.

Центральне поняття поглядів А. Франка - «залежність»:
«... під залежністю ми розуміємо ситуацію, коли економіка конкретної країни визначається розвитком і експансією іншої економіки, при цьому перша підкорена другій. Взаємозалежність перетворюється на залежність коли одна із сторін взаємодії може розширюватися і бути самодостатньою, а інші можуть лише реагувати на експансію».

Франк формулює теорію в 1960 роках і вона набула популярності серед лівих інтелектуалів. Йдеться про пояснення причин відсталості країн, які у минулому були колоніями європейських держав.
Франк вважає, що капіталізм можна зрозуміти лише як світову систему, економічний розвиток в одних частинах якою зумовлює недорозвинутість у іншій частині.
В результаті країни капіталістичної периферії є втягнутими в складний процес «розвитку недорозвитку», коли участь країни в світовій системі капіталізму ускладнює її ситуацію.

Внутрішня структура світ-системи відтворюється і на національному рівні: колоніальний національний капітал стає сателітом метрополії (лат. материнське місто) і сам стає метрополією для населення і економіки своєї країни.
Провінційний капітал , який сам є сателітом меторополії, породжує власні провінційні центри. Таким чином відтворюється система метрополій і сателітів.
Таким чином – недорозвиток це не результат якихось архаїчних інститутів чи недостатності капіталу, чи ізоляції від світових процесів. Навпаки – недорозвиток виникає в результаті залученості у світові капіталістичні відносини.

Сьогодні найважчою політична і соціально-економічна ситуація є в тих країнах, які мали найтісніший зв'язок з центром, були найбільш залежними від метрополій.
З Франком певною мірою погоджується М.Буравой, який вважає, що колишні країни соціалістичного блоку (країни другого світу) набувають риси країн третього світу – у них прогресує залежність та недорозвиток.

І. Валлерстайн (Іmmanuel M.Wallerstein,
1930 р.н.) – американський соціолог
неомарксист
Сучасний світ на думку В. є єдиною
системою міжнародного поділу праці.
Валерстайн аналізує такі явища
макрорівня як світовий розподіл праці,
світові міграційні процеси, протистояння бідного Півдня та багатої Півночі. Валерстайн говорить про систему соціальної стратифікації у світовому масштабі. У його системі одиницями аналізу виступають суспільства, або групи суспільств, які характеризуються подібним становищем у світовому розподілі праці. Зрештою ці явища макрорівня проектуються на мікрорівень.

Один із опонентів Франка, Валлерстайна і неомарксистів загалом Л. Гарісон (L. E. Harrison)
Автор праці “Underdevelopmanet is a state of mind: the case study of Latin America” (1985)
Саму наявність розриву між розвинутими та недорозвинутими Гарісони визнає і ілюструє даними Світового банку 1982 року

Проте причини відставання у розвитку Гарісон схильний шукати у внутрішній особливостях відсталих суспільств.
“Колоніальна влада отримала великі економічні переваги завдяки колоніям (зокрема американські компанії у Латинській Америці і в інших країнах третього світу)… Але фокусуватися виключно на впливі “імперіалізму” та на “залежності” означає сприяти утворенню паралізуючої міфології, яка прирікає нас на поразку”

Л. Гарісон про соціокультурні чинники, які впливають
на соціально-економічну успішність суспільств

Едвард Бенфілд (1916–1999)– американський
політолог та соціолог, представник правого
реалізму

Бенфілд – автор праці “Моральні засади відсталого суспільства” (1957 р.)

Правий реалізм
відмовляється від
аналізу соціальних
проблем із
використанням понять
„соціальна рівність”,
„рівень соціальної
інтеграції”, „відносна
деривація” та ін. Цей
напрям відкидає тезу
про те, що у
„соціальним корінням” різноманітних дисфункційних
явищ є структури соціальної нерівності.

Відмовляючись
від пояснень соціальних проблем через апеляцію до системи нерівності представники цього напрямку апелюють до культурних факторів.

Неефективність
спільноти Монтеграно,
Бенфілд пояснює
«нездатністю селян
діяти спільно задля
їхнього загального
добра і взагалі задля
чогось, що виходить за
межі безпосередніх
матеріальних інтересів
нуклеарної сімї», яка в
свою чергу походить з
«етосу аморального фамілізму»

“Дилема в'язнів” – метафора і модель, яка ілюструє соціокультурні чинники соціально-економічної відсталості