Структура дослідження обґрунтування актуальності і визначення теми дослідження, його мети, завдання

Зміст
1.Поняття актуальності дослідження та визначення ступеня його наукової розробки.
2. Визначення об’єкта, предмета, теми дослідження.
3. Попереднє ознайомлення з літературою та визначення головних напрямків дослідження.
4. Збирання і відбір інформації для проведення дослідження.
5. Формулювання загальної і проміжної цілей дослідження.

1.Поняття актуальності дослідження та визначення ступеня його наукової розробки
Весь процес наукового дослідження, у т. ч. й підготовку магістерської роботи як самостійної науково-дослідницької кваліфікаційної роботи, можна поділити на етапи:
1. Обґрунтування наукової проблеми, формулювання теми дослідження.
2. Постановка мети і конкретних завдань дослідження.
3. Визначення об’єкта і предмета дослідження.
4. Накопичення необхідної наукової інформації, пошук літературних та інших джерел відповідно до теми і завдань дослідження, їх вивчення й аналіз.
5. Відпрацювання гіпотез і теоретичних передумов дослідження.
6. Вибір системи методів проведення дослідження.
7. Обробка, аналіз, опис процесу та результатів дослідження, що проводилося згідно з розробленою програмою і методикою.
8. Обговорення результатів дослідження.
9. Формулювання висновків та оцінка одержаних результатів, їх публічний захист.

Обґрунтування наукової проблеми, вибір та формулювання теми дослідження – це початковий етап будь-якого дослідження. Стосовно кваліфікаційної роботи важливими є її актуальність і практична спрямованість.
При виборі теми основними критеріями мають бути її актуальність, новизна і перспективність. Формулюючи актуальність теми, слід вказати, до якої сфери діяльності або галузі знань вона належить, чим обумовлено її вибір, а також для чого і де в практиці необхідне запропоноване дослідження. Потрібно кількома реченнями висвітлити головне: суть проблеми, з якої випливає актуальність теми. Проблема в науці – це суперечлива ситуація, котра вимагає свого вирішення. Не випадково вважається, що сформулювати наукову проблему – означає показати вміння виокремити головне від другорядного, виявити те, що вже відомо і те, що невідомо науці з предмету дослідження.
Далі логічно перейти до формулювання мети
дослідження, а також конкретних завдань, які
необхідно вирішити відповідно до цієї мети. Це,
як правило, робиться у формі перерахування
(вивчити, описати, встановити, з’ясувати,
запропонувати, розробити тощо).

2.Визначення об’єкта, предмета, теми дослідження
При проведенні наукових досліджень відрізняють поняття «об'єкт» і «предмет» пізнання і дослідження.
Об'єктом дослідження прийнято називати те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника. Це процес або явище, яке породжує проблемну ситуацію і обране для дослідження. Об'єкт відносно автономний і має чіткі межі. Виділяють об'єкти природні, соціальні, ідеалізовані. Досліджувати можна емпіричні (якість продукції, собівартість) та теоретичні (дія закону вартості) об’єкти. На емпіричному рівні вчений має справу з природними і соціальними об'єктами, теорія оперує виключно ідеалізованими об'єктами. Усе це зумовлює істотну різницю і в методах дослідження.
Предметом дослідження є досліджувані з певною метою властивості, характерні для наукового пізнання, це визначення певного «ракурсу» дослідження як припущення про найсуттєвіші для вивчення обраної проблеми характеристики об'єкта. Один і той же об'єкт може бути предметом різних досліджень і навіть наукових напрямів.
Об'єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове.
Правильний вибір об'єкта вивчення навколишнього матеріального світу відповідно до мети дослідження сприяє обґрунтованості результатів дослідження.
Завдання дослідника полягає у визначенні факторів, які впливають на об'єкт дослідження, відборі та зосередженні уваги на найсуттєвіших з них.
Фактор – це причино-наслідковий вплив на якісні і кількісні зміни в об’єкті дослідження.

Вибравши об’єкт наукового дослідження, його предмет і фактори визначають його параметри, тобто повноту вивчення об’єкта відповідно до мети наукового дослідження. Від достовірності визначення параметра дослідження і класифікації об’єктів значною мірою залежать результати виконаного дослідження.
Класифікація об’єктів дослідження найчастіше здійснюється за двома методами:
1) класифікація об’єктів за наявністю і відсутністю ознак – полягає в тому, що більшість
об’єктів поділяються на два класи. Один з них має певну властивість, а другий не має її.
Наприклад, витрати поділяються на виробничі (далі немає поділу) та невиробничі
(пов’язані з виробництвом і не пов’язані).
2) класифікація об’єктів за видозміною ознак –
полягає у тому, що члени поділу являють собою
такі сукупності предметів, в кожній із яких
загальна для всіх сукупностей ознака
виявляється по особливому, з тими чи іншими
варіаціями.

3.Попереднє ознайомлення з літературою та визначення головних напрямків дослідження
Рівень наукового дослідження здебільшого визначається тим, наскільки новими й актуальними є проблеми, над якими працює дослідник. Вибір і постановка таких проблем обумовлюються об’єктивними та суб’єктивними умовами.
Вирішення проблеми завжди передбачає вихід за межі відомого і тому не може бути знайдене за допомогою наперед відомих правил і методів, що, однак, не виключає можливості та доцільності планування дослідження.
Наукова проблема – це форма наукового мислення, зміст якої становить те, що не досліджено людиною, але потребує пізнання, тобто це питання, котре виникло у процесі пізнання або практичної діяльності і потребує відповідного науково-практичного вирішення.
Поставити наукову проблему – це означає:
• розмежувати відоме і невідоме, факти, що пояснені і які потребують пояснення, факти, що
відповідають теорії і котрі суперечать їй;
• сформулювати питання, яке висловлює основний зміст проблеми,
обґрунтувати його правильність і важливість для науки та практики;
• визначити конкретні завдання, послідовність їх вирішення, методи,
котрі будуть застосовуватися.

Перед початком дослідження необхідно провести попередню роботу з метою формулювання наукової проблеми та визначити шляхи її розв’язання.
Така робота може здійснюватися, наприклад, наступним чином:
1. Виявлення нових фактів та явищ, що не можуть пояснюватись існуючими теоріями, а також практичних проблем, які потребують наукового обґрунтування і вирішення. Попередній аналіз повинен розкрити характер та обсяг нової інформації, що спонукає дослідника до наукового пошуку та створення нових теорій;
2. Попередній аналіз та оцінка тих ідей і методів вирішення проблеми, котрі можна висунути на основі нових фактів та існуючих теоретичних передумов. Отже, відбувається висування, обґрунтування й оцінка тих гіпотез, з допомогою яких передбачається розв’язати проблему. При цьому не ставиться завдання конкретної розробки однієї гіпотези, а проводиться порівняльна оцінка різних гіпотез, ступеня їх емпіричної і теоретичної обґрунтованості;
3. Визначення мети вирішення і типу проблеми, її зв’язок з іншими проблемами. Більш повне і комплексне розв’язання проблеми передбачає наявність відповідної за обсягом та якістю емпіричної інформації, а також певного рівня розвитку теоретичних уявлень, тому досліднику дуже часто необхідно відмовитися від повного вирішенням проблеми й обмежуватися вужчим або частковим варіантом;
4. Попередній опис та інтерпретація проблеми. Після виконання попередніх етапів створюється можливість точнішого опису, формулювання і тлумачення проблеми за допомогою наукових понять, категорії, принципів і суджень. Дослідник повинен з’ясувати специфіку зв’язку між емпіричними даними, на яких базується проблема, і тими теоретичними гіпотезами і припущеннями, котрі висуваються для її вирішення.

4.Збирання і відбір інформації для проведення дослідження.
Основні принципи раціональної організації наукової діяльності – це творчий підхід до постановки та вирішення проблем, наукове мислення, плановість, динамічність, колективність, самоорганізація, економічність, критичність і самокритичність, діловитість, енергійність, практичність.
Творчий підхід означає, що дослідник повинен прагнути до пояснення фактів, явищ і процесів реальної дійсності, намагатися внести щось нове у науку, тому для наукової діяльності характерною є постійна напружена розумова праця, спрямована на виявлення сутності та специфіки об’єкта і предмета дослідження.
Наукове мислення – це один із основних елементів наукової діяльності. Процес мислення відбувається у кожної людини по-різному, але значних результатів досягають лише ті дослідники, котрі постійно цілеспрямовано та наполегливо міркують, концентрують свою увагу на предметі дослідження, виявляють творчу ініціативу.
Плановість у науковій діяльності обумовлюється тим, що цей вид праці людини є складним, трудомістким, часто вимагає значних витрат часу та коштів. Плановість у науковій діяльності реалізується шляхом розробки різноманітних планів і програм, календарних графіків, блок-схем, індивідуальних планів тощо.
Колективність наукової діяльності полягає в тому, що дослідник є членом певного колективу (групи, кафедри, інституту). Він може звертатися за порадами та обговорювати одержані результати з членами цього колективу, з науковим керівником, виступати з доповідями і повідомленнями на семінарах, наукових конференціях тощо.

Надзвичайно велике значення має самоорганізація праці дослідника, оскільки наукова діяльність підлягає обмеженій регламентації і нормуванню.
Самоорганізація передбачає:
• відповідну організацію робочого місця із забезпеченням оптимальних умов для високопродуктивної дослідницької праці;
• дотримання дисципліни праці;
• послідовність у нагромадженні знань;
• систематичність у дотриманні єдиної методики і технології
при виконанні однотипних робіт.
Технологія наукової діяльності. Будь-яке наукове дослідження
передбачає максимальне використання комплексу індивідуальних якостей дослідника, певних прийомів і способів дослідницької праці. Для ефективної наукової творчості дослідник повинен мати певні особистісні якості. Безумовно, важко знайти людину, котра мала б ці риси в повному обсязі, але потрібно прагнути їх розвивати та виховувати. Необхідна постійна робота над собою для більш повного розкриття задатків і здібностей, уваги, пам’яті, спостережливості, формування навичок наукової праці тощо.

5.Формулювання загальної і проміжної цілей дослідження.
Для виявлення і структуризації важких для розуміння та дослідження проблем, котрі характеризуються великою кількістю і складним характером взаємозв’язків, доцільно застосовувати метод “ дерева цілей ” або “ дерева рішень ”. Цей метод орієнтований на отримання повної та відносно стійкої структури цілей, проблем, функцій, напрямків, тобто такої структури, яка мало змінюватиметься
протягом певного терміну. Цілі (рішення)
мають ієрархічний характер, при цьому цілі
(рішення) вищого рівня не можуть бути
досягнуті, поки не досягнуті цілі (рішення)
найближчого нижнього рівня. З
переміщенням на нижчі рівні ієрархії цілі
(рішення) конкретизуються. У процесі
побудови та використання “ дерева цілей ”
або “ дерева рішень ” необхідно прагнути їх
чітко і конкретно формулювати, забезпечити
можливість кількісного чи порядкового
оцінювання ступеня їхньої реалізації.

Метод побудови “ дерева цілей ” – це ефективний і дуже поширений спосіб вирішення слабко структурованих проблем і завдань у галузі економіки, державного управління, менеджменту, при дослідженні й удосконаленні організаційних структур, проведенні наукових досліджень тощо.
В процесі побудови “ дерева цілей ” як методу наукового дослідження на першому етапі необхідно:
• чітко визначити і сформулювати головну мету (ціль) дослідження;
• визначити цілі другого порядку та завдання
дослідження;
• виявити інформацію про параметри системи та
Зовнішнього середовища, які досліджуються;
• визначити допущення й обмеження, в межах яких
проводиться дослідження та розв’язується проблема.