Історія медицини і фармації України

Iсторiя української медицини i фармацiї, як i будь-яка iсторична наука, вимагає чiткої перiодизацiї. Без сумнiву, що вона охоплює, насамперед, праукраїнський перiод. Про цей перiфод найбiльш всього згадується в письмових i матерiальних пам’ятках скiфського народу, пам’ятниках матерiальної культури з розкопок бувших грецьких колонiй пiвдня України.
Вiдкриття трипiльської цивiлiзацiї, яка досягла своєго розквiту за 3 тис. р.до н.е., засвiдчує, що нашi предки знали про лiкувальнi властивостi деяких рослин i використовували їх при лiкуваннi багатьох захворюваннях.

Подальший розвиток лiкознавства досягнуто пiд час скiфської i черняховської культури.
Слов’яни з давнiх часiв мали поселення бiля Дiпра, Днiстра i iнш. Серед древнiх народiв, якi населяли степовi пiвденнi землi i з якими нашi предки мали вiдносини, найбiльшу пам’ять про себе залишили скiфи Скiфи в УII ст. до н.е. населяли Крим i територiю мiж Днiпром i Дунаєм. Вони стоврили велике об’єднання племен. В У-IУ ст. до н.е. частина скiфiв-кочевикiв починає вести осiдлий образ, вних утворюється примiтивна держава. Скiфи поряд з вирощуванням землеробних культур (просо, пшениця, цибуля та iнш.) вже тодi вирощувавали трави. Рослини-трави використовували не тiльки в повсяденному життi, но i для бальзамування трупiв (ладан, селера, анiс).

Про скiфiв ми взнаємо iз розкопок iменних могил по Днiпру i в Криму. Скiфи, як i будь-який народ, мали певнi знання у вiдношеннi лiкування рiзних хворiб i пошкоджень. Так, пiд час розкопок Чортомлинського кургану (бiля Нiкополя Днiпропетровської обл.) знайденi золотi вази iз зображенням скiфiв, якi надають лiкарську допомогу (перев’язка кiнцiвок, удалення зуба).

В своїх працях «батько ботанiки» Феофраст (370-285 р.р. до н.е.) згадує про «солодкий скiфський корiнь», прополин i отруйну речовину аконiт. Про «солодкий корiнь» згадує також Плiнiй i Дiоскарид. Ця загадкова рослина - сучасна солодка гола. Вже в тi часи знали про її вiдхаркуючi властивостi, застосовуючи при кашлi, простудних захворюваннях; сiк змiшували з медом i прикладували до наривiв. Взагалi солодку скiфи дуже цiнували. Кочуючи степами воїни уталяли цiєю рослинною спрагу на протязi 12 днiв.

В працях Плiнея, Дiоскарiда, Галена зустрiчаються ще вiдомостi про рiд гриба, який скiфи вживали як лiкарство при опiках i як кровозупинний засiб.
Ветеринар другої половини 4 ст. н.е. Пелгонiй пише, що жителi Пiвнiчного Причорномор’ для лiкування коней використовували «контiйськi трави», зокрема, полинь.

Вiдрмий грецький письменник Плутарк (46-120 р.р. н.е.) згадує, що за течiєю рiки Танаiс (Дон) зустрiчається рослина алiнда, яка своїм листям нагадує капусту. Скiфи i сармати використовували сiк цiєї рослини для натирання поверхнi тiла, що охороняло їх вд холоду i простуди.
Зараз вже точно вiдомо, щло скфськi лiкарськi рослини були вiдомi i в Iталiї в 3-4 ст. н.е. В скiфiв конопляний сiк, екстракт кореня мандрагори, опiй слугували анестезуючими засобами при хрургiчних втручаннях.

Скiфськi жiнки, за свiдченням Геродота, вмiли виготовляти косметично-гiгiєнiчнi мазi для шкiри. Вони «труть до шороховатого каменю кiпарисове, кедрове i лавандове дерево, пiдливаючи до них воду». Отже, вже в цей час трипiльцi, праслав’янське населення, скiфи застосовували в своїй лiкувальнiй практицi рiзнi форми лiкiв: вiдвари, настойки, напої, свiжi соки, мазi.

Племена слов’ян вiдрiзнiлися мiж собою звичаєм i побутом. Займалися вони, головним чином, землеробством, полюванням, риболовстворм, гончарною справою та iнш.
В II ст. н.е на пiвденнi землi вторглися iз сходу кочовi племена сарматiв, якi витiснили скiфiв i зайняли степи Приазов’я i Нижнього Приднiстров’я, увiйшовши в контакт безпосередньо з пiвденними слов’янськими полеменами. В I ст. н.е приднiпровськi сармати були асимiльованi слов’янськими племенами, якi iз гоубини лiсорстепу рушились до берегiв Чорного моря.

2. Медицина Київської Русі
В УII-IХ ст. бiльшiсть племен схiдних слов’ян представляло напiвпатриальхальне полiтичне об’єднання або племеннi князiвства. Першi державнi утворення виникли в УI ст.. В УIII ст. утворилось князiвство. В IХ ст. схiдi слов’яни об’днались в согутню раннєфеодальну державу - Київську Русь.
Пiд час князiвства Володимира Св’ятославовича (978-1015 р.р.) Київська Русь пiднялась до рiвня передових держав Європи. Введено хрещення. Прзвивалась пистменнiсть (церковна), особливо пiд час правлiння Ярослава Мудрого (1019-1054 р.р.).

В мiстах серед представникiв рiзних професiй знаходились особи, якi зацмалися лiкувальною справою. Окремi з них спецiалiзовались на лiкуваннi ран, переломiв, лiкуваннi очей та iнш. За грецьким звичаєм при монастирях i великих церквах в першу чергу при Києво-Печерському монастирi створюються мiсця для хворих i iнвалiдiв. Серед ченцiв идiлились особи, якi спецiально посв’ятили себе турботi про хворих i їх лiкуванню. Серед них лiкар Агапiт

За часiв своєго розцвiту Київська Русь мала торговi i культурнi зв’язки iз всiма країнами Європи i крупними країнами Сходу. Широко використовувались працi Галенва i Гiппократа. Серед тодiшнiх праць особливе мiсце займає «Iзбiрник Св’ятослава», який переписаний спецiально ддля сина Ярослава Мудрого - Св’ятослава. В «Iзбiрнику» даються поради як лкувати хвороби, наводиться перелiк лiкарських засобiв.

Стан медицина в Київськiй Русi добре показано в роботi Евпраксiї Київської (Зої) - внучки Володимири Мономаха, яка написана нею у Вiзантiї (початок ХII ст.). Оригiнал цiєї книги «Про мазi» зберiгається в Римi.
Надовго затримався подальший економiчний i культурний розвиток Київської Русi набiг кочевикiв. В 1912 р. Київ захопив Батей. Були зруйнованi багато князiвст, в найменшiй мiрi потерпiли Волинь i Галичина. Утворення пiзнiше Галицько-Волинського князiвства вiдiграло певну роль в захисту земель вiд нападу iз Заходу. Однако, литовськi князiвства в 1362 р. захопили захiднi землi, ще ранiше поляки - галицькi (1349 р.), а угорцi - Закарпаття. З цього часу шляхи Київщини, Подiлля, Галичини на протязi багатьох столiть рiзнилися в розвитку.

В ХУ ст. розпочалася пiдготовка вчених лiкарiв в Польщi в Кракiвському унiверситетi. Пiзнiше лiкарiв готовили в Замойськiй академiї (Польща). Окремi випускники академiї стали знаменитими. Серед них - Юрiй Дрогобич-Кагермак (1450-1494 р.р.) отримав ступiнь бакалавра, магiстра, потiм поступив в Болонський унiверситет. В 1478 р. вiн отримує звання доктора фiлософiї, в 1482 р. - доктора медицини. Два роки вiн вибирався ректором Болонського унiверситету. Вiн перший iз наших спiвiтчизникiв в 1483 р. видав книгу «Прогностачна оцiнка поточного 1483 р. магiстра Юрiя Дрогобича iз Руси, доктора фiлософiї i медицини Болонського унiверситету щасливо виконана». Потiм Юрiй Дрогобич вигладає медицину в Кракiвському унiверситетi.

Так як пiввнiчно-схiдна частина України була зв’язана з Москвою, звернемся до iсторичного минулого на цих територiях. Широке розповсюдженя в ХУ-ХУI ст. знайшли травники. Рукописнi кнаги цих часiв часто iлюстрованi рисунками, нрiдко розфарбованими. Медичнi рукописи знайомили з аптечним iнвентарем i посудою, з прийомами обробки рослин. В травниках зустрiчаються такi лiкарськi форми, як порошки, мазi, пластирi, полоскання, масла i iнш.

В старинну лiкарi одночасно були аптекарами. Роздiлення медицини i фармацiї пройшло тодi, коли виготовлення лiкiв суттєво ускладнилось i вимагало спецiальних знань. Першi згадування про аптекарiв-спецiалiстiв вiдносяться до ХУ ст., но про ї дiяльнiсть вiдомостi не збереглися. Лiки вiдпускалися населенню в основному iз зiлейних, трав’яних, сiм’яних лавок. Цi лавки i явились протитипом аптеки. «Зелейки» або зелейнi лавки отримали назву вiд слова «зiлля» - зелений, тобто трав’яний. Пiзнiше зiлля стало означати яд, отрава, лiкарство. Людей, якi торгували лiкарствами, називали зiлейниками. Власники лавок не просто торгували лiками.

Вони готовили лiкарськi засоби, вивчали їх якiсть i «лiкувальну силу». Зiлейники були знаючими людьми своєго часу. Вони користувалися великою популярнiтю i авторитетом в народi. Деякi iз них були складачами рукописних травникiв. Наприкинцi 16 ст. було заборонено торгувати лiками iз зiлейних лавок.
В ХI ст. зруйнований внаслiдок постiйних нападiв орд Київ на деякий час губить ведучу роль в культурному життi українських земель. Таким мiстом стає Львiв.
Вже в 1337 р. в мiських актах Львова знаходяться вiдомостi про створення в мiстi госпiталю для хворих i бiдних. Перший запис про аптеку датований 1445 роком.

3. Розвиток аптечної справи в Україні в 18 ст.
На початку ХУIII ст. на лiвобережнiй Українi функцiонувало 2 аптеки - Київська i Лубненська (казеннi) в трит приватнi - Глухiвська, Нiжинська i Київька. Оскiльки офiцiйних аптек було мало, лiкарi тримали аптечки, в яких вiдпускали хворим лiкарства. Бiльшiсть медикаментiв була рослинного походження, Лiкарськi рослини лiкарi iз своїми помiчниками збирали на околицях мiста, ряд медикаментiв привозили iз-за кордону (Гданськ, Селезiя, Лейпцiг).

Лубненська польова аптека була вiдкрита в 1720 р. Вона постачала медикаментами i необхiдними медичними iнструментами в основному вiйськовi частини. З часом аптека забезпечувала медикаментами Запорiзьку Сiч, карантиннi пости i мiських лiкарiв, На протязi всього ХУIII ст. Лубненська аптека була самою великою на територiї України. Вона заготовляла велику кiлькiсть лiкiв, в основному рослинного походження, в тому числi для аптек Москви. Наприклад, пiд час русько-турецької вiйни 1769-1774 р.р. ця аптека вiдпускала лiкарств на суму 200 тис. крб.

В Лубненському аптечному саду вирощували рiзнi лiкарськi трави. В 1750 р. тут вперше зiбрали врожай вiтчизнянного ревеню, який тодi користувався великою популярнiстю при рiзних захворюваннях. В Лубненському ботанiчному саду розпочали вирощувати столовi (червонi) буряки, iз яких вперше був отриманий очищений спирт. Лубненська аптека мала велику лабораторiю, в якiй проводились експериментальнi дослiдження. Твак, пiсля довгих дослiдiв, лубненськi фармацевти запропонували для виготовлення лiкiв замiсть французського спирту українську мiцну горiлку, яка очищалась сорочинським пшрном.

Лубненська аптека до кiнця ХУIII ст. була однiєю iз баз для пiдготовки аптечних кадрiв. В цей час на Українi спецiальних аптечних закладiв для пiдготовки фармацевтiв не iснувало i необхiднi кадри готовили шляхом iндивiдуального навчання у великих аптеках, в яких було вiд 4 до 6 учнiв. Фармацевтична рсвiта складалася iз 4-х етапiв: апечний учень, аптечний гезель (помiчник провiзора), провiзор i аптекар. Навчання продовжувалось вiд 6 до 10 рокiв. Спочатку учнiв в аптеку направляла медична канцелярiя, а потiм Лубненськiй аптецi було дозволено самостiйно комплектувати учнiв iз числа вихованцiв мiсцевих навчальних закладiв, якi добре володiли латинською мовою.

На початку 18 ст. в Глуховi - адмiнiстративному центрi лiвобережної України при гетьманi був доктор медицини i аптекар. Перша приватна аптека в Глуховi була вiдкрита в 1873 р. Згiдно з дiючим законодавство вiдкриття аптеки проходило в два етапи:
Медична канцелярiя давала попереднiй дозвiл на вiдкриття аптеки i закупку лiкiв.
Спецiальна медична комiсiя оглядала аптеку i вiдправляла рапорт в медичну канцелярiю, яка давала кiнцевий дозвiл на вiдкриття аптеки i реалiзацiю медикаментiв.

З вiдкриттям аптеки в Глуховi були закритi аптеки, якi тримали лiкарi. Перший провiзор аптеки Лiнтронг за 2 роки допустив розтрати, тому що часто вiдпускав лiки в займи. Новий провiзор був прийнятий на роботу на умовах:
прихiд i розхiд акуратно записувати в книгу
вести себе тверезо, не грати в карти на великi грошi
без дозволу не вiдлучатися далеко вiд аптеки
добросовiсно навчати учнiв аптечнiй справi
лiтом разом з учнями збирати трави.
Першу приватну аптеку в м. Київi в 1728 р. вiдкрив Iван Ейтер. Це була єдина аптека до кiнця 18 ст. Вiдпускала до 980 найменувань лiкiв.

В м. Нiжинi в 1740 р. була вiдкрита аптека. Однако iз-за малої кiлькостi рецептiв аптека збанкротувала i через 2 роки була закрита.
В другiй половинi 18 ст. аптечна мережа України суттєво зросла, вiдкривалися новi аптеки не тiльки в губернських, но i уїздних мiстах. Суттєво розширилась сiтка київських аптек. Найбiльш знаменитою фiгурою цього часу був Бунге, виходець iз Швецiї, який 40 рокiв завiдував аптекою на Подолi.
В 1799 р. на Печерську була вiдкрита аптека провiзором Чекаловим. Аптека вiдпускала лiки жителям м.Київа i комплектувала невеликi аптечки лiкарям для тих районiв, де не було аптек.

В м. Чернiговi перша спроба вiдкриття аптеки була зроблена в 1782 р. До цього там була невелика аптека, яку тримав лiкар Омел’янович. Цей лiкар вперше на Українi пробував створити те, що ми сьогоднi називаємо страховою медициною: вiдраховати вiд кожного карбованця зарплати по 3 копiйки i на випадок хвороби видавати хворим лiки безоплатно, однак ця iдея успiхц не мала. Перша аптека в м. Чернiговi була вiдкрита в 1790 р.
В м. Полтавi в кiнцi 80-х рокiв 18 ст. мав приватну аптеку лiкар Там. Велику роль в розвитку аптечної справи в Полтавi вiдiграв лiкар Тишевський, який побудував лiкарню i окреме примiщення для аптеки.

В м. Харковi - адмiнiстративному центрi Слободської України - перша аптека була вiдкрита в 1778 р. Завiдував аптекою Пискуновський; вiн навчався в Київськiй академiї, дiйшов до школи фiлософiї, був зарахований учнем Пiтербурзької головної аптеки: отримав звання гезеля, потiм провiзора. Побудовав кам’яний 2- поверховий дiм для аптеки, заклав в м. Куп’янську аптечний склад, готовив аптечнi кадри.
В 1764 р. на пiвнiчних границях Запорiзької Сiчi була створена Новоросiйська губерня з адмiнiстратвним центром в м. Кременчугу. В цьому ж роцi була вiдкрита губернська аптека.

В 1770 р. з початком будови Олександрiйської фортецi була створена казьона аптека, яка обслуговувала Днiпровську захисну лiнiю, а також жителiв швидкоростучого м.Олександрiвська (нинi - м. Запорiжжя). Завiдував аптекою провiзор Шик, який постачав медикаментами i Запорiзьку Сiч. Вiн був зарахований почесним козаком i нагороджений лисячою шубою.
В м. Одесi перша аптека почала працювати з 1796 р. Аптечний гезель Шумановський привiз в Одесу свою аптеку. Однако, медична комiсiя не дозволила йому тримати аптеку

В другiй половинi 18 ст. поряд з iноземними посiбниками з фармацiї появляються вiтчизнянi працi. В 1772 р. в Пiтербурзi була видана книга вiдомого українського лiкаря Трохимовського «Рассуждения о растениях, в крымской степи полковым лекарем усмотренных». Це був перший вiтчизняний посiбник з фармакологiї лiкарських рослин. Праця Тхимовського сприяла ознайомленню широкого кругу лiкарiв i фармацевтiв з рослинним багатством нашої країни, кращому використанню вiтчизняної сировини, що дозволило вiдмовитись вiд деяких iмпортних препаратiв.

Дамо характеристику цього перiоду часу на Галичинi. У м. Львовi збереглася аптека, яка була вiдкрита ще в 1775 р. вiйськовим армацевтом Наторпом. В 1966 р. на базi старинної аптеки створенрй музей фармацiї, який має назву народного. Розмiщений вiн в старинному кварталi м. Львова (площа Ринок). При вiдкриттi музею в ньому нараховувалось 2,7 тис. експонатiв, сьогоднi їх понад 8 тис. Музей фармацiї користується великою популярнiстю серед львiв’ян i гостей мiста. Коротко розкажемо про цей музей.

Ви попадаєте у велику кiснату, iнтер’єо якої вiдтворює торговий зал старинної аптеки. Саме тут фармацевти зустрiчали своїх вiдвiдувачiв, вiдпускали їм неоюхiднi лiки. Вдоль стiн - високi дубовi шафи, якi виготовленi в 18 ст., художня рiзьба. В нижнiй частинi шаф- висувнi дубовi ящики з назвою старинних лiкiв, у верхнiй заклеєнiй - дерев’яна, металiчна, фаянсова, скляна посуда, рiзних розквiток i форми баночки, флакони, штангласи. Колись в них зберiгались лiки. Одна посуда видiляється красивим орнаментом, iнша - чiтко позначеною символiкою: короною, зiркою, орлом i iнш. Кожна аптека того часу мала свою назву: «Пiд золотим орлом»,»Пiд фемiдою». На флаконах назва лiкiв: «вода життя», «настойка для довголiття», «бальзам життя», «залiзне вино».

В гамi кольорiв, якi переливаються на полицi, видiляється ярко-червоний - це посуда, яка виготовлена iз рубiнового скла, технологiя варiння якого передбачає добавку солей золота. В такiй посудi доброе зберiгаються свiточутливi препарати. Тут вам розкажуть легенду про те, як вдалося розгадати секрет рубінового скла. Колись давно жив на свiтi бiдний скловар, Нiяк йому не вдалося вибратися iз бiдностi. Бiднiсть привела до розпачу його дружину. Одного разу вона в поривi гнiву i безсилля зiрвала з руки вiнчальну обручку i кинула в кип’ячу скломасу. I раптом наступило чудо: на очах сiра маса набула ярко-червоного кольору. Майстер не розгебився i виготовив красивий посуд. З цих пiр вiн обволодiв технологiєю варiння рубiнового скла, що принесло йому славу i багатство.

Мрiяли прославитись i стати багатими i власники старовинних львiвських аптек. Тому примiщення своїх аптек оюновляли декоративними меблями, оформляли вiконнi вiтрини. На високих довгих асистентських столах, за якими готовались лiки, встановлювались канделябри (свiтильники). Вони освiщували примiщення i одночасно слугували штативами аптечних ваг. Праця аптекарiв була трудоємкою i втомлюючою. Для виготовлення лiкiв використовувались в основному масивне аптечне обладнання. Тому не випадково до початку 20 т. аптекарами працювали тiльки чоловiки. Ваги виготовляли у виглядi бронзових скульптур Екскулапа i Гiгiєї.

З торгового залу аптеки проглядається невеликий кабiнет бувшого господаря аптеки. В дверях, якi з’єднують кабiнет з залом - глазок, через який господар мiг незамiтно слiдкувати, як аптекарi обслуговували вiдвiдувачiв. До найбiльш заможнiх клiєнтiв вiн виходив ам - такий був звичай тих часiв. Це було проявою ввiчливостi i способом залучення до аптеки вигiдних клiєнтiв. В аптецi зiбранi рiдкi експозицiї: бюсти Гiппократа, Галена, Парацельса. Є галарея скульптурних або графiчних портретiв Євпраксiї, Юрiя Дрогобича та iнш.

Цiнними є документальнi експонати - рецептурнi журнали, з яких можна взнати про асортимент, призначення i вартiсть лiкiв. З 1805 р. є 8 ьаких журналiв. В них мiститься детальний опис: про кiлькiний склад i дозування лiкарських препаратiв, їх цiна. А цiни були високi, так як залежили вiд вартостi лiкарської рослинної сировини, а також вiд старання власникiв аптек отримати прибутки.
В аптецi того часу часто готовили лiки у виглядi пiлюль-шарикiв, зберiглося обладнання для цього. В аптецi є зразки перших таблетних прессiв.

Одна iз залiв аптеки вiдтворює аптечну лабораторiю. Експонати знакомят з рiзними етапами переробки лiкарської рослинної сировини i виготовлення з неї лiкiв. Це подрiбнення, висушування, пресування, отримання настойок i екстрактiв. Працюючи в такiй лабораторiї, аптекарi ручними траворiзками подрiбнювали лiкарськi рослини, для видавлювання iз рослини соку користувалися ручними пресами рiзних конструкцiй. В аптецi мiститься колекцiя рiдких лiкарських рослин iз рiзних країн свiту. Збереглися прилади i обладнання для виготовлення мила.

В окремiй кiмнатi розмiщується аптечна кухня (кокторiй), де методом теплової рбробки виготовляли лiки з рослинної сировини, мазi рiзної консистенцiї. Необхiдно вiдмiтити, що аптеки виготовляли лiки з використанням води дистильованої. Тому постiйно приходилось торбуватись про її запаси, якi можна було забезпечити за допомогою доброї апаратури. Ьаким надiйним в роботi був унiкальний iнфудирно-перегонний апарат 18 ст. Цей апарат i сьогоднi готовий доо експлуатацiї. За його допомогою можна готовити настої i вiдвари, розтоплювати мазевi композицiї, отримувати дистильовану воду

Одна з кiмнат аптеки видiлена пiд експонати iсторiї фармацiї, Коротко про знаменитих фармацевтiв 18 ст. Цiкавою особистiстю в iсторiї львiвської фармацiї був Iван Алембек. Освiту вiн отримав у Вроцлавi i Падуї. Вiн власноручно готовив лiки iз трав. Прославився тим, що органiзував протиепiдемiчнi мiроприємства при епiдемiях. Вибирався членом магiстратури, захищав простих людей вiд свавiлля керуючих верхiв, тричi кидали його в тюрму. Написав 10 робiт.

Замiтнмий слiд в iсторiї львiвської фармацiї залишив Теодор Торосевич (1789-1876 р.р.) Пiсля закiнчення Вiденського унiверситету в 1819 р. вiдкрив у Львовi аптеку «Пiд римським iмператором Титом». Займався науковою i педагогiчною роботою. В аптецi обладнав зразкову лабораторiю. Надруковав 108 наукових праць; покращив процес отримання цукру з цукрових бурякiв, виконав повний хiмiчний аналiз мiнеральних вод Трускавця, Моршина, Немирова та iнш. Видав фундаментальну монографiю «Мiнеральнi джерела в Галичинi i Буковинi». Львiвськi фармацевти Зех i Лукасевич в аптецi отримали керосин з нафти, а в 1853 р. засвiтилася перша керисинова лампа в м. Львовi.

Розвиток аптечної справи в 19 ст.
Приблизно у 1728 р. уроженець Дерпта Йоган Гейтер заснував першу громадську Київо-Подільсьеку аптеку, фапсад якої виходжив на контрактову площу – місце комерційне та дохідне, тому довгий час аптека успішно процвітала. Згодом аптека перейшла до його дружини, котра запросила на роботу провізора Георга Фрідріха Бунге, який внедовзі одружився з дочкою Гейтерів і став односібним власником аптеки, яка стала називатись аптекою Бунге. Під час пожежі 1811 року будівля згоріла дотла.

Початок 19 ст. характеризується подальшим розвитком фармацiї. В рядi мiст (Київ, Херсон) були створенi так званi запаснi аптеки. Вони слугували не тiльки для виготовлення лiкарських засобiв, но i складами для зберiгання товарiв. Створення таких аптек було спробою згрупувати запаси лiкарських засобiв, iз яких по мiрi необхiдностi можна було постачати казеннi аптеки.

В 19 ст. продовжував дiяти аптечний статут, який був затверджений медичною колегiєю в 1789 р. Вiн складався з 23 пунктiв i був законодавчим актом для всiх аптек. Там були сформульованi:
органiзацiя в аптеках окремої сухої матерiальної кiмнати для зберiгання лiкарської рослинної сировини;
органiзацiя лабораторiї для виготовлення лiкiв;
отруйнi i сильнодiючi речовини зберiгалися пiд замком i вiдпускалися за рецептом за розпискою хворого;

аптекарi повиннi дотримуватись фармакопеї;
якщо рецепт мiстив неясностi або маса лiкiв була сумнiвною, тодi аптекар повинен вiдпускати лiки пiсля додаткового пояснення лiкаря.
Термiновi лiки виготовлялися поза чергою. При видачi медикаментiв аптечний працiвник вносив в сигнатуру прiзвище лiкаря i хворого, дату, номер, цiну i рекомендований лiкарем спосiб вживання. Фармацевтам заборонялось виписувати рецепти i лiкувати хворих. В зв’язку з скаргами на несвоєчаснiсть виготовлення лiкiв в аптеках був виданий циркуляр, який зобов’язував аптечних працiвникiв визначати точний час отримання лiкiв, а на сигнатурi - час виготовлення i видачi лiкiв.

аптекарi повиннi дотримуватись фармакопеї;
якщо рецепт мiстив неясностi або маса лiкiв була сумнiвною, тодi аптекар повинен вiдпускати лiки пiсля додаткового пояснення лiкаря.
Термiновi лiки виготовлялися поза чергою. При видачi медикаментiв аптечний працiвник вносив в сигнатуру прiзвище лiкаря i хворого, дату, номер, цiну i рекомендований лiкарем спосiб вживання. Фармацевтам заборонялось виписувати рецепти i лiкувати хворих. В зв’язку з скаргами на несвоєчаснiсть виготовлення лiкiв в аптеках був виданий циркуляр, який зобов’язував аптечних працiвникiв визначати точний час отримання лiкiв, а на сигнатурi - час виготовлення i видачi лiкiв.

Новий бiльш детальний статут був введений в 1836 р. i мiстив 5 роздiлiв:
порядок заснування, обладнання i передача аптеки;
порядок внутрiшнього кеування аптекою, загоиiвля i вiдпуск лiкiв за рецептами;
права i обов’язки фармацевтiв;
вiдповiдальнiсть аптечних працiвникiв.
Дев’ятнадцяте столiття характеризується швидким збiльшенням аптечної мережi на Українi. Поступово лiквiдуються привелiйованi аптеки, якi користувалиссь монопольним правом продажi лiкiв в одному населеному пунктi. Це зустрiчало противлення приватних аптекарiв, так як зменшувались їх прибутки.

На той час майже всi аптеки були приватними. Лише в губернських адмiнiстративних центрах iснували державнi аптеки, но i вони здавалися в оренду приватним фармацевтам.
В 19 ст. кiлькiсть аптек в Украхнi збiльшилась в 17,3 рази. У другiй половинi кiлькiсть аптек подвоювалась кожнi т25 рокiв. До 1900 р. щорiчно вiдкривалось 40 аптек. З врахуванням численностi населення одна аптека обслуговувала в Київi 9908 жителiв, в Одесi - 10154, в Харковi - 10432 i т.д.

Вiдкриття аптек на Галичинi.
В захiдно-українських землях на розвиток аптечної справи проявлявся вплив Польщi і Австрiї. Аптечнi заклади тут рiзнилися мiж собою своїми призначенням i формами органiзацiї. Iснували аптеки королiвськi, публiчнi, окружнi, сiльськi, домашнi, гомеопатичнi, вiйськовi, монастирськi, дрогерiї.
Титул королiвського аптекаря мали право отримувати тiльки представники двор’янства. Вони роздiлялися на двi категорiї. Аптекарi 1 категорiї знаходились завжди при дворi або супроводжували королiв, аптекарi II категорiї - королiвськi постачальники забезпечували двiр рiзними лiками.

Королiвськi аптекарi мали дуже багато привелегiй: звiльнялись вiд дотримання мiсцевих постанов i розпоряджень, вiдрахування податкiв, самi вибирали мсце для будiвництва аптеки, володiли аптекою виключно в певнiй мiсцевостi, на фасадi аптеки могли ставити королiвський герб.
Найбiльш розповсюдженими на територiї Галичини були публiчнi аптеки. Такi аптеки iснували у великих i малих мiстах i обслуговували рiзнi версти населення. Вони, як правило, мали мвоєго власника i передавалися в спадщину. Право керувати аптекою належило тiльки дипимованим спецiалiстам: доктору хiмiї або магiстру фармацiї.
В рiзних районах Галичини iснували окружнi аптеки, власники яких були одночасно головами фiлiальних або окружних об’єднань «gremium».

Наступний вид атек - сiльськi аптеки. Володiти такою аптекою або керувати мiг тiльки провiзор, який мав диплом доктора хiмiї або магiстра фармацiї. Сiльськi аптекарi формували свiй асортимент за замовленнями лiкарiв, щоб крще контролювати якiсть лiкiв.
Домашнi аптеки часто створювались в маленьких мiстах або провiнцiях для допомоги лiкарям. Умовою вiдкриття таких аптек було вiдсутнiсть аптеки в роздiлi 1 милi в мiстечку проживання лiкаря. Лiкар мав право видавати лiкарства тiльки тi, якi вказанi в фармакопеї. Домашнiм аптекам, як i публiчним, дозволялось на пiдставi рецепта виготовляти i вiдпускати лiкарства, до складу яких входили оечовини, як позначенi у фармакопеї хрестиком (наркотичнi i списку «А»).

Австрiйський уряд заборонив ще в 1785 р. привозити в Галичину так званi домашнi аптечки iнших країн.
Мали дозвiл уряду на функцiонування також гомеопатичнi аптеки, де виготовлення лiкiв здiйснювалось в дуже малих дозах бiологiчно-активних речовин. Гомеопатичнi препарати можна було виготовляти тiльки за рецептом лiкаря i тiльки тим аптекам, якi мали на це право. Лiкарi-гомеопати лишились права володiння домашньою аптекою.

Дрогерiї - це аптечнi магазини або магазини санiтарiї i гiгiєни. Власниками їх могли бути люди, якi пройшли навчання-практику в дрогерiї або складi аптечних товарiв 3 роки., здали iспит перед санiтарною комiсiєю магiстрату i отримали звання «матерiалiста». В дрогерiях пропонувалось покупцям хiмiчнi товари для ремесел, дезинфекцiї, фiтотовари, косметичнi засоби, ядохмiкати, перев’язнi засоби, а також безрецептурнi лiкарськi засоби.

Деяки аптеки цього перiоду були не тiльки мiсцем виготовлення лiквв, но i медичних знань. Аптеки мали бiблiотеки, зберiгали древнi рукописи. Асортимент виготовлених лiкiв складав 80% лiкiв рослинного походження. Це були мiкстури, порошки, краплi, сиропи, настої, сумiшшi трав. Крiм виготовлення лiкарських прописiв, в аптеках готовили торти, марцепани, лiкери. Великим попитом користувався львiвський вiск, який навiть iмпортувався i мав свою «торгову марку» - зображення лева. Жостока конкуренцiя i намагання до прибутку сприяли фармацевтам в пошуках виробництва нових товарiв, наприклад, супiв в брикетах та iнш.

Накiнець 19 ст. аптечне виробництво все частiше допускає фальсифiкованi лiки, тому уряд Австралiї для здiйснення контролю вимагає дотримання положень аптечного статуту (1844 р.р.). Вводиться щорiчна раптова ревiзiя, на етикетцi лiкарства необхiдно вказувати прiзвище аптекаря, Порушуючи вимоги Статуту, аптекар перший раз попереджувався, другий - сплачував штраф у фонд бiдних, третiй - аптека пiдлягала закриттю тимчасово або назавжди

Статут вимагав наявностi певних нормативних документiв: фармакопеї, такси, «Iнструкцiї для аптекарiв», посiбники з фармацiї, фармакогнозiї, хiмiї, ботанiки, атлас або гербарiй рослин, ведення лабораторнихх робiт з вказiвкою дати i кiлькостi заготовки. Кожна аптека повинна мати: торговий зал, лабораторiю (асистенську кiмнату), матерiальну кiмнату, аптечний пiдвал, iнспекцiйну кiмнату.

Історія розвитку медицини і фармації України 20 ст.
Очевидно, що найбільший прогрес у розвитку фармації на той час був досягнутий у Києві.
У 1896 р. у місті функціонували (не рахуючи дрібних закладів) великі аптеки: три – на Хрещатику, дві – на Володимирській вулиці й по одній – на Великій Васильківський та Великій Підвальній вулицях 34.

1881 р. у Києві постало “Південноросійське товариство торгівлі аптекарськими товарами” (російська абревіатура “ЮРОТАТ” – від “Южнорусское общество торговли аптекарскими товарами”) яке володіло на 1913 р. шістьома власними крамницями. Товариство мало у своєму складі власну виробничу лабораторію, котру згодом перетворити на завод (нині – Київський завод медпрепаратів).

У переддень Першої світової війни 468 тисяч киян в разі потреби могли звернутися за лікарськими засобами до послуг 43 аптек (отже, кожна обслуговувала пересічно 10,9 тисячі мешканців міста), 146 аптечних складів, аптекарських та парфумерних магазинів. Так, наприклад, заснована 1888 р., гомеопатична аптека В.П. Лепковського (Прорізна № 18) пропонувала клієнтам різного розміру домашні й кишенькові гомеопатичні аптечки, спеціальні гомеопатичні ліки, лікувальники, брошури іноземними мовами. Іногородні замовлення цей заклад виконував “негайно і акуратно”.

У місті діяли “Південно-західний союз фармацевтів” “Київське фармацевтичне товариство взаємодопомоги” та “Київське товариство аптекарів” (головував в останньому – магістр фармації А.А.Марцинчик, він же був власником відомої усім киянам аптеки на Хрещатику, 36). При “Київському товаристві аптекарів” на Хрещатику, 17, працював Хіміко-фармацевтичний і бактеріологічний інститут, який здійснював різноманітні хімічні, хіміко-медичні й бактеріологічні аналізи, провадив навчальні курси тощо.

У 1912-1913 рр. в Києві видавався тижневик “Всероссийский фармацевтический весник” 35…
Аптечна мережа була дуже незначна і не могла забезпечити потреби населення. На території України в 1911 р. було лише 873 аптеки (530 сільських та 343 міських). У 1913р. кількість аптек дорівнювала 1067 (714 сільських та 353 міських), з яких лише 43 аптеки належили земству, а решта 1024 приватним власникам.
Більшість приватних власників аптек були не фармацевти, а особи, які мали можливість відкривати аптеки з метою дальшого особистого збагачення. У тих випадках, коли власник аптеки був не фармацевт, він наймав для управління аптекою людину з фармацевтичною освітою. Лише одна третина власників аптек з початку ХХ століття були фармацевтами.

Новий Аптекарський статут 1836 р. дозволяв відкриття аптек всюди, де є в цьому необхідність, будь-якому громадянину, але управляти аптекою міг тільки аптекар. Дозвіл на відкриття аптеки видавався Медичним департаментом МВС. Але перед цим потрібно було отримати письмовий відгук від власників прилеглих аптек про доцільність відкриття нової аптеки. Зрозуміло, що власники аптек завжди знаходили поважну причину, яка перешкоджала відкриттю нової аптеки.
Крім того, в 1864 р. Було створено фармацевтичне товариство з метою розвитку фармації та медицини. Але так, як дійсними членами цього товариства були тільки фармацевти-володарі аптек, вони в першу чергу захищали свої інтереси та вели боротьбу проти розширення кількості аптек. Це привело до того, що становище лікарської допомоги було вкрай незадовільним, а число приватних аптек – незначним.

Міські аптеки, які керувалися особами з вищою фармацевтичною освітою, мали приміщення та обладнання, які більш-менш відповідали вимогам аптеки і мали право набору аптекарських учнів, називання «Нормальними».
Власники аптек, природно не ставили перед собою завдання поліпшити забезпечення населення медикаментами. Їх зусилля були спрямовані на максимальне одержання прибутків від торгівлі медикаментами та іншими товарами.
У вересні 1909 р. в м. Київі почав виходити журнал «Жизнь фармацевта», який відігравав в історії профспілкового руху службовців-фармацевтів того часу значну роль.
Нормативні документи, які регламентували порядок відкриття аптек.

Тому в 1873 р. були видані правила, які для усунення шкідливої конкуренції і покращення лікарської допомоги встановлювали для кожної аптеки норми населення для обслуговування і число поступаючих рецептів. Так, для столичних аптек – 12 тис. населення і 30 тис. рецептів в рік на одну аптеку, для губернських міст – 10 тис. жителів і 15 тис. рецептів і т.д. Для невеликих населенних пунктів встановлювали тільки відстань між аптеками – не менше 15 верст.
Зрозуміло, що власники аптек вдавалися до різних хитрощів, щоб приховати дійсну кількість поступаючих в аптеку рецептів (знижували). Тому в результаті ці правила були змінені і залишилась тільки норма жителів, а відстань між сільскими аптеками була скорочена до 7 верст.

Отримавши дозвіл відкрити аптеку, підприємець повинен був реалізувати своє право на протязі року, а потім він його втрачав. Заборонялося також володіти або управляти водночасно двома аптеками.
Перед відкриттям аптека піддавалася огляду інспектором лікарської управи з метою виявлення забезпечення достатньою кількістю і ассортиментом медикаментів, обладнанням, та оснащенням, яке необхідне для бесперебійного
функціонування.
В 1905 р. приймається новий Аптекарський Статут, по якому було надано право губернаторам давати дозвіл на відкриття аптек. Відкривати аптеку дозволялося будь-якому бажаючому. Власник аптеки міг сам керувати аптекою або наймати керівника, але і в тому і в другому випадку це могла бути тільки особа, яка мала звання провізора, віком не молодше 25 років. Виняток із цього правила допускався тільки із дозволу міністра внутрішніх справ.

Порядок відпуску ліків із аптек.
Ліки відпускалися по рецептам лікарів, копіям рецептів, а також усним і письмовим вимогам приватних осіб (безрецептурний відпуск).
Рецепти, які поступили в аптеку залишалися на зберігання на протязі трьох років. Крім того зміст кожного рецепта вносився у відповідну рецептурну книгу з указанням числа, місяця, року і номера рецепта, прізвища хворого та лікаря, способу вживання і суми, яку получала аптека за виготовлені ліки.
На вимогу хворого або лікаря аптека зобов’язана була видати копію з рецепта,який зберігався у неї після виготовлення ліків, але повторний відпуск ліків по копіям рецептів проводився тільки в тому випадку, коли до складу ліків не входили сильнодіючи або ядовиті речовини.

Аптека повинна була мати список лікарів, яким дозволялася лікарська практика. Перший медичний список або календар був складений в 1807 році з слідуючого приводу. Для обліку всіх практикуючих лікарів Петербурга МВС запросило від аптек списки лікарів, по рецептам яких відпускалися ліки і встановило, що в столиці лікарською практикою займалось багато осіб, які не мали медичної освіти (було близько 200 лікарів, а 380 виписували рецепти).
Для припинення подібної практики в 1807 р. МВС видало розпорядження про видання щорічно списка лікарів, який переглядався. Ці лікарі мали законне право на практику. По рецептам осіб, які не згадувалися в списку, аптеки не мали права відпускати ліки.

Згідно Аптекарському Статуту 1836 р. без рецептів дозволялось відпускати тільки лікарські засоби, які не відносились до групи ядовитих і сильнодіючих.
Ядовиті лікарські засобі дозволялось відпускати без рецепта лікарів художникам, ремісникам, робітникам фабрик та заводів, так як багато із подібного роду засобів знаходили застосування при виготовленні фарб, а також в інших виробництвах. Відпуск із аптек таких речовин проводився тільки за пред’явою відповідного посвідчення, яке видавалося в ремісних управах, цехах, а також міській і земській поліції.
В аптеці не дозволявся продаж спиртних напоїв, а також “всякого роду таємних ліків”, за виключенням одобрених Медичною Радою, в останньому випадку склад того “таємного засобу” аптека повинна зберігати в таємниці до закінчення строку привілегійю Згідно Аптекарському Статуту 1836 р. готовити ліки в аптеці мав право володар аптеки або керівник. У випадку їх відсутності – помічник провізора. Аптека функціонувала круглі сутки, тому вночі в ній завжди повинен був знаходитися фармацевт.

В 1837 р. З метою упорядкування відпуску ліків із аптек був виданий наказ про відмінність зовнішніх лікарських засобів від внутрішніх. В наказі вимагалось, щоб зовнішні ліки, незалежно від позначення способу прийому лікарем, мали сигнатури жовтого кольору і щоб, взагалі, всі сигнатури не прив’язувалися, а приклеювалися до тари. Це було викликано тим, що почастішали випадки отруєння, коли замість мікстури приймали розчин для зовнішнього вживання.
Постанова та додаток до Аптекарського Статуту постійно поновлювалися. Законотворчою діяльністю в фармацевтичній галузі займалися спеціалісти, які не мали фармацевтичної освіти, головним чином лікарі та юристи. Тільки в 1830 р. При Медичній Раді було введено дві посади депутатів від фармацевтичного товаривства.

Історя фармації піцсля революції
В 1918 р. був підписаний декрет про націоналізацію аптек. До початку липня 1920 р. усі аптеки на Україні були націоналізовані, передані в руки держави. З виданням декрету про націоналізацію аптек був покладений початок організаційної форми та структури аптечної справи.
В результаті громадянської війни багато аптек були зруйновані або повністю ліквідовані. На 1 січня 1920 р. на Україні було лише 660 аптек, у період проведення націоналізації аптек кількість їх що зменшилась, і в 1924 р. на Україні функціонувало лише 591 аптек.
У період націоналізації аптек виникло питання про керівництво аптечного справою України. До цього в Народному Комісаріаті охорони здоров?я був створений аптечний відділ, який згодом реорганізований у фармацевтичну інспектуру. Був організований центральний аптечний склад, звірки за плановими розпорядками медикаменти та інші види медичних виробів відпускалися губернським аптечним складом. Губернські аптечні склади були підпорядковані губернському фармацевтичному відділу.

Аптеки відпускали хворим медикаменти по рецептам безкоштовно (період воєнного комунізму). Рецепти залишались в аптеках як виправдаючі документи за відпущені медикаменти. Замість оригіналу рецепту аптека видавала хворому копію його (сигнатуру). Облік медикаментів в аптеках проводився по кількості, тобто по акожному найменуванню враховувались, на підставі відповідних документів, прибуток, витрата та залишок.
З переходом до нової економічної політики виникла необхідність переведення аптечної мережі на госпрозрахункову систему, що і було розпочато наприкінці 1922 р. Аптеки почали відпускати населенню медикаменти за плату. Організацйною формою по забезпеченню керівництва аптечною мережею і торгівлі медикаментами стали губернські медторги. Губернські медторги були підпорядковані відділам охорони здоров?я губвиконкомів.

Наприкінці 1923 року був створений Укрдержмедторг, який і зайнявся керівництвом губмедторгами та організацією торгівлі медикаментами. Цього ж 1923 р. Укрмедторг був переіменований в Укрмедторг. В 1924 р. почались створюватись окружні аптекоуправління (замість губернських медторгів).
Всю господарсько-фінансову діяльність окружні аптекоуправління здійснювали на підставі господарського розрахунку, тобто купували медикаменти та інші види медичних виробів по відпускних промислових цінах, а відпускали їх через аптечну мережу населенню по роздрібних цінах. Роздрібні ціни встановлювались державою. За рахунок різниці між промисловими та роздрібними цінами створювались кошти для утримання і розширення аптечної мережі, а також відповідні прибутки.

Для поліпшення забезпечення потреб населення та лікувально-профілактичних закладів медикаментами та іншими товарами аптечного асортименту Укрмедторг приступив до організації виробничих підприємств до випуску галенових та хіміко-фармацевтичних препаратів, деяких хірургічних інструментів і предметів медичного обладнання.
В 1925 р. упорядковується діяльність аптекоуправлінь. До складу аптекоуправлінь увійшли усі державні аптеки, магазини санітарії та гігієни, аптечні склади, хімікофармацевтичні лабораторії та інші державні аптечні установи, що відпускають
медикаменти та медичне майно за плату і перебувають у віддані відповідних інспектур охорони здоров?я.
Кожне аптекоуправління являло собою єдине підприємство, а окремі аптеки і аптечні установи, що входили до його складу, були його складовими частинами.

Аптекоуправління мали право відкривати нові аптеки, а також переміщувати і закривати існуючі лише з дозволу відповідної інспектури охорини здоров?я, вони володіли, користувалися і розпоряджалися їм державним майном.
Аптекоуправління були зобов?язані виконувати доручення інспектур охорони здоров?я, у віданні яких вони перебували, по купівля, зберіганню та відпуску для їх потреб медикаментів та медичного майна за принципом безприбутковості з нарахуванням фактичного проведених організаційних витрат.
Увесь чистий прибуток аптекоуправліннь, за винятком 15 % відрахувань у резервний капітал, а також визначеного статутом процента на амортизацію майна, повинен був підходити до спеціального фонду відповідного аптечного управління.
Спеціальний фонд аптекоуправління призначавля для здешевлення вартості медикаментів, поповнення медикаментами та інш.

Аптекоуправління мали одержувати позички в кредитних установ на загальних підставах. Резервний капітал існував як для можливих витрат, так і для розвитку діяльності аптекоуправлінь.
В 1927 р. на Україні вже був досягнутий довочинний рівень кількості госпрозрахункових аптек. У зв?язку з тим, що паралельно з госпрозрахунковими аптеками аптекоуправлінь уснували в незначній кількості також аптеки Червоного Хреста, Курортного управління, відділів робітничої медицини – госпрозрахункові аптеки аптекоуправлінь були названі “єдиними аптеками”.
“Єдині аптеки” займались продажем ліків усьому населенню та лікувальним закладам, а також здійснювали безкоштовний відпуск медикаментів застрахованим робітникам, службовцям та членам їх сімей за рахунок так званого фонду “Г”, тобто за рахунок держави.

Збільшення надходження до аптечної мережі привели до необхідності створити зручну форму організації по керівництвву аптечною справою. Для шукання нових форм
керівництва аптечною справою в 1929 р. було організовано при фармінспектурі спеціальне бюро. В 1930 р. було створено республіканську організацію по керівництву
аптечною мережою. Всеукраїнське аптекоуправління. З його організацію вся госпрозрахункова аптечна мережа перейшла з місцевого підпорядкування органам охорони здоров?я окружних виконкомів у відання відділень Всеукукраїнського аптекоуправління.
В цей час, крім аптек системи аптекоуправління існували ще й аптеки при лікувальних закладах. На початку своєї діяльності ці аптеки обслуговували потреби лікувальних закладів, у віддані яких вони були. З розширенням госпрозрахункових аптечної мережі система аптекоуправлінь була значно скорочена кількість аптек при медичних закладах.

Із створенням Всеукраїнського аптекоуправління було здійснено єдине керівництво аптечною мережою почали порушуватись питання організації медичного постачання, підсилився контроль за роботою аптечної мережі, активініше почала розширюватись госпрозрахункова аптечна мережа.
За період з 1929 по 1937 р. аптечна мережа Українги збільшилась на 637 аптек. Кількість аптекарських магазинів і магазинів санітарії та гігієни зросла більше, ніж у 2,6 раза. В 1939 р аптечна мережа Товариства Червоного Христа (142 аптек, 158 аптечних пунктів, 187 магазинів санітарії та гігієни, 126 кіосків) була передана до системи аптекоуправління.
Аптеки відділів робочої медицини також частково були передані аптекоуправлінням і переведені на повний госпрозрахунок, а частково реорганізовані в аптеки лікувальних закладів.

В період з 1930 р., крім більш активного збільшення мережі аптек, змінювався і внутрішній її зміст. Виділялись кошти на заміну устаткування аптек.
В 1939 р. в Західній Україні було 379 аптек (м. Львів – 47 аптек, Рівно-7.
В роки ВВв на аптечних працівників було покладено велику і відповідальну роботу по лікарському обслуговуванню населення і лікувальних закладів. Частина аптечних працівників безпосередньо брали участь в роботі санітарних частин. Аптечні заклади перебудували свою роботу відповідно до завдань воєнного часу. Проводилась велика робота по використанню місцевих ресурсів для одержання ліків, яких не викстарчало, по пошуку замінників лікарських засобів, по збору та переробці лікарських рослин. На місцях галенові лабораторії аптекоуправлінь організували виробництво багатьох медикаментів.

Частина аптечних працівників, яка залишилась на окупованій території, займалась медичним постачанням протизапальних заходів. 1932 фармацевтичні працівники були нагороджені орденами і медалями у період ВВв. Протягом періоду тимчасової окупації України було зруйновано і знищено 1807 аптек, що становило 75 % давочної кількості, 5360 аптечних пунктів, майже всі галеновофасовочні та контрольно-аналітичні лабораторії. На момент визволення України налічувались 612 аптек, значна частина яких була напівзруйнована і не мала будь-яких запасів медикаментів. Не вистарчає фармацевтичних кадрів. Зберіглося лише 136 провізорів та помічників провізорів від загальної кількості, яка була на прикінці 1940 р. (у 1940 р. в аптечній мережі працювало 20751 чоловік, в тому числі 4 172 провізори і 4179 помічників провізорів).