Актуальність лейшманіозу

Шкірна форма лейшманіозу вперше описана англійським лікарем Рососке (1745). Клінічна картина хвороби висвітлювалася в працях братів Russel (1756), російських військових лікарів - Н.А. Арендт (1862) і Л.Л. Гейденрейха (1888). Збудник шкірного лейшманіозу відкритий російським військовим лікарем П.Ф. Боровським (1898).

У 1900-1903 р.р. W.B. Leishman і С. Donovan в селезінці хворих індійським лейшманиозом виявили збудника вісцерального лейшманіозу, який A. Laveran і F. Mesnil (1903) описали під назвою L.donovani, а збудник шкірного лейшманіозу отримав назву L.tropica.

Можливість поширення лейшманіозу москітами була висловлена ​​Pressot (1905), зоонозну природу однією з форм шкірного лейшманіозу встановив Н.І. Латишев з співавторами (1941).

Лейшманіо́зи — група паразитарних природно-вогнищевих, в основному трансмісивних зоонозів, поширених у тропічних і субтропічних країнах; спричиняються найпростішими роду Leishmania, які передаються людини через укуси москітів.
Шкірний – L. tropica major (сільський),
L. tropica minor (міський)
Вісцеральний – L. donovani, L. infantum
Дифузний – L. aethiopia (нечутливий до лікування, смертельний)

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, лейшманіози зустрічаються в 88 країнах Старого і Нового Світу. З них 72 відносяться до країнам, що розвиваються країн, а серед цих тринадцять є найбіднішими країнами світу. Вісцеральний лейшманіоз зустрічається в 65 країнах.
СТАТИСТИКА ЗАХВОРЮВАННЯ

Вісцеральний лейшманіоз ВЛ є високоендемічним в Індостані і Східній Африці. За оцінками, в світі щорічно відбувається від 200 000 до 400 000 нових випадків захворювання ВЛ. Більше 90% нових випадків захворювання відбувається в шести країнах: Бангладеш, Бразилії, Індії, Судані, Ефіопії і Південному Судані.

Шкірний лейшманіоз (ШЛ) Близько 95% випадків захворювання ШЛ відбувається в Америці, в Середземноморському басейні, на Близькому Сході і в Середній Азії. За оцінками, в світі щорічно відбувається від 700 000 до 1 300 000 нових випадків захворювання

Шкірно-слизовий лейшманіоз призводить до часткового або повного руйнування слизових оболонок носа, рота і горла. Близько 90% випадків захворювання слизисто-шкіряним лейшманіоз відбувається в Багатонаціональній Державі Болівія, Бразилії і Перу.
За даними ВООЗ

Морфологія
Амастиготи
Круглі овальні тільця 2-5мкм
Безджгутикова форма
Збережений кінетобласт
В людському організмі
Промастиготи
Видовжене тіло 10-15 мкм
Джутик
В організмі безхребетних
Інвазійна форма

Вісцеральний лейшманіоз
Збудники: L. donovani, L. infantum
Патогонез: Запалення в місці укусу, ураження клітин печінки, селезінки, головного мозку.
Клініка:
Інкубаційний період 10 т. – 5 міс.
Блідо-рожева папула в місці укусу
Період розпалу – лихоманка, ураження наднирників, потемніння шкіри, лімфаденіт
Кахексія
Наслідок без лікування: летальний

Діагностика:
Мікроскопія товстої краплі крові, мазків ЧКМ
РЗК, РГА, РІФ
Лікування:
Меглумін-антимоніат
Ломідин (5в.-сурма)
мономіцин
Профілактика:
Захист від москітів
Виявлення і лікування хворих

Життєвий цикл вісцерального лейшманіозу

Шкірний лейшманіоз
Збудники: L. tropica major (сільський) - антроозооноз, L. tropica minor (міський) - антропоноз
Патогонез:
Міський тип: ІП – 3 м.-5 р..
Первинна лейшманома - стадія горбка - стадія виразки (через 6 міс) –стадія рубця (через 2р.)
Сільський тип: ІП – 3д. - 3т.
Активний перебіг (2-6 міс.), некротична виразка з серозно-гнійним вмістом

Діагностика:
Мікроскопія зіскрібку з горбика/країв виразки
Виділення чистих колоній на NNN-агарі
Шкірно-алергічна реакція Монтенегро
Лікування:
Меглумін-антимоніат
Ломідин (5в.-сурма)
мономіцин

Життєвий цикл шкірного лейшманіозу

Епідеміологія та імунологія
Трансмісивний шлях передачі (москіти Phlebotomus papatasi)
Напружений імунітет до шкірного лейшманіозу
Ендемічне захворювання Середньої Азії, Південної Африки, Південної Америки

Загальна профілактика полягає в проведенні захисних заходів від укусів москітів, регулярної дезінсекції, боротьбі з пустельними гризунами.
Специфічна профілактика поки розроблена лише стосовно шкірного лейшманіозу, викликаної L. major і полягає у введенні живої вакцини, особам, що прямують в ендемічний район.

Лейшманіоз є серйозним і небезпечним захворюванням, від якого в світі щорічно помирає близько півмільйона людей. Однак він відноситься до, так званих, «забутим хвороб», тобто хвороб, фінансування яких практично не ведеться. Пов'язано це з тим, що основним ендемічними районами є країни бідних і відсталих регіонів, до яких зараз не прикута основна увага світової громадськості. Таким чином, виходить ситуація, коли про саму хворобу відомо все, але на її лікування просто не вистачає фінансів. Це і робить проблему лейшманіозу актуальною і в наш час.

В Україні є умови для формування власного ендемічного вогнища лейшманіозу в АР Крим - температурний режим, резервуар збудника і переносник. Вісцеральний лейшманіоз став важливою опортуністичною інфекцією при ВІЛ-інфекції/СНІДу. Не вирішеним в Україні залишається питання забезпечення сучасними препаратами для лікування тропічних паразитозів, в тому числі вісцерального лешманіоза.