Презентации, доклады, проекты без категории

Что такое стресс? Как к нему относиться? СТРЕСС... «...синдром, вызываемый разными повреждающими агентами» Ганс Селье, 4 июля 1936 г. «… общая адаптивная реакция организма в ответ на угрозу нарушения гомеостаза» Кассиль Г.Н., 1983 «…стресс — проблема эмоционального стресса...» Судаков К.В., 1980 Различают два вида стресса: 1) конструктивный, положительный (эустресс); 2) деструктивный, отрицательный (дистресс). СТРЕСС — обычное явление, это естественная часть человеческого существования. Проблему для здоровья представляет чрезмерный стресс Как может проявляться стресс? ПСИХИЧЕСКИЕ, ЭМОЦИОНАЛЬНЫЕ РЕАКЦИИ .. От ярко эмоционально окрашенных (бурная радость, гнев, раздражение и др.) … до «немых» (нарушения аппетита, потеря аппетита, ослабление интереса к межличностному общению, сексу, «уход в себя» ФИЗИОЛОГИЧЕСКИЕ ПРОЯВЛЕНИЯ Мигрень, язвы, дерматиты, гипертония, боли различной локализации, одышка и пр.) Проблему для здоровья представляет чрезмерный стресс. Если стресс и раздражение не повышают артериальное давление, значит опасности нет. Важна не сама стрессовая ситуация, а то, как мы её оцениваем и как на неё реагируем!

Влияние регулярных аэробных физических упражнений на здоровье Уменьшение сердечного выброса в покое. Улучшение липидного спектра крови. Достижение сбалансированного потребления и расхода энергии. Снижение скорости возрастной потери костной ткани. Устойчивость к стрессам. Улучшение гормонального фона. Повышение иммунитета. Уменьшение риска ожирения; сахарного диабета; гипертонии; злокачественных новообразований; остеопороза. Знаете ли Вы, что регулярные аэробные физические упражнения имеет оказывают эффект ? Благодаря регулярным аэробным физическим упражнениям можно достичь: тренированности сердечно-сосудистой системы; улучшения функции органов дыхания; гибкости; увеличения мышечной силы; большей выносливости; улучшения осанки и фигуры.

КАКИЕ ОРГАНЫ И СИСТЕМЫ ПОРАЖАЮТСЯ ПРИ ОЖИРЕНИИ Сердечно-сосудистая система (80%). Органы дыхания. Органы пищеварения. Эндокринная система. Почки (мочекислый диатез). Суставы, позвоночник. Вены. Проблемы при родах и после операции. Определите Ваш индекс массы тела и оцените риск. Классификация индекса массы тела и сердечно-сосудистого риска

Классификация уровней артериального давления (Национальные рекомендации по профилактике, диагностике и лечению АГ, 2004) (мм рт. ст.) Оптимальное 120/80 и ниже Нормальное 130/85 и ниже Высокое нормальное 130–139/85–89 Гипертония I степени 140–159/90–99 Гипертония II степени 160–179/100–109 Гипертония III степени 180/110 и выше Изолированная систолическая гипертония 140 и выше/ ниже 90 Это надо запомнить! Уровень артериального давления 140/90 мм рт.ст. и выше считается для взрослых повышенным

What are Dreams? Dreams are experiences of imaginary images, sounds, voices, words, thoughts or sensations during sleep. They usually seem real while your dream is taking place. When you wake up, you either don’t remember it, or you realize it never happened. Dreaming usually occurs during the REM (Rapid Eye Movement) stage of sleep, which is when brain activity is high and signalled by quick horizontal movements of the eye. Dreams can occur during other stages of sleep, but these are much less memorable and clear. They can sometimes last for a few minutes, or up to twenty minutes. Dreams are a link to the inner core of the human subconscious. They can be normal and realistic, or even bizarre and surreal. Why do we dream? Scientists are still trying to find out why we dream. There are many theories, but none have actually been scientifically proven. There are two main theories as to why we dream, The Physiological theory and The Psychological Theory.

СТРУКТУРА библиотеки БашГУ Отдел комплектования (корпус физмата, к. 101) Отдел библиотечной обработки (корпус физмата, к. 119) Отдел книгохранения (главный корпус, к. Ц3) и читальный зал Фонда обязательного экземпляра (ФОЭ) (общежитие №4) Отдел редких и рукописных книг (главный корпус, к. 206) Научно – библиографический отдел (главный корпус, к. Ц11) - Отдел электронной информации и Зал доступа к электронной информации (ЗДЭИ) (корпус физмата, к. 201) Структура Отдела обслуживания библиотеки БашГУ АБОНЕМЕНТЫ: - Научный абонемент №1 (главный корпус, цокольный этаж) Учебные абонементы: №2 – для студентов физического, математического и химического факультетов (корпус физмата, к.100) №3 – для студентов биологического, географического, исторического, экономического, филологического, психологического факультетов, факультета башкирской филологии и журналистики, факультета философии и социологии, колледжа БашГУ (корпус биофака, цокольный этаж) №4 – для студентов юридического факультета и колледжа БашГУ (ул. Достоевского, 131, к.4) №5 - студентов факультета романо-германской филологии, а также студентов факультета Башкирской филологии и журналистики – специальностей башкирский и немецкий языки; башкирский и английский языки (ул. Коммунистическая, 19, к. 12) №6 - студентов химико-технологического факультета (ул. Мингажева, 100) №7 – студентов БАКБП (ул. Губкина, 2)

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ОБОРОНИ УКРАЇНИ імені генерала армії І.Д.Черняховського ЛІТЕРАТУРА 1. Бойовий статут Сухопутних військ. Частина 2. Батальйон, рота .- ГУБП СВ, К.:, 2010. 2. Тактика загальновійськових підрозділів /Романенко О.П., Шарий В.І., Варюхін В.О. та інші.-К.: АЗСУ, 1998. 3. Тактика ( Батальйон, рота). Підручник. Одеса, ОІСВ, 1997. 4. Тактика в боевых примерах (батальон)/ Лютов И.С., Матий Е.З., Прохоров В.С. и др.- М.: Воениздат, 1976. 5. Воробьёв И.Н. О тактике. Эволиция роли и места тактики в военном искустве. // Военная мысль. - 2001. - №1. - С. 46-52. 6. Гончарук М.Г. Шляхи вирішення проблем воєнного мистецтва через аналіз взаємозв‘язків його складових частин. // Труди академії - 1999. №11 - с.11. 7. Колесніков В.О., Кривошеєв М.А., Монографія, Розвиток поглядів на підготовку та проведення спеціальних операцій у збройних конфліктах. ВВП “Мрія-1”, Видання друге, доповнене. м. Суми, 2004. – 280с. 8. Россия (СССР) в локальних войнах и военных конфликтах второй половины ХХ века, Москва, Кусково Поле, Полиграфресурсы, 2000, с.574. 2 ОБОРОННИЙ БІЙ – вид загальновійськового бою, сукупність взаємозв’язаних і узгоджених за метою, завданням, місцем і часом ударів, вогню і маневру військових частин і підрозділів, які проводяться за єдиним замислом в обмеженому районі впродовж короткого часу для відбиття ударів сил противника, що переважають, завдання ураження його ударним угрупованням, утримання важливих районів місцевості, виграшу часу, економії сил і створення необхідних умов для переходу в наступ або інших подальших дій ЗАЛЕЖНО ВІД бойових завдань, наявності сил і засобів, а також характеру місцевості ОБОРОНА може бути ПОЗИЦІЙНОЮ і МАНЕВРЕНОЮ ВИЗНАЧЕННЯ ТА ВИДИ ОБОРОННОГО БОЮ 3

Клас пам'яті, час існування та видимість об'єкта Кожен об’єкт програми (змінна, функція,...) має свій тип і клас пам’яті. Тип визначає обсяг пам’яті для об’єкта і операції, що можуть виконуватись над об’єктом. Клас пам'яті задає місце розташування об'єкта в оперативній пам'яті та встановлює для нього час існування, тобто час, протягом якого об‘єкт зберігається в оперативній пам‘яті, і область видимості, яка визначає ту частину програми, де можна використовувати цей об‘єкт. На відміну від типу, клас пам’яті можна явно не вказувати, тоді він встановлюється компілятором за місцем оголошення об'єкта. За часом існування об‘єкти поділяють на три групи: глобальні (або статичні) – існують протягом усього часу виконання програми; локальні – існують лише при виконанні блоку, де вони оголошені; динамічні – час існування змінюється програмою. Глобальні дані зберігаються в окремій області оперативної пам’яті – сегменті даних. Локальні дані – в області, що називається стеком. Динамічні дані – в області динамічної пам’яті.

Непрямою рекурсією називається рекурсія, що здійснює рекурсивний виклик функції шляхом ланцюга викликів інших функцій.   Якщо функція викликає сама себе, то в стеку створюється копія значень її параметрів, як і при виклику звичайної функції, після чого управління передається першому оператору функції. При повторному виклику цей процес повторюється. Приклад - функція, що рекурсивно обчислює факторіал. n! = 1*2*3*4*…*(n-1)*n   #include double fact (int n) {      if (n

Приклад вказівника на функцію, що має два параметри і повертає вказівник на дані з типом char char* (*pfun) (char*, unsigned) Якщо оголошено дві функції char* FindWord (char* st, unsigned num); char* DelWord (char* sent, unsigned k); то коректними будуть присвоєння pfun = FindWord або pfun = &FindWord pfun = DelWord або pfun = & DelWord Вказівник можна застосовувати для звертання до функції. Після першого присвоєння, наступне звертання (*pfun)(str, 3); рівнозначне виклику FindWord (str, 3); Можна використовувати спрощене звертання pfun (str, 3), але краще конструкцію з розадресованим вказівником. Приклад #include #include void print(char *s) {      puts(s); } void main(void) {      void (*efct)(char *s);      efct=&print; /* efct=print */      (*efct)("Function Print!"); /* efct("Function Print!"); */ }

Форма оголошення наступна:         тип * ім’я вказівника ; де тип - найменування типу змінної, адресу якої буде містити змінна-вказівник (на яку він буде вказувати). Вказівник містить адресу першого байту змінної визначеного типу. Тип змінної, що адресується, і на яку посилається вказівник, визначає об'єм ОП, що виділяється змінній, та зв'язаному з нею вказівнику. Приклад: char *pc; float *pf; int ml [5]; /* - ім'я масиву на 5 значень типу int; ml - покажчик-константа*/ Константа NULL зі стандартного файлу stdio.h призначена для ініціалізації вказівників нульовим (незайнятим) значенням адреси. Базові операції: Унарні операції & та * :         & ім'я змінної - одержання адреси. Визначає адресу розміщення значення змінної визначеного типу;        * ім'я-вказівника - отримання значення визначеного типу за вказаною адресою. Визначає вміст змінної, розміщеної за адресою, що міститься у даному покажчику. Це – непряма адресація ( інші назви - "зняття значення за вказівником" або "розіменування" ).  

Компілятор контролює тільки обов’язкові фактичні параметри, типи яких відомі, а кількість і типи неоголошених параметрів не перевіряє. Прикладами бібліотечних функцій зі змінною кількістю параметрів є функції printf () та scanf () . Реалізація функцій з неоголошеними параметрами базується на механізмі взаємодії фактичних і формальних параметрів через стек. Схема запису в стек значень фактичних параметрів визначається системою програмування. Бібліотека С містить спеціальні функції- макроси, задекларовані в заголовному файлі для доступу до неоголошених параметрів, незалежно від конкретної програмно-апаратної організації збереження параметрів. Визначаються – вказівник з типом va_list для звертання до необов’язкових параметрів і три макроси: va_start, va_arg, va_end. Макрос va_start має синтаксис: void va_start ( va_list ap, lastfix);   Цей макрос починає роботу зі списком, встановлюючи його покажчик ap на перший неоголошений параметр. Другим аргументом вказується ім’я останнього з обов’язкових параметрів. Макрос va_arg має синтаксис: void va_arg ( va_list ap, type); Цей макрос повертає значення наступного (чергового) аргументу зі списку. Другий аргумент задає тип поточного неоголошеного параметра.

Складання програми. Алгоритм має бути записаний мовою програмування. Може здійснюватися теж за принципом «зверху донизу», що дозволяє одержати добре структуровану програму, читання і розуміння якої значно полегшене. Компіляція програми. Компонування програми. Налагодження програми. Полягає в підготовці системи тестів, які містять набір вихідних даних, що мають відомий результат. Експлуатація програми. Програма, що має відповідну документацію, може бути тиражована і запропонована іншим користувачам. Оператори Оператори - це основні елементи, з яких "будуються" програми, призначені для виконання встановлених дій. За конструкцією оператори поділяють на групи: прості, складені. За характером дій: оператори-вирази, умовні оператори, переходу, циклу. Окремий вид складеного оператора – блок. Це група довільних операторів, об’єднаних фігурними дужками {….}. Всередені блоку можна оголошувати локальні змінні. { double tm; tm=u; u=v; v=tm; }

Приклад використання функції для заповнення змінної today типу struct Date даними поточної дати: struct Date today ; today = GetCurDate ( ) ; printf (“Сьогодні: %d - %d - %d р.”, today.d, today.m, today.y ); Використовують різні способи передавання структур у функцію для опрацювання: - цілі структури через відповідні параметри-структури; - адреси структур через параметри - вказівники на структури; - передавання окремих полів структур. Приклад: задано масив структур, в яких зберігаються персональні дані (шаблону структур присвоєно ім’я PDAT). Поле workplace задає місце праці: typedef struct person_data { … char workplace [60]; } PDAT; Треба внести зміни місця праці в масив структур. Кілька варіантів Передавання у функцію значення всієї структури. Функція замінює найменування oldname на нове і повертає опрацьовану cтруктуру.

Розглянемо функцію, яка визначає найбільше з трьох заданих дійсних значень: double Max ( double x, double y , double z) { x = ( x > y ) ? x : y ; return ( x > z ) ? x : z ; } У разі наступного оголошення змінних і звертання до функції double u, max ; max = Max ( u, 50, u*u/25 ); формальний параметр x функції отримає значення змінної u, параметр y – значення константи 50.0, а параметр z – значення виразу u*u/25 . Всі три значення будуть перетворені до типу double. Такий взаємозв’язок параметрів називають звертанням за значенням (call by value ). У тілі функції параметр x змінюється, проте ці зміни не впливають на значення u . Приклад функції, яка мала би міняти місцями значення двох аргументів: void Swap1 ( int a, int b ) { int d = a ; a = b ; b = d ; }

Переваги використання динамічної пам'яті: Виділення пам'яті лише на час опрацювання цих даних, потім звільнення для інших потреб; Обсяг пам'яті задається програмно і можна встановлювати відповідним до реального розміру даних (важливо для масивів і рядків); В процесі роботи можна змінити обсяг ділянки динамічної пам'яті; Здебільшого вільна динамічна пам’ять достатньо велика (її обяг перевищує обсяги сегментів статичних даних і стека), тому можна розташовувати великі масиви та інші об’єкти ; Можливість створення ефективних динамічних структур даних. Функції динамічного виділення пам'яті Прототипи функцій оголошені в стандартному заголовному файлі . Основною функцією виділення пам’яті є void* malloc (size_t msize); Параметр msize задає обсяг у байтах неперервної ділянки, яка повинна бути виділена в динамічній пам'яті. Тип size_t задекларовано і відповідає одному з цілих беззнакових типів ( для Borland C рівнозначний типу unsigned int ). Функція повертає адресу першого байта ділянки заданого обсягу, якщо вільної пам'яті недостатньо, повертає NULL.

Передача параметрів Усі параметри, за винятком параметрів типу покажчик та масивів, передаються за значенням. Це означає, що при виклику функції їй передаються тільки значення змінних. Сама функція не в змозі змінити цих значень у викликаючій функції. Наступний приклад це демонструє: # include void test ( int a) {      a=15;      printf (" in test : a==%d\n", a); } void main () {     int a =10;     printf ("before test : a==%d\n", a);     test (a);     printf ("after test : a==%d\n", a); } При передачі параметрів за значенням у функції утворюється локальна копія, що приводить до збільшення об'єму необхідної пам'яті. При виклику функції стек відводить пам'ять для локальних копій параметрів, а при виході з функції ця пам'ять звільняється. Цей спосіб використання пам'яті не тільки потребує додаткового її об'єму, але й віднімає додатковий час для зчитування.

#include #define fname "sum.xz" #define N 100 void main() { int a[N], n, i; float s=0, k=0; FILE *f; f =fopen ( fname, "rb"); do { n=fread (a, sizeof(int), N, f); for (i=0; i

Введення одного символу з потоку fp int fgetc (FILE *fp); Функція повертає код зчитаного символа. Якщо ж читання з потоку недоступне, повертається макро-константа EOF. Такі ж дії виконує функція int getc (FILE *fp) , яку в Borland C оголошено як макрос. Функція int ungetc (int symb, FILE *fp); дає змогу повернути в потік введення fp останній зчитаний символ (після повернення symb стає першим символом потоку). Приклад: зчитування послідовності цифрових символів з потоку frd та запис цифр за адресою numbst Посимвольний обмін даними #include #include char * ReadNum (char *numbst, FILE * frd) { char * pn = numbst; int symb; while (isdigit(symb = getc(frd))) /*виявлення десяткової цифри */ *pn++ =symb; /*запис цифрових символів у numbst*| *pn =`\0` ; /*кінець числового рядка */ ungetc (symb, frd); /*повернення нечислового символа*/ return numbst; }      

Приклад: представлення поняття "дата", що складається з декількох частин: число (день, місяць, рік), назва тижня та місяця. struct date {       int day ;       int month ;       int year;       char day_name[15];       char mon_name[14]; } arr[100],*pd, date, new_date;     В даному прикладі оголошуються: date, new_date - змінні типу структури date; pd - покажчик на тип date; arr - масив із 100 елементів, кожний елемент якого має тип date.  Можливий і наступний опис структури з використанням typedef: typedef struct dataTypes {         float aFloat;         int anInt;         char aString[8];         char aChar;         char aLong; } DataTypes; DataTypes data; Пам'ять розподіляється у структурі покомпонентно, зліва-направо, від молодших до старших адрес пам'яті.

Ця функція може бути описана, як абстрактна операція сортування даних, що може бути частиною вирішення деякої підмножини задач. Функція, що реалізує цю операцію, може бути використана у багатьох програмах, якщо вона створена як абстракція, що не залежить від контексту програми. Функції мають параметри, тому їх операції узагальнені для використання будь-якими фактичними аргументами відповідного типу. Що є вхідними даними для функції ? Вхідними даними для неї є аргументи та глобальні структури даних, що використовуються функцією. Вихідними даними є ті значення, які функція повертає, а також зміни глобальних даних, модифікації. Будь-яка програма на мові С складається з функцій, причому одна з яких обов'язково повинна мати ім'я main(). Функції Функціями називають самостійні, логічно завершені фрагменти програм, що мають власне ім’я та призначені для виконання заданих дій, останньою з яких може бути повернення деякого значення. Функції формують окремий тип даних мови С. Використання функцій дає змогу структуризувати програму (поділити складні процеси на окремі частини, виділити основні кроки в алгоритмі, а потім розкрити деталі реалізації в окремих функціях), уникнути багаторазового запису одних і тих самих дій та скористатись раніше зробленим, уможливлює розпаралелення процесу програмування, спрощує пошук помилок та внесення доповнень, робить програму лаконічною.

НЕБО ОБЛАКА