Основы менеджмента

Гавриленко Олексій Вадимович
к.т.н., доцент
Кафедра безпеки інформаційних технологій
gavrylav@[e-mail]@gmail.com

Мета: формування системи фундаментальних знань з менеджменту, способів, механізмів та інструментарію системного управління організацією.
Предмет: закономірності формування і функціонування системи управління організацією.
Підсумковий контроль: іспит

Історія становлення та розвитку сучасного менеджменту. Поняття і сутність менеджменту
Функції менеджменту
Планування в організації
Організація як функція управління
Мотивація в управлінні
Основи теорії прийняття управлінських рішень
Управлінський контроль
Комунікації в управлінні
Влада і лідерство в менеджменті
Теми для вивчення

Історія становлення та розвитку сучасного менеджменту. Поняття і сутність менеджменту

1. Вступ до менеджменту
2. Еволюція менеджменту. Розвиток науки управління
3. Сучасна теорія менеджменту
Основні питання

Вступ до менеджменту

ЩО ТАКЕ МЕНЕДЖМЕНТ?
Гуру менеджменту:
Кунц, Уейріч:
Менеджмент - процес проектування й збереження середовища, в якому індивідуальності, що працюють разом в групах, продуктивно досягають визначених цілей.
І. Адізес:
Менеджмент — це процес, що здійснюється людьми, задля забезпечення ефективності й результативності компанії в короткостроковій та довгостроковій перспективі

КЛАСИЧНА ПАРАДИГМА
Менеджмент - це сукупність функцій, спрямованих на ефективне та результативне використання ресурсів для досягнення певних організаційних цілей.

Менеджмент - наука про управління
Зародження систематизованого погляду у 1911р. Книга Фредеріка У. Тейлора “Принципи наукового управління” вважається початком визнання управління наукою
Рушієм розвитку менеджменту як науки стала промислова революція в Англії
Ідея, що управління само може внести вклад у в розвиток і успіх організації виникла в США. Відсутність державного регулювання бізнесу у США на початку ХХ ст. призвело до стрімкого формування крупних організаційних структур та підприємств. Виникла необхідність формалізувати способи їх управління.
На сьогодні наука постійно розвивається в залежності від потреб бізнесу.

Еволюція менеджменту. Розвиток науки управління

Основні етапи розвитку менеджменту як науки пов'язані з виробництвом
1. Промислова революція (з 20—30 по 80—90 р. XIX ст.);
2. Епоха масового виробництва (перші три десятиріччя XX ст.);
3. Епоха масового збуту (30—50 р. XX ст.);
4. Постіндустріальне суспільство (60 —90 р. XX ст.);
5. Постекономічна епоха (початок XXI ст.).

М. Вебер: теорія бюрократичної побудови організації. Має забезпечити швидкість, точність, порядок, визначеність, безперервність і передбаченість. Основні елементи її побудови:
розподіл праці;
ієрархічна система розподілу влади;
система правил і процедур поведінки в конкретних ситуаціях;
відсутність особового в міжособових відносинах;
просування усередині організації завдяки знанням, умінням і досвіду;
довічний найм.

Постіндустріальне суспільство:
нова якість життя: високий рівень добробуту громадян, високоякісні товари, індустрія дозвілля;
нові умови виробництва: технічні рішення, які надзвичайно швидко змінюються; інвестування в наукові розробки; збільшення невизначеності зовнішнього середовища;
обмеження з боку держави: дефіцит ресурсів, незадоволення споживачів, входження іноземних товаровиробників;
зміщення соціальних пріоритетів, актуалізація проблем забруднення навколишнього середовища, нечесна реклама, маніпуляція суспільною думкою

Постекономічна епоха:
нова економіка: від витрат ресурсів до ресурсозбереження; помірковане обмеження зростання виробництва, зростання сфери послуг;
перехід до інформаційного суспільства: прогрес інформаційних та телекомунікаційних технологій;
глобалізація господарства: розвиток транснаціональних компаній, прозорість кордонів; інтеграція через інформаційні мережі;
зміна життєвих пріоритетів, обмеження матеріального споживання;
орієнтація на нематеріальні цінності: здоров'я, екологія.

Основні підходи менеджменту:
З позицій різних наукових шкіл
(кінець XIX ст.);
процесний (20 р. XX ст.);
системний (50 — 60 р. XX ст.);
ситуаційний (60 р. XX ст.).

Сучасна теорія менеджменту

Організація
«Вы становитесь менеджером не потому, что у вас есть подчиненные, а потому что вы вступаете во взаимодействие с другими людьми ради выполнения общей задачи.»
Ицхак Адизес.

Що таке організація?
Група осіб, яка:
складається не менше, ніж з двох осіб;
наявність єдиного розуміння кінцевого результату діяльності, що сприймається всіма особами;
наявність членів групи, які навмисно працюють разом для досягнення кінцевого результату
– група осіб, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети

Це система прийнятих безособових вимог і стандартів поведінки, формально заданих та жорстко закріплених рольових приписів.
Описується у вигляді системи підрозділів, груп, робочих місць
Формальна організація

Формальна організація
Статус в організації:
менеджер середньої ланки
Функції, які виконуються
Система вимог фіксується нормами (або посадовими інструкціями) та зразками поведінки (або звичаями, тощо)

Неформальна організація – не є чітко та жорстко структурованою. Створюється на базі особових відносин між робітниками. Не має стандартів поведінки.
Може ускладнювати, або полегшувати виконання функціональних обов'язків.
Неформальна організація

Формальні організації
Неформальні організації
організації, які в своїй діяльності керуються статутом, положеннями і планами задля досягнення спільної мети.
До формальних організацій належать підприємства, фірми, компанії та їх відділи, підрозділи, департаменти, служби, комітети тощо. Формальні організації називають просто організаціями.
формуються й функціонують спонтанно на основі особистих інтересів груп осіб, які не мають загальної мети.
До неформальних організацій належать малі групи з одного або кількох відділів, які під час обідньої перерви обговорюють останні політичні події, моди, проблеми виховання дітей, футбольні матчі. Як правило, неформальні організації формують особи, психологічно сумісні, які відчувають задоволення від спілкування. Ядром такої організації виступає неформальний лідер.
42

усю сукупність відносин, що виникають у діяльності організації не можливо стандартизувати – не має рецепту на усі випадки життя!
не можливо відносини між людьми звести тільки до ділових стосунків – завжди виникає симпатія та антипатія!
завжди виникають непередбачувальні обставини, які потребують творчих та швидких рішень – не все прописано в інструкції!
В формальній організації завжди утворюються формальні та неформальні групи
Далі говоримо про формальні організації

Рівні управління організацією
вищій
верхній
середній
низовий

Рівні управління
Прийнято розрізняти чотири основних рівні управління: - вищій (В); - верхній середній (ВС); - нижчий середній (НС); - низовий (Н).
Управлінці Н рівня – операційні управлінці здійснюють організаційні та контрольні функції на рівні (майстра, майстра зміни, зав. відділом, ст. мед. сестри, зав. кафедрою тощо). У бюджеті часу більше половини витрачається на спілкування з підлеглими (65-75%), на спілкування з представниками свого рівня управління (15-20%), на спілкування з вищестоящими керівниками (5-10%).
Управлінці середньої ланки діляться на два підрівня: ВС та НС (зав. відділом на виробництві, наукової установи, декани, управлінці збутом по регіону, директора філій тощо). Характер їх діяльності (вони є буфером між управлінцями В та Н ланок). Готують інформацію для прийняття рішень В та трансформують ці рішення у форму зручну для сприймання Н управлінцями. На мовне спілкування вони витрачають (60-80%). Із комп'ютеризацією намічається тенденція до скорочення кількісного складу і збільшення вимог до якісного показника.
Управлінці В рівня (ген. директор, ген. конструктор, президент, віце президент тощо). У бюджеті часу заплановані засідання, зустрічі (55-60%), робота з діловими паперами (20-25%), незаплановані зустрічі (10-15%), телефонні розмови (до 5%), поїздки, перегляди (до 5%). Середня тривалість робочого тижня (60-80 год.).

Ресурси. Мета організації перетворити ресурси на кінцевий результат. Основні ресурси: матеріали, гроші, люди, технологія, інформація
Залежність від зовнішнього середовища
Горизонтальний розподіл праці – розподіл на компоненти, що складають частину загальної діяльності
Вертикальний розподіл праці – відокремлення роботи з координації діяльності від самої діяльності
Необхідність управління – завдання організації повинні бути скоординовані шляхом вертикального розподілу праці. Чим більша організація, тим це важливіше.
Загальні характеристики організації

Зовнішнє середовище
політика економіка
право соціально-
культурні чинники
фізико-
географічні
умови
технологія
акціонери постачальники
конкуренти
споживачі
торгові
підприємства
Середовище функціонування організації
Внутрішнє середовище

Успішна організація має бути результативною та ефективною
Відносна ефективність організації (продуктивність) – відношення результатів діяльності організації до витрачених ресурсів
Ефективність та продуктивність діяльності організації

Процесний підхід
Управління розглядається як процес, оскільки робота з досягнення цілей за допомогою інших – це серія безперервних взаємопов'язаних дій. Ці дії називають управлінськими функціями, кожна з яких сама по собі є процесом, оскільки також складається із серії взаємопов'язаних дій. Процес управління є сумою всіх функцій
Функції управління:
Планування
Організація
Мотивація
Контроль
.

Система - це взаємопов'язаний набір елементів, що функціонують як єдине ціле.
Системний підхід – це не набір певних принципів для керівництва, а спосіб мислення по відношенню до організації та управління.
Розрізняють закриті системи, що функціонують ізольовано (незалежно) від зовнішнього середовища, і відкриті, що зазнають впливу факторів зовнішнього середовища, характеризуються ентропією, синергією та взаємозалежністю підсистем.
Підсистеми – системи у межах ширшої системи.
Синергія – організаційні одиниці (або підсистеми) часто можуть діяти успішніше, працюючи разом. Розуміння синергії підсилює вагомість спільної роботи шляхом кооперації і координації.
Ентропія — закономірний процес, який призводить до системного занепаду.
Головна ціль менеджменту, з погляду системного підходу, - постійне оновлення організації для уникнення ентропії.
Системний підхід

Керівники зазвичай у своїй діяльності стикаються з відкритими системами, оскільки всі організації працюють в такому режимі.
Організація – відкрита система

Рекомендації щодо застосування системного підходу в управлінні організацією
Число компонентів організації, які визначають її розмір, повинно бути мінімальним, але достатнім для реалізації організаційних цілей.
Для спрощення структури організації потрібно скорочувати кількість рівнів управління, зв’язків між її компонентами, автоматизувати процеси виробництва і управління.
Структура організації повинна бути гнучкою, з найменшою кількістю жорстких зв’язків, спроможною швидко переналагоджуватися на виконання нових завдань, пристосовуватись до нових вимог ринку.
Кількість горизонтальних зв’язків між елементами одного рівня організації повинна бути мінімальною, але достатньою для нормального її функціонування.
Вивчення ієрархічності системи та її структуризації потрібно починати з визначення систем вищого рівня (кому підпорядковуватися і куди входить дана організація), визначення її зв’язків з цими системами.
Число зв’язків організації із зовнішнім середовищем повинно бути мінімальним, але достатнім для нормального її функціонування. Надмірне зростання чисельності зв’язків ускладнює керованість організації, а їх брак знижує якість управління.
Для побудови, функціонування і розвитку організації в умовах розширення міжнародної інтеграції потрібно досягнення її сумісності з іншими системами за правовим, інформаційним, науково – методичним, ресурсним забезпеченням.
При формуванні цілей організації потрібно враховувати невизначеність інформаційного забезпечення.
В умовах швидких змін зовнішнього середовища організація повинна бути здатною оперативно адаптуватися до змін.

Ситуаційний підхід
Ситуаційний підхід концентрується на тому, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Він вивчає розв’язання окремих управлінських ситуацій, тобто конкретного набору обставин, які впливають на організацію протягом певного часу з метою найбільш ефективного досягнення цілей.
Цей підхід потребує від менеджерів гнучкості в прийнятті рішень, навиків об'єктивного аналізу і прогнозування. Ситуаційний підхід використовують для переборення кризового стану, коли не існує готових алгоритмів управлінських рішень.