13

ТЕРИТОРІАЛЬНІ ЗМІНИ В ЄВРОПІ ЗА ПІДСУМКАМИ ВІЙНИ
На конференціях у Тегерані, Ялті та Потсдамі були погоджені післявоєнні територіальні зміни в Європі. Усі територіальні загарбання Німеччини, Італії та їхніх союзників були анульовані. Територію Німеччини поділили на чотири зони окупації: радянську, британську, французьку й американську. Берлін також був поділений на чотири сектори окупації .

Кордон між Німеччиною та Польщею було проведено по лінії річок Одер і Нейсе (польські назви, відповідно, Одра й Ниса). Східний кордон Польщі мав проходити вздовж «лінії Керзона». Німецьке м. Кенігсберг і прилеглі до нього райони передали СРСР. Радянський Союз отримав частину території Фінляндії — область Петсамо, а також орендував територію Порккала-Удд на північному узбережжі Фінської затоки для радянської військово-морської бази.
Територіальні зміни в Італії, Румунії, Угорщині, Болгарії та Фінляндії відбулися на підставі договорів з ними держав-переможниць. Італія визнала незалежність Албанії, а також повернула Греції Додеканезькі острови; найсхідніший регіон Італії, окрім м. Трієста, передали Югославії. Трієст з прилеглим до нього невеликим районом проголосили «вільною територією» (у 1954 р. західну частину разом з Трієстом приєднали до Італії, а східну до Югославії). Мирні договори з Румунією та Угорщиною закріпили повернення Румунії частини Трансільванії.

ФОРМУВАННЯ ЯЛТИНСЬКО-ПОТСДАМСЬКОЇ СИСТЕМИ ПРОХОДИЛО В 4 ЕТАПИ:
I ЕТАП: конференція в Бреттон-Вудсі (США, 1-23 липня 1944 р.), на якій були закладені основи міжнародного співробітництва з регулювання повоєнної світової економіки.
Ключовими інструментами економічної стабілізації стали три інституції - Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), а також Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ, підписана в Женеві у жовтні 1947 р.). Ці інституції сформували комплекс світо-економічних регулюючих механізмів, відомих під назвою Бреттон-Вудської системи.
II ЕТАП: Ялтинська (Кримська) конференція (4-11 лютого 1945 р.), на якій були погоджені загальні підходи СРСР, США і Великої Британії щодо майбутнього політичного устрою в Європі та світі.
В «Декларації про звільнену Європу» та Заяві «Єдність в організації миру, як і у веденні війни» були окреслені спільні принципи політики трьох держав щодо вирішення економічних та політичних проблем визволених європейських країн, формування в них демократичних режимів шляхом проведення вільних виборів. Фактично закладалися підвалини нової, повоєнної системи міжнародних відносин.

III ЕТАП: конференція в Сан-Франциско (25 квітня — 26 червня 1945 р.), на якій було погоджено та прийнято Статут Організації Об'єднаних націй. ООН мала стати головним та універсальним інструментом регулювання міжнародних відносин, підтримання міжнародного миру та безпеки, трибуною багатостороннього діалогу з проблем повоєнного світоустрою.
IV ЕТАП: Потсдамська (Берлінська) конференція (17 липня - 2 серпня 1945 р.), на якій були конкретизовані шляхи розбудови нового європейського порядку. Рішення Потсдамської конференції продемонстрували можливість досягнення єдності держав антигітлерівської коаліції в мирний час, як і в роки війни, та стали програмою післявоєнного устрою Європи.

Створення системи військово-політичних союзів та коаліційна дипломатія – відбувалося групування держав навколо полюсів сили. Було створено НАТО (4 квітня 1949 р.) та ОВД (14 травня 1955 р.). Підписано цілий ряд невійськових угод, що створювали політичні блоки держав, при чіткому розмежуванні їх на східні та західні.
Таким чином, призвело до глобалізації та поглибленої геополітичної структуризації системного протистояння та конфронтації.
Водночас беззаперечна гегемонія СРСР та США дозволяли через механізми «блокової дисципліни» домагатися достатньо високого ступеню «керованості» міжнародних процесів, зокрема у військово-політичній сфері, переговорах з контролю над озброєннями, врегулювання конфліктних ситуацій тощо.

Важливу роль в Ялтинсько-Потсдамській СМВ ядерний фактор. «Ядерний клуб» – загальна назва держав, що офіційно є власниками ядерної зброї. У 1945 – 1991 рр. членами «атомного клубу» стали США – 1945 р., СРСР (РФ) – 1949 р., Великобританія – 1952 р., Франція – 1960 р. і КНР – 1964 р., Індія – 1974 р., Пакистан – 1998 р., КНДР – 2006 р., вважається, що ядерну зброю має і Ізраїль.

Ознаки біполярного світу
політико-ідеологічне протистояння між «вільним світом» країн західної демократії на чолі зі США і країнами «соціалістичноготабору», керованими СРСР
Поділ світу на дві сфери впливу між СРСР і США
провідну роль в світовій політиці відігравали дві наддержави —США і СРСР, що стали «центрами сили» тогочасної міжнародної системи.
Міжнародні відносини набули характеру конфронтації

Виступ У.Черчілля у Фултоні 5 березня 1946 р., який закликав організувати хрестовий похід проти комунізму.

Вже 12 березня 1946 р. президент Трумен звернувся з посланням до конгресу США, в якому проголосив доктрину стримування Радянського Союзу у
зв 'язку з комуністичною загрозою, що нависла над країнами Європи та Азії. Так з'явилася на світ доктрина Трумена, що стала початком переходу від післявоєнного співробітництва до протистояння.
Для координації діяльності компартій Східної Європи у вересні 1947 р. було створено Інформаційне бюро (Комінформ). Радянське керівництво проголосило про розкол світу на дві непримиримі системи.

ПРИЧИНИ ПЕРЕХОДУ ВІД СПІВРОБІТНИЦТВА ДО КОНФРОНТАЦІЇ

Холодна війна в плакатах

Холодна війна в плакатах

Холодна війна в плакатах

Холодна війна в плакатах

Холодна війна в плакатах

Холодна війна в плакатах

Холодна війна в плакатах

Холодна війна в плакатах