Курація хворого з гострою серцевою недостатністю

Гостра серцева недостатність (визначення) -
раптовий розвиток патологічного стану серця, при якому недостатньо забезпечується кровопостачання організму хворого без допомоги компенсаторних механізмів.
Клінічний синдромом, який проявляється:
1) зменшенням серцевого викиду;
2) тканинною гіпоперфузією;
3) застійними явищами в тканинах.
Гостра серцева недостатність може розвиватися як:
1) гостре захворювання de novo (без наявної раніше дисфункції серця);
2) гостра декомпенсація хронічної серцевої недостатності

Причини

Фізикальне обстеження

ГСН може протікати як:
1) загострення або декомпенсація ХСН — симптоми застою крові у великому та малому колах кровообігу;
2) набряк легень;
3) ГСН з високим артеріальним тиском — суб'єктивні і об'єктивні симптоми СН супроводжуються високим артеріальним тиском і, зазвичай, збереженою систолічною функцією лівого шлуночка, ознаками підвищеного тонусу симпатичної нервової системи, з тахікардією та вазоспазмом; хворий може бути у стані нормоволемії або тільки незначної гіпергідратації, часто з’являються об’єктивні симптоми набряку легень без симптомів застою у великому колі кровообігу;
4) кардіогенний шок — гіпоперфузія тканин внаслідок ГСН, типовий систолічний АТ <90 мм рт. ст., або зниження середнього АТ на >30 мм рт. ст., анурія або олігурія, часто спостерігаються порушення ритму серця; швидко розвиваються симптоми гіпоперфузії органів та набряку легень;
5) iзольована правошлуночкова ГСН — синдром малого викиду без набряку легень, підвищення тиску в яремних венах з або без гепатомегалії;
6) ГСН при ГКС.

Діагностична тактика
Необхідно швидко (макс. впродовж 120 хв) визначити, чи ГСН не викликана захворюванням, яке вимагає специфічної тактики дій: коронарографії та потенційної реваскуляризації у разі ГКС або кардіохірургічного втручання у випадку розриву міокарда, розшарування аорти, пухлини серця або дисфункції нативного або протезованого клапана.

Діагностика

Діагностика

Пацієнтів розділяють на такі групи:
клас I (група A) (теплий і сухий); клас II (група B) (теплий і вологий);
клас III (група L) (холодний і сухий);
клас IV (група C) (холодний і вологий).
Класифікація за Кілліпом (на основі Killip T. & Kimball J., 1967)
Клас I — СН немає. Відсутні клінічні ознаки декомпенсації.
Клас II — СН. До числа діагностичних критеріїв належать хрипи в легенях, ритм галопу, легенева гіпертензія. Застій у легенях з наявністю вологих хрипів у нижніх відділах легень (нижче кута лопатки) з однієї або обох сторін.
Клас III — Тяжка СН. Набряк легень з вологими хрипами над всією поверхнею.
Клас IV — Кардіогенний шок. Артеріальна гіпотензія — САТ <90 мм рт. ст., ознаки периферичної вазоконстрикції — олігурія, ціаноз

Лікування
Мета – зменшення задишки та/або слабкості, маси тіла; збільшення діурезу, оксигенації крові; лабораторні показники: нормалізація електролітів сироватки крові та азоту сечовини та/або креатиніну, зниження рівня білірубіну, нормалізація рівня глюкози крові; гемодинамічні показники: зниження тиску заклинювання в легеневих капілярах < 18 мм рт.ст., збільшення серцевого викиду та/або ударного об'єму.
Найбільш часто у практиці зустрічається ГСН:
1) на тлі гіпертонічного кризу;
2) при гострому коронарному синдромі;
3) при порушеннях ритму та провідності;
4) на фоні бронхообструкції та загострення пульмонологічної патології з легеневою гіпертензією.

Лікування

Кардіогенний шок
Кардіогенний шок – це стійка (більше 30 хв) артеріальна гіпо- тензія (САТ <90 мм рт .ст .), яка зберігається, незважаючи на адек- ватний волемічний статус, і супроводжується гіпоперфузією органів:
• олігурія (сечі <0,5 мл/кг/годину впродовж мінімум 6 годин); • холодні кінцівки;
• мармуровий малюнок шкіри;
• розлади психіки;
• рівень лактату >2 ммоль/л;
• метаболічний ацидоз;
• SvO2 <65% (насичення венозної крові киснем) .