Із лірики вагантів
Довгими шляхами середньовічних Франції, Англії, німецьких земель, Північної Італії та інших країн Європи, здіймаючи літню куряву, місячи осінню і весняну багнюку, долаючи снігові замети, ходили поодинці та групками молоді й не дуже молоді люди частіше в чернечому, рідше — у світському вбранні. Утім, це вбрання іноді неможливо було віднести до чернечого чи світського, бо воно радше нагадувало лахміття жебраків. Однак, незважаючи на бідність, ваганти (так їх назвали, бо латиною vagantes — бродячі люди) були напрочуд веселими, життєрадісними, як і їхня поезія. Вони безтурботно виспівували: «Геть книжки виснажливі! Годі нам учитися! Юні, нерозважливі, личить веселитися! А до знань на схилі віку можна причаститися!» Ці рядки співали латиною, знання якої було і є ознакою високої освіченості. Отже, така «зневага» до книжок і знань була літературною грою вагантів. Самі ж вони були високоосвіченими людьми, які без книжок не уявляли свого життя. ваганти Середньовічна освіта Зазвичай університет мав чотири факультети. Наймасовішим був факультет семи благородних мистецтв, щось на зразок нашого підготовчого відділення та перших курсів. Спочатку це був так званий трівіум, де опановували граматику, риторику та діалектику, потім квадрівіум, де вивчали арифметику, геометрію, астрономію та музику. Після закінчення цього факультету випускники ставали магістрами семи мистецтв. У подальшому вони оволодівали знаннями на трьох вищих факультетах — богословському, медичному й правничому, після чого, якщо вдавалося скласти іспит, отримували звання доктора трьох наук.