Ефективність управління та оцінка вартості бізнесу у міжнародній

3.1. Методи дослідження систем управління міжнародним бізнесом
3.2. Еволюція концепцій управління ефективністю компаній
3.3. Підходи до оцінки вартості бізнесу у міжнародній практиці
3.4. Методи оцінки вартості бізнесу у міжнародній практиці
3.5. Методи оцінки ефективності бізнесу

3.1. Методи дослідження систем управління міжнародним бізнесом

Методи дослідження являють собою способи, прийоми проведення досліджень. Їхнє грамотне застосування сприяє одержанню достовірних і повних результатів дослідження виниклих в організації проблем

Всю сукупність методів дослідження можна розбити на три великі групи
методи, засновані на використанні знань і інтуїції фахівців;
методи формалізованого подання систем управління (методи формального моделювання досліджуваних процесів);
комплексні методи.

3.2. Еволюція концепцій управління ефективністю компаній

Value-Based Management (найбільш вдалий переклад даного терміна – управління, націлене на створення вартості) – концепція управління організацією, спрямована на якісне покращання стратегічних і оперативних рішень на всіх рівнях організації за рахунок концентрації зусиль всіх осіб, що приймають рішення, на ключових факторах вартості.
Із усієї безлічі альтернативних цільових функцій у рамках концепції VBM вибирається максимізація вартості компанії.

Для того, щоб управляти чим-небудь необхідно вміти це вимірювати. Це означає, що необхідні інструменти, які дозволяють оцінити віддачу від інвестованого в компанію капіталу.
Таким чином, можливо виділити основні фактори, що впливають на вартість компанії, які обов'язково повинні враховуватися в показнику, що відображає створення вартості
– витрати на власний і позиковий капітал – і доходи, які генеруються існуючими активами (при цьому дохід може виражатися в різних формах: прибуток, грошовий потік і т.д.).

Як базові концепції висувалися:
концепція оптимального співвідношення часток власного й позикового капіталу,
концепція збільшення частки підприємства на ринку,
концепція максимізації прибутку й рівня дивідендних виплат і інші.
при цьому визначалися показники, що відображають ступінь ефективності діяльності компанії

Розвиток теорії визначення вартості й ефективності діяльності компанії

Суть концепції управління вартістю компанії полягає в тому, що, з погляду власників, управління повинне бути націлене на забезпечення росту ринкової вартості компанії і її акцій.
У цей час концепція вартості прийнята економічним співтовариством як базова теорія розвитку бізнесу.

Концепція вартості базується на наступних принципах:
Найбільш прийнятний показник, що дозволяє адекватно оцінити діяльність компанії – це потік коштів, який генерується компанією.
Нові капітальні вкладення компанії повинні здійснюватися тільки за умови, що вони створюють нову вартість. При цьому, створюють вартість нові інвестиції тільки тоді, коли рентабельність цих вкладень вище витрат на залучення капіталу.
В умовах, що змінюються, навколишнього економічного середовища поєднання активів компанії (її інвестиційний портфель) так само повинне змінюватись з метою забезпечення максимального росту вартості компанії.

Метод оцінки й управління вартістю ROE (Return On Equity)
Дозволяє визначити ефективність використання капіталу, інвестованого власниками підприємства.
Розрахунок ROE ведеться за формулою:
Net – чистий прибуток
E – величина вкладень акціонерів
S – обсяги продажу
A – величина активів компанії
С – витрати компанії в розглянутому періоді

Фактори, які визначають ROE

Задача
У 2010 році підприємство отримало чистий дохід у розмірі 1540 тис. грн., у 2011 році – на 12% більше. При цьому повні витрати у 2010 році становили 1090 тис. грн., а у 2011 році вони зменшились на 3%. Окрім діяльності з реалізації продукції компанія більше не мала жодних доходів і витрат. Податок на прибуток становить 25%. Усі активи компанії у 2010 році становили 650 тис. грн., а у 2011 році – 700 тис. грн. Частка власного капіталу у джерелах фінансування становила 35% у 2010 році і 40% у 2011 році.
Визначити рентабельність власного капіталу, а також факторів, які вплинули на зміну цього показник.

Метод оцінки й управління вартістю ROIC (Return on Invested Capital)
Характеризує прибутковість, отриману на капітал, притягнутий із зовнішніх джерел.
Розрахунок ROIC ведеться за формулою:
NOPLAT – чистий операційний прибуток
за мінусом скоректованих
на відсотки податків
EBIT – прибуток до відрахування відсотків і податків
T – ставка податку на прибуток EBIT

Задача
Чистий дохід підприємства у 2010 році становив 2,5 млн. дол., у 2011 році – на 8% більше. При цьому повні витрати у 2010 році становили 1,7 млн. дол., а у 2011 році вони збільшились на 3%. Інші операційні доходи становили 1,2 млн. дол., а інші операційні витрати – 0,9 млн. дол. у 2010 році і 1,1 млн. дол. та 0,8 млн. дол. у 2011 році відповідно. У 2010 році підприємство сплатило податку на прибуток у розмірі 230 тис. дол., у 2011 році – 250 тис. дол. Відсотки сплачені у 2010 році - 100 тис. дол., у 2011 році – 90 тис. дол.
При цьому у 2010 році було інвестовано 2650 тис. дол., а у 2011 році – 2900 тис. дол.
Визначити рентабельність інвестованого капіталу, а також факторів, які вплинули на зміну цього показник.

Задача
Підприємство реалізовувало продукцію на зовнішньому ринку. При цьому у 2010 році воно продавало продукцію за ціною 400 грн. за одиницю, а у 2011 році за ціною 480 грн. Курс обмінний за цей період становив 7,5 грн./ дол. у 2010 році і 8,05 грн./дол. у 2011 році. Собівартість одиниці продукції у 2010 році становила 200 грн., а у 2011 році вона зменшилась на 4%. Комерційні витрати становили 40 грн. у 2010 році і збільшились на 5% у 2011 році. Витрати на збут становили 70 грн. у 2010 році і зросли на 10% у 2011 році. Також підприємство понесло інші операційні витрати у розмірі 15 грн. на одиницю продукції у 2010 році та 10 грн. у 2011 році
Визначити рентабельність експортної продукції та фактори, що визначили її зміни протягом досліджуваного періоду.

Метод оцінки й управління вартістю EVA (Economic Value Added)
Основна ідея, що обґрунтовує доцільність використання EVA, полягає в тому, що інвестори (в особі яких можуть виступати власники компанії) компанії повинні одержати норму повернення за прийнятий ризик. Інакше кажучи, капітал компанії повинен заробити принаймні ту ж саму норму повернення як схожі інвестиційні ризики на ринках капіталу. Якщо цього не відбувається, то відсутній реальний прибуток, і акціонери не бачать вигід від інвестиційної діяльності компанії.
Розрахунок EVA проводиться за формулою
NOPAT – чистий операційний прибуток після виплати податків
WACC – середньозважена вартість капіталу
СЕ – інвестований капітал

Метод оцінки й управління вартістю CFROI (Сash Flow Return On Investment)
CFROI є концепцією економічного прибутку, заснованою на корпоративній ефективності/оцінці (русі готівки).
Розрахунок CFROI ведеться за формулою:
Якщо показник CFROI перевищує необхідний інвесторами середній рівень, то компанія створює вартість і навпаки, якщо CFROI нижче необхідної прибутковості, то вартість компанії буде знижуватися.
CFROI = [Скоректовані грошові притоки (cash in) у поточних цінах]
[Скоректовані грошові відтоки (cash out) у поточних цінах]

Для розрахунку показника CFROI необхідно виконати наступні дії:
Виявити грошові притоки протягом економічного терміну служби активів. Даний термін розраховується як відношення сумарної вартості активів до амортизаційних відрахувань.
Розрахувати величину сумарних активів, що і буде виступати як відтік коштів.
Скорегувати як відтоки, так і притоки на коефіцієнти інфляції, тобто привести до поточних цін.
Внести ряд виправлень у розрахункові величини (грошові потоки, сумарні активи) для нівелювання різних перекручувань. Так, наприклад, для розрахунку грошових припливів чистий дохід коректується на суми амортизації, відсотків по позиковому капіталу, виплат по договорах лізингу й т.д. Балансова вартість активів коректується на суми накопиченої амортизації, вартість майна, отриманого по договорах лізингу й т.д.
Розрахувати CFROI як ставку, при якій сумарні грошові відтоки будуть рівні сумарним грошовим притокам.

3.3. Підходи до оцінки вартості бізнесу

Оцінка вартості бізнесу – це акт чи процес формування заключення оцінювача та підрахунку вартості підприємства, цілісного майнового комплексу або пов'язаних з ним прав

Головна складність полягає у необхідності проведення системних розрахунків і узгодження таких основних складових: ринкової вартості всіх активів підприємства, ефективності розподілу та використання виробничих ресурсів, якості господарських процесів, ринкової позиції та конкурентоспроможності підприємства тощо.

Підходи і методи визначення вартості бізнесу та їх характеристика

Підходи і методи визначення вартості бізнесу та їх характеристика (прод.)

Витратний підхід базується на припущенні, що вартість підприємства відповідає витратам, які поніс власник при його придбанні або створенні.
Дохідний метод базується на припущенні, що ринкова вартість підприємства визначається сумою тих доходів і вигід, які будуть отримані в майбутньому.
Порівняльний підхід ґрунтується на припущенні, що найбільша вартість підприємства визначається найменшою ціною, що може бути отримана за аналогічне підприємство.

Порів-няльний аналіз підходів до оцінки бізнесу

На майновий підхід спирається будь-який власник, що намагається підключити логіку до процесу оцінки вартості свого бізнесу. Крім того, цей методичний підхід до оцінки вартості підприємств є основним в умовах економічної трансформації. Він покладений в основу методики оцінки майна, що приватизується.
Основна формула розрахунку вартості бізнесу для витратного підходу:
Власний капітал = Активи – Зобов’язання

Складнощі у використанні майнового підходу
Необхідно знати вартості як стандартних, так і нестандартних активів і зобов’язань.
до числа стандартних з повним правом можна зарахувати такі активи, як нерухомість, транспорт, товарно-матеріальні цінності, акції, облігації.
у свою чергу нестандартні активи і зобов’язання – це капітальні вкладення, оренда, лізинг, кредити.
Присутність в балансі підприємства нестандартних активів і зобов’язань в значній мірі ускладнює застосування майнового підходу до управління вартістю.

Особливості використання порівняльного підходу
Цінність активів визначається тим, за скільки вони можуть бути продані за наявності детально сформованого фінансового ринку, стан розвитку якого в Україні сьогодні не відповідає цьому визначенню.
Можливість використання методів даного підходу виникне в процесі подальшого розвитку ринкової економіки, з появою достатньої кількості біржових структур, укладанням великої кількості операцій з цінними паперами, і, як наслідок, виникненням реальних котирувань фондових інструментів.
За умови використання порівняльного підходу головними факторами є механізм ціноутворення фондового ринку та співвідношення попиту і пропозиції на ринку бізнесу.

Найбільш поширені методи дохідного (вартісного) підходу
метод доданої вартості акціонерного капіталу (shareholder's value added, SVA)
методика економічної доданої вартості (economic value added, EVA)
методу доданої ринкової вартості (market value added, MVA)

Всі ці методи засновані на тому, що вартість компанії сама по собі є важливою комплексною оцінкою її діяльності, яка адекватно відображає ефективність управління, фінансове благополуччя й майбутні очікування.
Вартість реагує на будь-яку зміну ситуації: зниження рентабельності, погіршення платоспроможності, збільшення інвестиційного й фінансового ризиків, втрату конкурентної переваги.

Використання на практиці методів вартісного підходу в Україні пов’язано з рядом обмежень та труднощів.
Це пояснюється такими характеристиками перехідної економіки:
неліквідний фондовий ринок,
нестійка національна валюта,
постійно змінна облікова ставка НБУ, що часто помилково приймається за безризикову,
інформаційна непрозорість емітентів,
зміни в бухгалтерській звітності тощо.

3.4. Методи оцінки вартості бізнесу у міжнародній практиці

Методи реалізації вартісного підходу до управління бізнесом

Інструменти, розрахункові моделі й сфери застосування методів оцінки вартості бізнесу

В моделі економічного прибутку вартість компанії дорівнює величині інвестованого капіталу плюс надбавка або скидка, що дорівнює приведеній вартості прогнозованого економічного прибутку
Якщо в кожен рік компанія заробляє рівно стільки, скільки вистарчає, щоб покрити її середньозважені витрати на капітал, то дисконтована (приведена) вартість її вільного грошового потоку повинна точно співпадати з величиною інвестованого капіталу.
Тобто компанія коштує рівно стільки, скільки в неї вкладено спочатку.
Компанія вартує більше чи менше вкладеного в неї капіталу лише в тій мірі, в якій вона заробляє більше чи менше своїх середньозважених витрат на капітал. Відповідно, надбавка або скидка до інвестованого капіталу повинна бути рівною приведеній вартості майбутнього економічного прибутку підприємства.

Метод дисконтування грошових потоків (Discounted Cash-flow = DCF)
побудований на концепції теперішньої вартості майбутнього Cash-flow оцінюваного підприємства в розрізі окремих періодів.
за своїм економічним змістом схожий з методикою дисконтування Cash-flow у рамках оцінки доцільності інвестицій.
вартість об’єкта оцінки прирівнюється до сумарної теперішньої вартості майбутніх чистих грошових потоків (Cash-flow) або дивідендів, які можна отримати в результаті володіння підприємством, зменшеної на величину зобов’язань підприємства та збільшеної на вартість надлишкових активів.

Надлишкові активи – це активи підприємства, що в даний час не використовуються ним для отримання фінансового результату та застосування яких на даному підприємстві у зазначений спосіб і належним чином є фізично неможливим або економічно неефективним. Такого роду активи оцінюються, виходячи з найкращого альтернативного варіанта їх використання.

Для здійснення розрахунків цим методом слід визначитися з базовими величинами:
1. Часовий горизонт, на який поширюватимуться розрахунки (прогнозний період).
2. Обсяг очікуваного Cash-flow (або дивідендів) у розрізі окремих прогнозних періодів.
3. Ставка дисконтування, яку слід використовувати для приведення майбутніх грошових потоків до теперішньої вартості

Вартість компанії можна визначити, використовуючи формулу:
СF1 – грошовий потік першого року (ціна х кількість продукції (послуг))
СF2 - грошовий потік другого року
d – ставка дисконту
n – період прогнозу грошових потоків
R – реверсія (вартість) у післяпрогнозний період
Реверсію для підприємства ми можемо розрахувати за такою формулою

У застосуванні даного методу слід дотримуватись наступної послідовності:
Розрахунок ставки дисконту із врахуванням різних ризиків та часового горизонту
Визначення чистого грошового потоку протягом прогнозного періоду
Визначення реверсії (вартості підприємства у постпрогнозний період)
Визначення обсяги не використовуваних активів

Ставка дисконту характеризує норму прибутку, за якою майбутні грошові надходження приводяться до теперішньої вартості на момент оцінки.
Вона враховує премію за ризик інвестування коштів в оцінюване підприємство: чим більшим є ризик, тим ставка дисконтування буде вищою.
Ставку дисконтування для цілей оцінки вартості підприємства рекомендується розраховувати на основі використання моделі середньозваженої вартості капіталу (WACC).

Рядом методик пропонується також розрахунок ставки дисконту як суми двох її основних компонентів:
процентної ставки з мінімальним ризиком (чи безризикової): рекомендується розраховувати, виходячи з середньої по ринку дохідності за депозитними вкладеннями; можуть братися ставки за гривневими депозитами, скориговані на середньорічні темпи інфляції, які закладаються в них, або ставки за валютними депозитами;
кумулятивної надбавки за ризик, яка включає різні надбавки за ризик вкладень у конкретне підприємство, зокрема можуть передбачатися надбавки за: неточність прогнозування очікуваних грошових потоків (1-3 %); ризик структури капіталу (0-2 %); високий рівень поточної заборгованості (0-2 %); ризик помилкових рішень менеджменту, ризик погіршення ситуації підприємства на ринку факторів виробництва та збуту продукції (2-4%); інфляційні ризики (залежно від прогнозних темпів інфляції).

3.4. Методи оцінки ефективності бізнесу

Основними цілями результативної оцінки бізнесу є:
Зібрати разом стратегічні цілі, що виходять від вищого керівництва, і ініціативи, що виходять від співробітників нижчих рівнів.
Вчасно виявити можливості й проблеми.
Встановити пріоритети й розподілити ресурси відповідно до цих пріоритетів.
Змінити оцінку відповідно до змін в основних процесах і стратегіях.
Розподіляти зобов'язання, зіставляти фактичну діяльність із зобов'язаннями, визнавати й заохочувати виконані завдання.
Удосконалювати процеси й процедури, якщо це виправдано.
Збільшити надійність і своєчасність планування й прогнозування.

Для досягнення зазначених цілей, останнім часом все частіше використовують два основних підходи, які пов'язують фінансові й нефінансові фактори, що мають першорядне (стратегічне) значення для підприємства.
Це підходи, що носять назву
«система збалансованих показників» і «призма ефективності ».

Система збалансованих показників (СЗП, Balanced Scorecard – BSC)
Уперше описана в 1992 р. Капланом і Нортоном. Методика СЗП виступає і як система оцінки і як система стратегічного керування.
Як система оцінки СЗП покликана перебороти обмеження тих систем, які орієнтовані тільки на фінансові аспекти діяльності.

Нефінансові цілі поділяються на три напрями:
Споживач (визначають, у якому вигляді компанія повинна стати перед своїми клієнтами, щоб успішно реалізувати свою концепцію).
Внутрішні бізнес-процеси (визначають процеси, у яких компанія повинна показати свою перевагу, щоб задовольнити своїх акціонерів і клієнтів).
Навчання й ріст (показують, яким чином компанія може поліпшити свою здатність змінюватись й удосконалюватися, для того щоб реалізувати свою концепцію).

Термін «збалансовані» виник у СЗП тому, що набір оцінок повинен об'єднати в собі показники, які є:
фінансовими й нефінансовими;
випереджальними й запізнілими;
внутрішніми й зовнішніми;
кількісними і якісними;
короткостроковими й довгостроковими

Алгоритм розробки СЗП складається з п'яти основних кроків
Визначення стратегічних цілей (у цілому від 15 до 25).
Встановлення оцінок для кожної стратегічної мети (перехід від якісного до кількісного).
Визначення планових значень оцінок.
Складання списку стратегічних ініціатив, покликаних досягти кожної із цілей (відповідальність).
Об'єднання різних стратегічних цілей за допомогою причинно-наслідкової діаграми, що називається картою стратегії (у цілому, являють собою гіпотетичну модель сегмента бізнесу).

До числа основних недоліків СЗП варто віднести наступні
Не враховує всіх зацікавлених осіб, з якими компанії доводиться зіштовхуватися в діловому середовищі (немає інвесторів, посередників, стратегічних партнерів, постачальників, чиновників регулювальних органів, співтовариств, преси, профспілок і т.д.).
Закладено однобічний підхід до розглянутих зацікавлених сторін (акціонерів, клієнтів, працівників) - задається тільки питання, «що зацікавлена сторона хоче від компанії?», але не вивчається що компанія хоче від зацікавленої сторони.
Фіксований набір «напрямів», що впливають на підсумкову ефективність.
Неоднозначність показників, що ускладнює підсумкове використання розробленої системи.
Складність вибору з набору показників (відбір показників для включення в систему й розміщення пріоритетів серед відібраних показників)

Етапи СЗП і застосовувані інструменти

Етапи СЗП і застосовувані інструменти (продовження)

Призма ефективності (ПЕ)
Нова система, створена для подолання обмежень СЗП (Нілі, Адамс, Кеннерлі).
Система управління не вибудовується навколо стратегії компанії, а орієнтується на основні класи зацікавлених осіб, які можуть зустрітися в будь-якій компанії.
У класи включаються:
інвестори (акціонери й інші постачальники капіталу);
клієнти й посередники;
працівники й професійні союзи;
постачальники й стратегічні партнери;
чиновники з регулювальних органів, преса й співтовариства.

Основні питання, на які намагається дати відповіді дана методика:
Задоволеність зацікавлених осіб (хто відноситься до зацікавлених осіб, і що вони хочуть від компанії?)
Внесок зацікавлених осіб (що компанія хоче від зацікавлених осіб?)
Стратегії (які стратегії для цього придатні?)
Процеси (які процеси необхідно запустити для здійснення даних стратегій?)
Можливості (які можливості – люди, досвід, технології, інфраструктура, – потрібні для більш дієвого й ефективного управління даними процесами?)

У рамках ПЕ карти стратегії називаються картами успіху (мета їх та ж – об'єднати можливості, процеси й стратегії, необхідні для задоволення потреб і побажань зацікавлених осіб. Додатково створюються «карти провалу» – це карта успіху, що відповідає на запитання «як можна мінімізувати ризик провалу?»
Можливість – щось, що повинне бути забезпечене в рамках бізнес-процесу (процес від замовлення до одержання грошей - можливість клієнта розмістити замовлення, можливість планування й складання графіка, можливість постачання, можливість виробництва, можливість поширення, можливість управління кредитом). При цьому кожна можливість містить у собі складові: люди, технології, практичні методи, інфраструктура.

Переваги ПЕ, у порівнянні зі СЗП
Врахування зворотнього зв'язку між суб'єктами в рамках «напрямку» (наприклад, взаємні інтереси акціонерів і компанії).
Більше число елементів у розгляді.
Центральне місце в ПЕ займає не стратегія компанії, а первинні прагнення, які повинна задовольнити стратегія.