Лікарські засоби, що діють переважно на ПНС. Частина 1. Лекція 13

Сигнали ЦНС, які регулюють діяльність внутрішніх органів організму, передаються за допомогою периферичної нервової системи (ПНС). Саме ПНС поєднує центральну нервову систему з органами та кінцівками. На відміну від ЦНС вона не захищена гемато-енцефалічним бар’єром та кістками, тому може зазнавати механічних пошкоджень. Внутрішні органи сприймають сигнали, які передаються до них медіаторами за допомогою спеціальних структур – рецепторів.
Лікарські речовини, які діють подібно медіаторам, називаються міметиками. Звідси пішла назва відповідних груп лікарських засобів – холіноміметики, тобто речовини, що діють подібно ацетилхоліну, та адреноміметики – лікарські речовини, що діють подібно норадреналіну.
Лікарські засоби, що перешкоджають взаємодії медіатора з рецептором та (або) порушують вироблення медіатора нервовим закінченням, називаються літиками або блокаторами. Тому препарати, що блокують холінорецептори, називаються холінолітиками або холіноблокаторами, а препарати, що блокують адренорецептори, називаються адренолітиками або адреноблокаторами.
Лікарські засоби, що діють на периферичні нейромедіаторні процеси

Класифікація засобів для ПНС
Засоби, що впливають на чутливі нервові закінчення (місцеві анестетики та інші засоби місцевої дії).
Засоби, що впливають на рухову іннервацію: засоби, що впливають на холінергічні процеси (ацетилхолін, холіноміметики, інгібітори холінестерази).
Засоби, що впливають на адренергічні процеси (адреналін, норадреналін, адреноміметики, адреноблокатори).
інші засоби (дофамінергічні, гістамінергічні і серотонінергічні препарати тощо).

Місцеві анестетики
Кокаїн міститься в листі південноамериканського куща кока (Erythroxylon coca).
За походженням місцеві анестетики можна поділити на природні та синтетичні сполуки. З природних сполук для місцевої анестезії раніше широко застосовувався кокаїн, один з найвідомішим представником алкалоїдів тропанового ряду (тропан є біцикличною основою, що складається з двох гетероциклів: піролідину та піперидину, які мають спільний атом Нітрогену, зв’язаний з метильною групою):

Сучасні синтетичні сполуки з класу місцевих анестетиків класифікують за хімічною будовою.
Виділяють дві групи анестетиків:
Естери п-амінобензенової кислоти (новокаїн, бензокаїн (анестезин), тетракаїну гідрохлорид (дикаїн) тощо).
Заміщені ацетаніліди – лідокаїн, бупівакаїн, тримекаїну гідрохлорид, піромекаїн тощо.
Також існують комбіновані ЛП.

Естери п-амінобензенової кислоти
Новокаїн
Першим синтезованим місцевим анестетиком, який увійшов у медичну практику, був новокаїн (прокаїн). Вперше він був синтезований та досліджений німецьким вченим А. Ейнхорном, який одержав цю сполуку у 1904 р.

Історія відкриття новокаїну. Після відкриття знеболюючих властивостей кокаїну, європейські лікарі кінця 19 - початку 20 ст. почали призначати цей засіб ліки буквально від усіх хвороб. Поступово стали з'являтися дані про його високу токсичність, а також свідоцтва залежності від неї. Універсальному анестетику необхідно було терміново шукати заміну.
Пошук вівся в усіх напрямках, але проривом в синтезі нового анестезуючого речовини стало вивчення властивостей і хімічного складу кокаїну. Немецкій хімік Альфред Ейнхорн з 1892 р. шукав новий місцевий анестетик, який мав відповідати чотирьом основним критеріям: бути водорозчинним, не бути токсичним у великих дозах (це було необхідно для застосування в хірургії), бути стійким при стерилізації, не викликати місцевого подразнення при ін'єкціях.
Метод Ейнхорном до створення ліків полягав у модифікуванні в формули кокаїну. Новокаїн (пара-аміно-бензоїл-діетіламіноетанол) вчений отримав 27 листопада 1904 року на німецькому хімічному заводі на Майні, що виробляв барвники. Під торговим найменуванням «Новокаїн» ( «новий кокаїн») препарат став випускатися фірмою «Хехст» з січня 1906 р.
На сьогодняшній день входить до Національного переліку основних (життєво необхідних) лікарських засобів і виробів медичного призначення.

До цієї ж групи відносяться подібні до новокаїну за структурою ЛЗ анестезин (бензокаїн) та дикаїн (тетракаїн, леокаїн). Ці сполуки – естери пара-амінобензенової кислоти.
Дикаїн
Анестезин

Метод синтезу препаратів – похідних п-амінобензенової кислоти
Анестезин Новокаїн

Методи аналізу анестетиків – похідних п-амінобензенової кислоти
Анестезин, новокаїну гідрохлорид, дикаїну гідрохлорид – безбарвні кристали або білі кристалічні порошки, без запаху, гіркі на смак; спричиняють відчуття оніміння язика.
Фізичні константи ( температура плавлення).
Фізико-хімічні методи – ІЧ спектр поглинання субстанцій (має відповідати еталонним спектрам).

Хімічні реакції визначення функціональних груп:
1. Загальна реакція для анестезину та новокаїну – реакція на первинну ароматичну аміногрупу (діазотування з наступним азосполученням) з утворенням яскравого червоного барвника:
Ar-NH2 + 2HCl + NaNO2 → [Ar-N ≡ N]+Cl–+ NaCl + 2H2O
червоний барвник

2. Реакція з нітратом арґентуму на хлорид-іони для новокаїну гідрохлориду та дикаїну гідрохлориду.
3. Реакція на естерну групу для анестезину – лужний гідроліз з подальшим визначенням етанолу (див. фарм. аналіз).

Амідні анестетики
Лідокаїн (1943 р. Н. Лофгрен, Б. Лундквіст) Тримекаїн

Метод одержання лідокаїну
Лідокаїн
застосовується у вигляді хлоргідрату