Цукровий діабет

Цукровий діабет (diabetes mellitus)
– синдром хронічної гіперглікемії, що розвивається внаслідок впливу генетичних і екзогенних факторів, зумовлений абсолютним або відносним дефіцитом інсуліну в організмі та характеризується порушенням всіх видів метаболізму, і в першу чергу – обміну вуглеводів.

У структурі ендокринних захворювань ЦД займає близько 60-70%.
Майже 90% припадає на хворих із ЦД 2 типу.
За даними ВООЗ, частота ЦД в середньому коливається від 1,5 до 3-4%, значно зростаючи в розвинутих країнах світу (до 5-6%).

Тепер у світі налічується майже 150 млн. хворих на діабет, в Україні – до 1 млн.
Справжня захворюваність є значно більшою, оскільки в кожного другого-третього хворого ЦД не діагностований.

Прогнози ВООЗ

Фактори ризику ЦД
Діти, народжені з масою тіла більше 4,5 кг;
Артеріальна гіпертензія;
Малорухливий спосіб життя;
Патологічна вагітність;

Фактори ризику ЦД
Генетичні
Артеріальна гіпертензія

Шкідливі звички
Зловживання алкоголем
Паління

Нераціональне харчування

Фактори ризику розвитку
цукрового діабету
Ожиріння

СТРЕС

До осіб із чинниками ризику розвитку ЦД відносяться:
– особи похилого та старечого віку;
– однояйцеві близнюки, з яких один хворіє на діабет;
– особи, в яких обоє чи один із батьків страждає на ЦД і є хворі на ЦД у родоводі іншого батька;
– жінки, які народили живу дитину масою 4,5 кг і більше;
– матері дітей з вадами розвитку;

хворі з проявами метаболічного синдрому (інсулінорезистентність, гіперінсулінемія, дисліпідемія, артеріальна гіпертензія, гіперурикемія,);
хворі із захворюваннями печінки і жовчних шляхів, підшлункової залози, хронічними інфекціями сечових шляхів, хронічними ураженнями нирок, органів дихання;
особи з нирковою та аліментарною глюкозурією, епізодичною глюкозурією і гіперглікемією, що виявляється в стресових ситуаціях;
хворі зі стійким пародонтозом та фурункульозом;
хворі з невропатіями неясної етіології;
хворі зі спонтанними гіпоглікеміями.
жінки з глюкозурією під час вагітності, а також після викидня або народження мертвої дитини;
– особи, які страждають на ожиріння, атеросклероз, гіпертонічну хворобу, гіперурикемію, подагру;

Клінічна класифікація ЦД (Балаболкін М.І, 1994, модифікова-
на). Цукровий діабет.
А. Клінічні форми
• Тип 1
• Тип 2
• Інші види, вторинний ЦД:
• Ендокринного генезу (синдром Іценка-Кушінга, акромегалія, дифузний токсичний зоб, феохромоцитома та інші)
• Захворювання підшлункової залози (пухлина, запалення, резекція, гемохроматоз та інші)
• Захворювання, викликані рідкими причинами (лікарські засоби, вроджені генетичні синдроми, наявність аномальних інсулінів та інші)
• Діабет вагітних (гестаційний ЦД)
Б. Ступінь тяжкості:
• легка
• середня
• тяжка

В. Стан компенсації:
• компенсований
• субкомпенсований
• декомпенсований
Г. Ускладнення лікування: • Гіпоглікемія
• Алергія на інсулін або пероральні засоби, ліпоатрофія та інші
Д. Гострі ускладнення ЦД:
• Кетоацидотична кома
• Гіперосмолярна кома
• Лактатацидотична кома
• Гіпоглікемічна кома
Е. Хронічні ускладнення ЦД:
• АнгіопатіГ (нефропатія, ретинопатія, інші)
• НейропатіїЖ. Ураження інших органів та систем:
• Гепатопатія
• Ентеропатія
• Катаракта
• Остеоартропатія
• Дерматопатія
І. Порушена толерантність до глюкози:
• у пацієнтів з нормальною масою тіла
• у пацієнтів з ожирінням
II. Групи статистичного ризику (пацієнти з нормальною толерантністю до вуглеводів, але з підвищеним ризиком розвитку діабету)

Предіабет – стан (період життя хворого), який передує захворюванню. Лабораторні показники не виходять за межі норми. У хворих часто спостерігаються фактори ризику цукрового діабету:
· наявність ЦД у родичів (за наявності ЦД
у обох родичів ризик розвитку його у дітей зростає до 50%)
· ожиріння (ризик зростає із збільшенням
ступеня ожиріння)
· гіпер- та дисліпопротеїнемія
· народження дитини з великою (понад 4 кг) масою тіла – як для дитини, так і для матері (ризик зростає із збільшенням маси)
· у жінок глюкозурія під час вагітності; викидні та мертвонародження
· вірусні захворювання
· гострий та хронічний стрес
· атеросклероз, гіпертонічна хвороба
· гострі та хронічні інтоксикації
· гострі та хронічні захворювання печінки та підшлункової залози
· ятрогенні фактори (тіазидові діуретики, глюкокортикоїди тощо)

Порушення толерантності до глюкози
(латентний діабет) – стан, при якому відсутня клініка ЦД,
натще нормоглікемія та аглюкозурія.
Порушення виявляють при проведенні ТТГ.
У хворих у цей період можуть проявлятися так звані “малі симптоми” ЦД:
· хронічні гінгівіти, стоматити, парадонтоз, випадіння зубів
· хронічні гнійничкові захворювання шкіри, фурункульоз
· свербіж шкіри, статевих органів
· порушення трофіки шкіри, поранення шкіри, які тривало не загоюються
· немотивована статева слабкість, порушення менструального циклу
· поліневрити
· катаракта

Явний (маніфестний) цукровий діабет –
стан, коли клінічні симптоми стають маніфестними, зміни лабораторних показників, у першу чергу гіперглікемія і глюкозурія.
Клінічні симптоми ЦД, у першу чергу скарги хворих, зумовлені самим захворюванням, ступенем його компенсації та ускладненнями.

Клінічні прояви ЦД
Гіперглікемія
Глюкозурія
Поліурія
Полідипсія
Втрата маси тіла
Поліфагія
Гіперкетонемія
Кетонурія

„малі" діабетичні скарги:
• сухість та свербіння шкіри, сухість у роті;
• стійка чи рецидивуюча мітотична інфекція шкіри з придатками або/
та сечовидільних шляхів;
• бактеріальна гнійничкова інфекція шкіри або/та сечовидільних шляхів;
• сухість піхви у жінок;
• погане загоєння ран;
• пародонтоз;
• нечіткість зору;
• швидка втома, запаморочення;
• нудота;
• розвиток артеріальної гіпертензії;
• дисліпідемія.
„великі" скарги:
• поліурія;
• полідипсія;
• втрата маси тіла.

Гінгівіт у 19 річної жінки з неконтрольованим ЦД

ЦД І типу
– поліетіологічний синдром, обумовлений абсолютним дефіцитом інсуліна, що спричиняє порушення вуглеводного обміну, пізніше і інших видів метаболізму.
ЦД І типу розвивається внаслідок аутоімунного ураження інсулінпродукуючих клітин підшлункової залози або спонтанно.

ЦД І типу може бути індукованим вірусною інфекцією (вірус Коксакі, реовірус типу 3, цитомегаловірус, вірус паротиту, природженої краснухи, інфекційного мононуклеозу), різними факторами зовнішнього середовища (в т. ч. нервовий стрес і незадовільне харчування) на тлі спадкової схильності.
цитомегаловірус
вірус Коксакі
вірус паротиту

Класифікація:
Виділяють два основних підтипи ЦД І типу – аутоімунний та ідіопатичний. При аутоімунному ЦД в крові хворих виявляють специфічні аутоантитіла до інсулінпродукуючих клітин.

Діагноз ЦД І типу ставлять тільки при типовій клінічній симптоматиці (прогресуюче зниження маси тіла, розвиток кетоацидозу, прогресуюча фізична слабкість), виявлення глікемії.
Діагноз ЦД ставлять при глікемії крові натще >6,1 ммоль\л або при глікемії >11 ммоль\л в капілярній крові в любу пору доби.
При проведенні ТТГ діагноз ЦД ставиться при рівні глюкози в крові >11,1 і більше ммоль\л (через 2 год. від початку теста).

ЦД ІІ типу – є гетерогенним захворюванням, основу якого становить інсулінорезистентність і недостатність функції ß клітин. Базується цей тип хвороби на генетичні схильності, а основним провокуючим фактором є ожиріння.
Фактори ризику – обтяжена спадковість, ожиріння, АГ, гестаційний ЦД, підвищення вмісту тригліцеридів, зниження вмісту холестерину ЛПВЩ.

Клінічна картина
При ЦД 2 типу характерний повільний розвиток захворювання, особливо у людей похилого віку, діабет роками непомітний і виявляється випадково, на тлі вже наявного діабетичного ураження судин або нервів. Скарги, зумовлені декомпенсацією діабету, проявляються не так демонстративно, можуть бути епізодичними.
Спрага, поліурія посилюються під вечір, після їжі і лише на тлі вираженої декомпенсації стають виразними.

- Нерідко розвитку явних стадій діабету, особливо 2 типу, передує тривалий період прихованих гіпоглікемічних станів різної вираженості, зумовлених гіперсекрецією інсуліну.
- Клінічно вони проявляються відчуттям голоду, слабкістю, пітливістю, тремтінням, головним болем, виникають після тривалих перерв у їжі або на тлі фізичного навантаження, нівелюються прийманням їжі, особливо із вмістом вуглеводів.

Гіперглікемія – кардинальний симптом діабету 2 типу, розвивається і прогресує внаслідок трьох основних механізмів:
-зниження секреції інсуліну внаслідок функціональної недостатності інсулярного апарату;
-резистентності тканин до інсуліну і недостатньої утилізації глюкози;
–компенсаторного підвищення продукції глюкози печінкою.

Методи діагностики в діабетології
Глюкоза плазми натщесерце;
Постпрандіальна глікемія;
Рівень глюкозурії;
Глікований (глікозильований) гемоглобін НвА1с;
Фруктозамін;
Глюкозо-толерантний тест;
С-пептид;
Імунореактивний інсулін;
Індекс НОМА;

Критерії діагностики цукрового діабету та інших категорій гіперглікемії (ВООЗ, 1999)

Критерії компенсації, запропоновані Європейською групою з формування політики в області ЦД типу ІІ

Компенсація: Гліколізований гемоглобін 5-7%, глікемія натще 5-6ммоль\л, постпрандіальна глікемія 7,5-8 ммоль\л, глікемія перед сном 6-7ммоль\л.
Субкомпенсація: Гліколізований гемоглобін 7,1-7,5%, глікемія натще 6,1-6,5ммоль\л, постпрандіальна глікемія 8,1-9 ммоль\л, глікемія перед сном 7,1-7,5ммоль\л.
Декомпенсація: Гліколізований гемоглобін >7,5%, глікемія натще >6,5ммоль\л, постпрандіальна глікемія >9ммоль\л, глікемія перед сном >7,5ммоль\л.
Критерії компенсації, запропоновані Європейською групою з формування політики в області ЦД типу І